Одесит, який змінює Україну

Максим Трубніков — людина, яка слугує прикладом для багатьох громадян. Музикант, громадський діяч, учитель і справжній патріот — усі ці слова характеризують одну персону. Саме від таких людей залежить, яким буде майбутнє нашої країни, вони надихають на великі вчинки. Ми поговорили з Максим Валерійовичем про становлення його особистості, творчий шлях та роботу в школі.

Патріотичний погляд

– Сьогодні націоналістичні ідеї та позиції стають все більш популярними. На кожному кроці можна побачити жовто-блакитний стяг чи людину у вишиванці. Проте в роки вашої юності були зовсім інакші думки та пріоритети. Як в умовах радянського середовища формувався ваш характер?

– Переломним етапом у моєму житті став 1991 рік, зокрема здобуття Україною незалежності. На той час мені було 11 років. Це той момент, коли я почав шукати себе й прагнув реалізуватися в соціумі. Я активно намагався заповнити всі прогалини з історії України, шукав та досліджував книжки проукраїнського напрямку. Коли мені траплялась хоч якась література на цю тему, я міг годинами не виходити з кімнати. Саме жага до цих знань, котрі ми не отримували в радянський період, загартувала мій характер.

– Напевно, було досить важко знайти матеріали такого характеру в роки вашої молодості. Чи були у вашому оточенні люди, які підтримували вас у цьому захопленні?

– На жаль, ні. Проте мені завжди хотілося, щоб був якийсь поводир — людина, яка б взяла мене за руку й навчила усього необхідного. Мої батьки та вчителі не могли дати мені ґрунтовних знань, яких я прагнув отримати. Єдиним прикладом, який я можу навести, є моя бабуся. Саме вона познайомила мене з українськими піснями та фольклором.

«Друже Музико»: нове в українській музиці

– Ви дуже талановитий музикант-віртуоз, співак та лідер гурту «Друже Музико». Як музика з’явилась у вашому житті?

– У 5 років мене віддали до музичної школи. Закінчивши клас фортепіано, я одразу ж взявся за гітару. Ще у школі був учасником хорів та різних ансамблів, намагався писати перші свої пісні. А в 11 класі було сформовано перший повноцінний гурт, який мав назву «Тіні забутих предків». Так, експериментуючи з напрямками, я у 2009 році створив «Друже Музико».

– Ви є представниками зовсім нового стилю, зокрема етно-драйву. Як ви дійшли до такого поєднання?

– Кожен виконавець хоче знайти себе та внести щось нове. Фраза «всього сім нот, вже все написано до нас» точно не для мене. Спочатку гурт «Друже Музико» представляв собою акустичний квартет, маючи дві гітари, скрипку та перкусію. Поступово змінюючи музичні інструменти, ми шукали ту стилістику, яка б найбільше нам відповідала. Таким чином, ми створили поєднання, в основі якого лежить українська мелодика і драйвовість року водночас.

– У вас є пісня «Будь з нами! Будь українцем!». Багато прихильників вашої творчості вважають її своєрідним гаслом вашого колективу. Чи справді так?

– По великому рахунку, це дійсно правда. Під цією назвою ми також випустили наш дебютний альбом. Дуже прості слова, які мають глибокий сенс. Саме та фраза, яку ми хочемо донести до наших слухачів у багатьох піснях.

– Чи були у вашій професійній діяльності моменти, коли вам доводилося зраджувати власним принципам?

– Ні, ніколи. Я точно можу сказати, що я людина ідейна, з твердими переконаннями, і в цьому питанні дуже принципова. Жодні підкупи, хабарі чи навіть залякування не можуть звести мене зі шляху, який я обрав.

– За останні декілька років ви неодноразово гастролювали у зоні бойових дій. Чи плануєте ви аналогічні поїздки у цьому році?

– Безперечно. Наприклад, у жовтні на свято Покрови Пресвятої Богородиці ми в черговий раз їздили до Мар’їнки, Красногорівки та інших поселень. Влаштували низку акустичних та інструментальних концертів для наших військовослужбовців. А загалом у складі Музичного Батальйону — волонтерського творчого об’єднання, який ми створили на початку 2014 року, провели вже понад 500 концертів.

Учитель року

– Невід’ємною частиною вашого життя також є педагогіка. Ви, безперечно, досягли успіху в цій справі, про що свідчить нагорода «Вчитель року» у номінації «музичне мистецтво». Чому ви вирішили стати на цей шлях учителювання?

– При виборі професії я в останню мить обрав творчий напрям. Я вступив до факультету музичної і хореографічної освіти університету імені К. Ушинського, де і захопився педагогікою та психологією. Ще не отримавши диплому, я почав свою повноцінну вчительську діяльність. А найголовніше моє досягнення в цьому — це, звісно, тисячі дітей, яких я навчав і навчаю зараз. Саме виховання молодшого покоління зараз є для мене сенсом.

– Назвіть плюси та, можливо, мінуси, характерні для вашої роботи.

– Найголовніший плюс — це пряма можливість формування українського майбутнього, яке залежить від наших дітей. А мінусів я ще не знайшов.

Розмовляв Іван Мягченков