Журналістика за Фреймом

Майже кожен споживач медіа певен, що він у змозі самостійно виокремити зі всього масиву запропонованої йому інформації саме ту, що є корисною для нього, а потім зробити власні висновки. Та чи так це насправді? Чи дійсно ми є вільними обирати те інформаційне наповнення, що вважаємо найкра­щим для нас?

Похожее изображение

Грамотно подана й підкріплена фактами інформація дозволяє медіа зібрати велику аудиторію. Проте велика аудиторія не є настільки ж важливою, як її довіра. Сьогодення диктує нам шалений темп, і медіа, намагаючись встигнути за ним, вдаються до маніпуляцій. Одним з найефективніших і найпоширеніших методів маніпуляції сьогодення є фреймінг.

Що таке фреймінг

Теорія фреймінгу стверджує, що медіа говорять людині, як саме слід ду­мати. Будь-яка подія структурується мас-медіа у вигляді якогось фрейму (рамки) й подається в спрощеній формі. Використання фреймів – фактично, маніпулювання суспільною думкою – дозволяє сфокусувати увагу аудиторії на конкретних питаннях, змушуючи її думати в потрібному напрямку.

Слід сказати, що фреймінг не є оманою аудиторії. Адже, встановлюючи певні рамки, медіа лише відсікають непотрібне – інформація не спотворюється, а, скоріш, замовчується. Таким чином, з’являється можливість подати читачам свій контент у найпривабливішому та найвигіднішому світлі не перевантажуючи споживачів «зайвими» деталями. Для того, щоб адаптувати фрейми під переко­нання цільової аудиторії необхідно вив­чити її вподобання. Таким чином, медіа має можливість подати навіть найгіршу інформацію, отримавши при цьому абсо­лютну підтримку публіки.

Але є в цьому й негативний аспект: заганяючи аудиторію у «рамки», медіа обмежують набір аль­тернатив настільки, що через деякий час аудиторія звикає до цих фреймів та починає «втискувати» в них будь-яку інформацію про соціальну реальність.

Історія «у рамках»

Фреймінг аж ніяк не претендує на зван­ня нового медіа-тренду. Він був завжди, і побачити його можна навіть у доволі ста­рих матеріалах. Класичним прикладом «історичного» фреймінгу можна вважа­ти кампанію за введення сухого закону в штаті Огайо в 1918 році. Прихильники закону подали ситуацію так, ніби його противники підтримують марнотратство і злочини. Таким чином громадська думка була сформована в підтримку закону. Сьогодні медіа використовують аналогічні методи: захисники права на аборт вибудо­вують свою позицію як борці за право ви­бору. Натомість, друга сторона «відстоює право на життя».

Згадаємо й інцидент 9/11. Відео й фотоматеріали теракту чітко врізалися у свідомість аудиторії. На тлі загально­го збентеження гасло «війна з терориз­мом» отримало схвалення, як і подаль­ше рішення про військове вторгнення в Афганістан, а потім – в Ірак.

Та по приклади фреймінгу далеко ходити не треба – звісно, кожен пам’ятає увесь той сумбур із впровадженням «нової поліції» в Украні. В ЗМІ всюди з’являлися нови­ни про «очищення України від “мусорів” (себто, від міліціонерів) та про те, що на місце представників старої правоохоронної системи візьмуть нових, ще “не корумпо­ваних” людей». Таким чином, для міліції створили фрейм прогнилої, корумпованої системи, що вже давно «зжила себе», а для поліції – зовсім протилежну рамку. І люди повірили: громадськість полюби­ла нових поліцейських (згадайте лишень кількість селфі з ними, що заполонили геть усі соціальні мережі). Та чи змінилася ефективність їх роботи?

Історія фреймінгу

Одним з перших про домінування медіафреймів у новинах заговорив аме­риканський дослідник Роберт Ентман, який у 1991 році досліджував висвітлення в ЗМІ двох схожих подій – катастрофи південнокорейського літака, збитого ра­дянськими ВПС у 1983 році, і збитого в 1988 році американськими ВМФ іранського літака. Якщо перший інцидент був по­даний як «безсердечний акт насильства агресора відносно невинних громадян», то другий – як «технологічний збій та не­щасний випадок». І це справило вплив: перші призвели до зростання недовіри до СРСР, а другі – до посилення підтримки американської зовнішньої політики.

Фрейми сьогодення

Сидячи осіннім вечором за переглядом новин, можна ненароком й повірити в ту ілюзію стабільності та розвитку держави. Нові модні фрейми перетворюють можновладців на героїв у масовій свідомості. Хто ж переймати­меться причиною скандалу в Раді замість спостерігання веселої бійки депутатів? І глядач автоматично забуває про наявність економічних, соціальних та купи інших проблем. А потім вся країна дружньо про­дивиться рекламу й купить молоко, зне­жирене на цілих 75%, не зважаючи на 5% жиру та список емульгаторів в ньому.

Краще роздивитися фреймінг, яким він є сьогодні, допоможуть українські медіа. Одним зі зручних видань є «Сегодня». Досить лишень глянути на стрічку, і в очі одразу кидаються яскраві заголовки: «Українці отримують грошові переклади», «Новий рік в Карпатах, Європі та на морі». Тепер можна заспокоєнно позіхнути. Та добре ж живемо! Далі йде ціла низка новин про «великий провал Путіна», поліпшення ситуації на сході, капітальний ремонт доріг та таке інше. Авжеж, влада дбає!

Поцікавимося й новинами «Корреспон­дента». «Готується обмін полоненими»… і тут же нижче: «Росія виключає обмін по­лоненими»… Ще далі: «ДНР та ЛНР готові до обміну полоненими». От вже й самі вирішуйте, яку рамку приміряти. А далі йдеться про новий дизайн гривні та про вилучені 20 мільйонів. Полонені полоне­ними, а з грошами в нас все чудово.

А що пропонує читачам «День»? А він надихає нас вірою в світле майбутнє, адже «ЄС надав Україні допомоги на 12 млрд євро», а «США продовжують роботу із вве­дення миротворців ООН на Донбас». Тож геть всі нам допомагають. Щаслива нація!

«Таймер» навіть відкривати страшно – звідти одразу ж осиплються тонни рамок, що, зрештою, просто розчавлять тебе, любий читачу. І це все – малий відсоток того, що ЗМІ пропонують проковтнути. Не ставте питань, звідки гроші та як допома­гають нам лідери. Просто вірте. Невже в медіа-просторі України все крізь заставле­но рамками? Фрейми з’являються, транс­формуються і все більше заганяють нас до свого полону. Вони так звужують наш кругозір, що ми вже не в змозі зрозуміти, яка інформація є для нас корисною.

Ліна Степаненко

Читайте також:

Про те, як медіа продають свою аудиторію

Як журналістам живеться в Україні