Журналістика — професія, сповнена таємниць і пригод, яку, однак, не можна назвати легкою. Кожен, хто працює в цій сфері повинен бути провідником у світ правди. Від журналіста завжди чекають оперативності у висвітленні подій, достовірності фактів.
Цього літа мені вдалося попрацювати на одному з телеканалів Одеси. За час роботи на телебаченні коло мого спілкування розширилося, кожен день приніс знайомства з новими людьми, деякі з них виявилися дуже цікавими.
Одним з перших завдань, яке доручив мені головний редактор, була поїздка до Ізмаїлу. Саме там проходив чемпіонат Бессарабії з пляжної боротьби, на якому були присутні спортивні клуби з усього одеського регіону. Було складно, бо я не знав ні міста, ні людей, гадки не мав, із чого починати, адже це було моє перше повноцінне журналістське завдання.
Відкривши Інтернет, я почав детально вивчати історію міста, його культуру, менталітет людей. Невдовзі у мене сформувалася думка, що бессарабський народ є дуже гостинним і відкритим до нових знайомств. Так, приїхавши до Ізмаїлу, я закохався у місто з першого погляду. Це незвичайне місто захоплювало багаторічною історією своїх архітектурних пам’яток.
Пляж, на якому проводили змагання, був розташований на березі Дунаю. Цього дня я прогулювався уздовж берега цієї дивовижної ріки, спостерігаючи за її розкішними берегами та невгамовним птаством.
Після того, як оператор підготував техніку, ми приступили до роботи. Під час першого інтерв’ю я помітив, що моя рука безконтрольно почала тремтіти від хвилювання разом із мікрофоном. Ситуація виходила з-під контролю. Проскочила думка, що так можна й підвести знімальну команду, і це змусило мене зібратися духом.
В першу чергу, я сфокусувався на особистості спортсмена: глядачів завжди цікавлять сюжети про конкретних людей, будь то спортивні або будь-які інші новини. Після першого інтерв’ю я став розкутішим, відчув себе в кадрі. Коли оператор у перерві знімав закадровий матеріал, я уважно спостерігав за його роботою, за тим, як він повністю віддавав себе процесу зйомки. І це зрозуміло, адже саме очима оператора ми бачимо композицію й дію у кожному кадрі.
Зібравши матеріал, я вирушив на телеканал працювати над сюжетом. По дорозі я аналізував сьогоднішній день: було приємно, що зміг впоратися з хвилюванням і не здався.
У процесі створення сюжету виникало чимало проблем: із технікою, із написанням закадрового тексту, із розшифровками синхронів. Давався взнаки брак досвіду. Добре, що колега по роботі не залишилася байдужою до моєї проблеми та з радістю вирішила мені допомогти. Так, поради досвідченої журналістки допомогли мені рухатися в правильному напрямку.
Під час написання матеріалу я сильно хвилювався: якою буде реакція на нього майбутнього телеглядача,чи зможе він зрозуміти, що я хотів донести до його уваги? Але ось вже редактор схвалив мій матеріал, і я, забувши про свої хвилювання, вирушив до студії запису для начитування закадрового тексту. Здавалося б, фахові обов’язки диктора дуже прості — всього лише начитати текст. Однак це потребує досить серйозних професійних якостей і навичок, зокрема, чітко поставленого голосу й дикції, яких в мене, як виявилося, ще нема. Після численних невдалих спроб місцем перед мікрофоном довелося поступитися професійному дикторові.
Останнім кроком виготовлення телевізійного сюжету є монтаж відео. Це творчий і високотехнічний процес, на етапі якого поєднуються відзняті матеріали та закадровий текст. Мені було цікаво спостерігати за тим, як працює монтажер.
Це був мій перший сюжет, і в той момент я пишався собою, одночасно відчуваючи велику відповідальність перед майбутньою аудиторією. Головне в роботі — результат, і я ще раз переконався, що домогтися високих результатів неможливо без злагодженої роботи професійної команди.
Олександр Бончев