Всі записи автора Адміністратор

«Правда за Одессу»: мониторинг издания

  1. Общая характеристика издания.

«Правда за Одессу» – бесплатный общественно-политический еженедельник. Распространяется по адресной подписке. Тираж – 100500 экземпляров. Формат – А3. Количество страниц – 12, фиксировано. 8-10 страницы – телепрограмма, 12 страница – кроссворд, гороскоп и анекдоты.

Газета основана 13.03.2017, учредитель и главный редактор Муха Дмитрий Васильевич, издатель – ФЛП Муха Дмитрий Васильевич.

Это – официально. Но если обратить внимание на количество упоминаний об Оппозиционном блоке и депутате Одесского облсовета Викторе Баранском, то можно прийти к другим выводам. Виктор Баранский – главный, а зачастую и единственный «эксперт», у которого берут комментарий журналисты, и материалы с признаками скрытой рекламы о нем публикуются – по несколько штук на номер.

В газете все материалы на русском языке. Цветная только первая и 6-7 страницы (разворот), остальные – черно-белые. Ориентирована на жителей Одессы, скорее всего, пенсионного возраста. Хотя при этом несколько раз касается вопросов школьного образования.

Для проекта изучались номера газеты «Правда за Одессу» № 10 (51) (19-25 марта 2018), № 14 (55) (1-22 апреля 2018) и №, 16 (57) (30 апреля – 6 мая 2018), а также сайт.

  1. Анализ редакционной политики.

Газета позиционирует себя как общественно-политическую, и на первый взгляд соответствует заданному формату. Чёткой рубрикации нет, но определённые тенденции можно отследить.

Первые две страницы ориентированы на всеукраинские события – на этих полосах обычно публикуются материалы, оформленные как аналитические, где объясняется и преподносится только мысль Виктора Баранского по поводу действий власти. Сугубо негативная, разумеется. Такой подход в целом характерен для «Правды за Одессу».

Также на первой полосе могут оказаться важные одесские события, если в них фигурирует Оппозиционный блок. (№ 14, «Одесса отпраздновала день освобождения города» – как Оппозиционный блок принимал участие в этом)

Третья страница посвящена проблемам Одессы, в которых, опять же, виновата нынешняя власть. Не мэрия и не облсовет, а президент.

Кроме того, именно на второй и третьей страницах публикуют колонки со статистикой – опять же негативной; и действительно полезные для одесситов данные вроде того как изменится работа транспорта в день Проводов. Да, вот только газета выходит на следующий день после них.

Четвертая полоса поделена на две части – в одной традиционно присутствует материал про благотворительные инициативы – фонда «За Одессу», например. Кроме фонда самого Баранского на страницах несколько раз упоминается благотворительный фонд «Богатырь». Вторая половина полосы обычно рассказывает, опять же, о проблемах в Одессе. Или же полностью посвящают полосу актуальным вопросам – о ВНО, например.

Пятая страница – вся или почти вся – историческая. Идея хорошая, но публикуют журналисты или сухую хронику в духе Википедии (№ 14), или подбирают не самые социально важные аспекты истории, как про мальчика, которого назвали Остап в честь Бендера, а он не оценил жеста родителей (№10, «Такой одесский Остап: почти невероятная история»).

Внутренний цветной разворот два из трёх раз полностью отдают под репортажи о концертах, устроенных фондом Баранского – с множеством фотографий его самого крупным планом.

Хорошие новости только эти – и спортивные достижения одесситов на 11 странице.

Вариантов решения проблем редакция обычно не даёт. Виктор Баранский – тоже. Эксклюзива в газете почти нет, если не считать за него «джинсу» с концертов – но все же попадаются короткие материалы, где журналисты работали сами (№16, интервью с Владимиром Фроловым и заметка «Три кота и один мечтатель» – про новые скульптуры).

Обратная связь с читателями: в №14 опубликовали приглашение на встречу с читателями, где обещали собирать рассказы об Одессе и публиковать в следующих номерах. В №16 «читательских» материалов нет.

  1. Соблюдение стандартов.

Полнота. Игнорируется. Ни в новостях, ни в «аналитике», нет чёткого ответа на вопрос «когда» что-то происходило. Проблемы есть и с ответами на «Кто», «Где» и «Как». Пример: «В Кабмине предложили строить частные крематории» (№16) – в тексте не обозначается – когда, где и кому было сделано объявление, в материале просто осуждается эта идея.

Социальная важность. Чаще всего темы журналисты выбирают важные (миграция из Украины, новые законы), но, во-первых, подают их однобоко и узко, а во-вторых – это всеукраинские вопросы. Материалы об Одессе это либо спорт, либо джинса, либо какие-то малозначительные события (№10, «Такой одесский Остап: почти невероятная история»).

Достоверность. В газете либо пресс-релизы, либо Виктор Баранский, которого обильно цитируют. Встречается формулировка «по мнению экспертов» или «Довольными от посещения [концерта Баранского] остались все». Статистика подаётся без каких-либо сравнений с прошлыми годами или анализа. Не всегда поясняют, откуда данные.

Баланс мнений. Для редакции существует только мнение Виктора Баранского. Пример – любой материал, касающийся политических проблем. Исключение – материал об атомной энергии, оформленный в виде дискуссии её симпатиков и противников. И то вопрос, откуда они взяли  такие детальные формулировки – общались ли журналисты с кем-то или просто написали своё мнение – неизвестно.

Точность. Субъективные суждения подаются журналистами как истина. Встречается приём, когда они цитируют Баранского, переходят на косвенную речь – и, кажется, что это слова журналиста, а потом в конце предложения выясняется, что нет. Задают тональность в заголовке или лиде, используя формулировки в духе «давление на малый бизнес», «новая выходка националистов». В текстах тоже открыто становятся на одну позицию, пренебрегая этикой: так, в №16, «Одесса накануне дня победы: новая выходка националистов» о Саакашвили пишут, что «единственное, чем запомнился горожанам, кроме постоянных истерик – поголовным переименованием улиц».

Оперативность. Еженедельному изданию трудно придерживаться этого стандарта, и тем сложнее оценить его из-за того, что в газете не пишут, когда произошли освещаемые события. Вместо этого редакция использует формулировки «На днях», «На этой неделе», «Накануне». Только в случае с уже упомянутым текстом «Одесса накануне дня победы: новая выходка националистов» назвали дату – вероятно, потому что речь шла об «акте вандализма» над приёмной Баранского.

Отделение фактов от комментариев. Игнорируется из-за высокого количества заказных материалов и желания редакции высказывать позицию обо всех темах. Эмоционально окрашенные фразы зачастую идут раньше, чем факты или цифры, как например в №10, «Маниловщина? Нет – Гроймановщина!», где характерен не только заголовок, но и вводные абзацы. «Однако если снять розовые очки и посмотреть на украинские реалии объективно, картина получается мрачная, если не сказать трагичная». Тот же номер, материал «Страна массовой эвакуации: куда и почему бегут украинцы», по мнению редакции, уехать на заработки в другую страну – «это единственный реальный шанс выжить».

В материале «В Кабмине предложили строить частные крематории»: лид – «В Кабинете министров сделали очередное громкое заявление»; и вывод – «Вот такая невесёлая история получается. Даже умереть нормальному бедному украинцу не дают!»

  1. Ведущие тематические линии.

Материалы на первой полосе – важные вопросы политической жизни всей Украины (вера, новая модель экономики) или как минимум главные события в Одессе (10 апреля). Без подписи автора, значит, выражают мнение редакции – а поскольку там приводят мнение только Оппозиционного блока, конкретно – Баранского – позиция издания понятна.

Основные темы: о проблемах на всеукраинском уровне и в Одессе – по вине действующей власти и нынешних министров. И о работе фонда Баранского. Плюс спорт.

Используют любые инфоповоды, чтобы негативно отозваться о Кабмине. Так, в №16 материал «Маразм крепчает: Супрун выдала новые инструкции» из её твита – о гендерном вопросе, а не медицинском – развернули материал на треть полосы о том, как «чиновники от медицины делают своё чёрное дело», и из-за таких как Супрун «здравоохранение разрушается до основания».

  1. Жанры.

Развёрнутые заметки. Статистика небольшими блоками. Корреспонденция и репортажи – последние обычно связаны с культурными событиями в городе.

Также публикуются некрологи и исторические хроники, анекдоты, гороскопы.

  1. Дизайн.

Газета черно-белая, за исключением первой полосы и внутреннего разворота. Выходит в формате А3. Первая полоса чаще всего стабильная: одна большая фотография с заголовком поверх, один материал; а справа треть полосы занимает второй материал на голубой плашке. Другой вариант верстки первой полосы – один материал и множество фотографий.

Внизу первой полосы всегда поданы анонсы к материалам в номере с указанием страницы – это удобно.

Логотип оформлен таким образом, что «за Одессу» видно плохо, так что при мимолётном взгляде можно спутать с другой «Правдой».

Заметно, что у редакции есть шаблон вёрстки полос, но придерживаются его нестрого. Колонок чаще всего три. Хорошо то, что материалы чётко разделены горизонтальными, и, при необходимости, вертикальными линиями или плашками – это упрощает ориентацию на странице.

Шрифт в целом читабельный, но кегль меняется в зависимости от наполненности полосы, иногда даже в одном материале. Заголовочный шрифт иногда заметно сжимается верстальщиком.

Врезки хорошо заметны, но разрывают абзацы посередине, отвлекая читателя.

Фото не привлекают внимание, но и не отвлекают. Некоторые явно взяты из гугла для иллюстрирования. В материалах о Супрун позволяют себе использовать карикатуры без указания авторства и неудачные фото самой Супрун, которые к тому же «редактируются» в Фотошопе.

Особенно важные части развёрстанных на всю полосу заголовков выделяют плашками.

  1. Рекламная политика

В блоке с выходными данными редакция прописывает, что рекламные материалы отмечаются специальным знаком, но за три номера таких пометок обнаружено не было. А заказные материалы были.

На развороте с телепрограммой стабильно присутствует блок с информацией о работе общественной приёмной Виктора Баранского: часы приёма, телефон, адрес и направление деятельности.

Также в конце каждого материала на 6-7 странице про концерты от его фонда публикуется полная ссылка на фэйсбук и даже QRкод для перехода.

Один раз разместили материал о бесплатной программе обучения пенсионеров «Университет третьего возраста». Выглядит как рекламный текст – перечисление дисциплин, формулировки «занять себя и жить не только интересно, но и с пользой» и указание всех адресов и телефонов, где можно «подробнее узнать о новом наборе».

С одной стороны – это можно объяснить тем, что газета (и особенно объявление) рассчитана на пенсионеров, и не все могут получить больше информации через интернет. С другой – это не помешало им на следующей же странице дать ссылку на фэйсбук Баранского. Так что будем считать, что это тоже реклама.

  1. Сйт издания

Слева колонка новостей, справа всегда – погода, курс валют, анонсы мероприятий в Одессе и опрос от редакции. Полезно.

Рубрики:

Новости – около 30 в день. Если перейти на их страницу, слева будет колонка с публикациями.

Статьи – те же, что и в газете.

Лента соцсетей – копируют посты из фэйсбука тех, кто для редакции  – лидеры мнений. Все посты – против нынешней власти, о негативе и каких-то проблемах в Украине и Одессе. Больше всего цитируют Баранского и Виталия Саутенкова – тоже представителя Оппозиционного блока. Идея подобной рубрики хороша, в ней можно собирать мнения и истории одесситов, но в той форме, которая используется сейчас на сайте, это просто ещё один механизм манипуляции. Нет никакого баланса в выборе источников.

Спорт – важная рубрика для регионального издания. Обновляется регулярно. Больше материалов, чем в газете.

Видео – опять же, перепост чужих видео. Источники – другие СМИ, жители Одессы, активисты, государственные структуры. Источник в самом описании не отмечают, необходимо самому переходить на Ютуб, чтобы узнать, чьё это видео. Обновляется редко, их всего три страницы.

Анонсы – полезная рубрика, позволяет ориентироваться в культурной жизни города. Редакция обращает внимание на культурные, спортивные и обучающие мероприятия, платные и бесплатные.

И контакты – телефон и возможность написать редакции.

Под разные размеры окна браузера подстраивается плохо, читать возможно только в полноэкранном режиме.

Никакой информации о владельце и редакции нет – трудно доверять такому скрытному коллективу.

Катерина Ивах

Війна, націоналісти, борщ та трохи спорту: що світові видання пишуть про Україну

Війна на Донбасі, конфліктні ситуації із сусідньою Росією, перемовини з іншими державами щодо співпраці та екзотичне місце для подорожі такою постає Україна на шпальтах світових ЗМІ у квітні цього року.

Образ країни у певному зарубіжному виданні часто залежить не лише від подій в описуваній державі, а й від політики самого видання. Деякі ЗМІ яскраво демонструють свою прихильність тій або іншій стороні: дозволяють собі оціночні висловлювання, подекуди — використовують мову ворожнечі.

Але спільна риса у висвітленні українських подій в зарубіжних ЗМІ є — про країну так званого третього світу (якою вважається Україна) прийнято згадувати у надзвичайні, виняткові випадки або ж у парі з більш впливовою державою.

Для аналізу ми обрали одне з найбільших міжнародних інформаційних агентств Associated Press, щоденну газету в Великобританії The Guardian, щотижневий журнал в Німеччині Spigel, російський міжнародний інформаційний телеканал RT та китайську щоденну суспільно-політичну газету China Daily. Період моніторингу згаданих ЗМІ — з 1 по 21 квітня.

У зазначений період про Україну Associated Press оприлюднило шість матеріалів, The Guardian та Spigel зробили по дві публікації, China Daily — чотири. Натомість, RT про Україну писали в середньому 25 разів на день. Загалом RT у досліджуваний період опублікували 439 матеріалів.

Без супроводу – ніяк

Загальна тенденція досліджуваних ЗМІ — про Україну пишуть, якщо ця згадка якось стосується іншої, більш впливової країни.

У виданні The Guardian обидва досліджувані матеріали, на перший погляд, розкривають культурні питання — український авангардистський театр та новий драматичний фільм “Ніжне створіння”. Але образ України у цих публікаціях подається виключно у контексті війни з Росією.

Spigel згадує Україну у зв’язку з візитом Петра Порошенка в Берлін. Журналісти у заголовок виносять думку Ангели Меркель щодо відсутності прогресу в реалізації Мінських угод на Сході України.

Інформаційне агентство Associated Press про Україну пише загалом лише в негативному світлі або в залежності від справ Росії.

Три з шести матеріалів було присвячено спортивній тематиці. Наприклад, була опублікована новина про те, що Україна відмовляється від спортивного бойкоту Росії, бо є загроза, що спортсмени отримали б санкції зі сторони спортивних організацій. В бекграунді журналісти надають інформацію, що після анексії Криму деякі спортсмени (бокс та біатлон) продовжили змагатися на спортивних змаганнях в Росії, жодних інцидентів не було. В останньому реченні Associated Press наголошує, що деякі українські футболісти і раніше представляли російські футбольні клуби, не дивлячись на український бойкот.

Також була новина про те, що Італія зіграє товариський матч проти України і США.  В кінці матеріалу зазначається, що, на відміну від України, Італія непереможна, вона програла США лише одного разу з 12 матчів.

Видання СhinaDaily акцентує увагу на покращенні економічних стосунків між Китаєм та Україною, а також розповідає про нововведення — впорядження електронних віз на території України для відвідувачів з більше ніж 40 країн.

Націоналісти, бойкот, Майдан

Для створення пізнаваного образу України видання використовують сталі вирази, які вже стають стереотипними для нашої держави.

В цьому контексті варто згадати матеріал, який опублікувало Associated Press “In Kiev, borscht, Maidan and a side trip to Chernobyl”, який передрукувала газета СhinaDaily. Борщ, Майдан, Чорнобиль — ці три слова вже створили образ типового українця. А в самому матеріалі надаються і інші клішовані теми: відомі київські пам’ятники, Межигір’я, блошині ринки. Певно, журналісти намагались створити текст-підказку для туристів, але нових, більш яскравих барв Києва (та взагалі — України) вони показати не змогли.

Associated Press також опублікувало матеріал про “українських націоналістів”, які «трощать» пам’ятники радянської епохи в Києві. Журналісти вказують на те, що цим займаються “активісти Правого сектору”.

The Guardian в матеріалі ‘Our performances are a mirror‘: making art out of Ukraine’s pain пишуть: “Конфлікт, який розпочався в 2014 році, не єдина проблема. Україна посідає 130 місце в глобальному індексі сприйняття корупції; показники здоров’я від довголіття до ВІЛ є низькими; валюта опустилася проти долара, ціни виросли, і економіка похитнулась після втрати багатого промисловістю регіону Донбасу”. Крім того, журналісти зазначають, що уряд в Україні заборонив деякі книги та російські соціальні мережі, зараз проводить політику “декомунізації” та впроваджує українську мову у всі школи як обов’язковий предмет.  The Guardian пишуть, що на заході України є фашистські елементи, проте вони поки не мають широкої громадської підтримки. Таким чином, в матеріалі створений образ типової країни третього світу зі своїми дивними проблемами та незрозумілими рішеннями уряду. Журналісти не надають достатнього бекграунду, щоб зрозуміти контекст, змішують всі факти про Україну в один матеріал.

Пропаганда в дії

Окремо варто обговорити видання RT, яке можна назвати учасником спланованої інформаційної війни проти України. Цей телеканал активно публікує інформацію про Україну та Донбас.

Всі матеріали мають компрометуючий характер і демонструють виключно негативні події на території нашої держави.

Найчастіше журналісти пишуть про справу Савченко, згадують автокефалію Української православної церкви, наголошують на проблемах України в міжнародних відносинах: “Нецільові витрати: чому ООН скоротила програму гуманітарної підтримки Донбасу”, “Депутат Верховної Ради розповів про бажання Заходу змнити владу на Україні”, “Вирішили підіграти Києву: США закликали Україну підняти ціни на газ”, “Держдеп США заявив про широкомасштабну корупція та порушення на Україні” і т. ін.

Матеріали зі згадуванням України загалом демонструють небезпеку, корупцію, неадекватні рішення влади та негативну реакцію світу на справи в Україні.

Стіна стереотипів

Сторонній людині буває важко описати, як живуть люди в іншій країні. Завжди є спокуса використати відомий, створений кимось образ.

Проте нам пощастило — ми зустріли приклад непоганої журналістської роботи щодо висвітлення подій в Україні. Видання Spigel зробило яскравий репортаж з місця подій про подорож в Україні.

Матеріал присвячений вузьколінійній залізній дорозі на північному заході України. Під час подорожі журналіст спілкується з пасажирами, провідниками, машиністами, яскраво описує навколишню природу, детально розповідає про свій маршрут та історію створення цієї залізної дороги.

Журналіст звертає увагу і на проблеми в Україні, зокрема, незаконне видобування бурштину в Рівненській області.

Є в цьому матеріалі і упередження. Наприклад, журналіст виправдовує знищення диких лісів для видобутку бурштину тим, що Рівненська область — одна з найбідніших в Україні, і це необхідний прибуток для жителів цієї області.

Проте цей матеріал демонструє роботу журналіста на місці подій, що гарантує новий погляд на ситуацію. Роботи такого формату глибше занурюють у певний контекст, змушують по-новому дивитись на обставини в країні та найголовніше — частково руйнують стіну стереотипів.

Лейла Церковнюк, 4 курс

 

Основи технічної естетики

Тематика практичних занять

Заняття 1. Дизайн. Принципи графічного дизайну

  1. Прочитайте записи із блогу А. Лебедева. Як автор розуміє поняття “дизайн”? Чи погоджуєтесь ви із ним?

§ 25. Явление формата

§ 56. Информационные и презентационные сайты

§ 86. Плохие дизайнеры и плохие заказчики

§ 87. Клиент всегда неправ

2. Принесіть на заняття приклади порушення принципів дизайну (наближення, вирівнювання, повтор, контраст) та проаналізуйте їх.

3. Створіть афішу заходу із вашою участю. На заняття візьміть фотографії чи малюнки, необхідні для цього

 

Студенти журфаку побували «В гостях у Дмитра Гордона»

 Цієї осені відбулося декілька зустрічей студентів із відомими журналістами. Одним із гостей факультету став Дмитро Гордон, телеведучий, журналіст та головний редактор газети «Бульвар Гордона». Від секретів вдалого інтерв’ю до політики – розмова розкрила декілька  тем.

  • зустріч почалася

На зустрічі зі студентами від вступного слова Дмитро Гордон відмовився і відразу перейшов до звичного для нього формату запитання-відповідь. От тільки запитання цього разу ставили Дмитру, а не навпаки,  що зовсім не завадило журналісту тримати ситуацію під своїм повним контролем. І не важливо інтерв’юер він, чи то інтерв’юйований, а всі присутні однак відчули себе  «У гостях у Дмитра Гордона».

За спиною журналіста неабиякий досвід: близько 700 великих інтерв’ю із постатями, які безпосередньо творили історію своїх держав: людьми політики та мистецтва.

За обсягом інтерв’ю Дмитра досить розлогі: розмова може тривати годину, а може й три, тому студенти не могли не поцікавитися, як журналісту вдається робити інтерв’ю цікавими й утримувати інтерес аудиторії до запрошеного гостя такий тривалий час.

«Щоб інтерв’ю не стомлювало ні глядачів, ані гостей, має перш за все бути взаємний інтерес. Журналісту слід показувати, що він уважно слухає гостя, реагувати на сказане ним. Вдале інтерв’ю – це подорож в одному човні, коли дихаєте одним повітрям, інакше нічого не вийде».

Стосовно тенденції до скорочення журналістських матеріалів Дмитро Гордон додав: «Я вважаю, що залишиться ніша, де будуть важливі розлогі інтерв’ю. Моя мета – показати життя цілих країн через призму доль окремих людей, які стали частиною епохи, тому маю «смикати» гостей з усіх боків. Кожен жанр має право на існування. Я не беру грошей, я роблю свій особливий внесок. Адже, якщо мій продукт має свого читача та глядача, одні з найвищих рейтингів у країні, отже, я йду правильним шляхом».

У виборі героя для інтерв’ю Дмитро Гордон порадив:

«Перш за все людина має бути цікавою журналісту, якщо це так, то людина зацікавить й інших. Бо якщо він робитиме інтерв’ю через силу, то що вже говорити про інтерес читачів. Я не вчився стандартам взагалі, не читав про журналістику й не ходив на лекції. Усе прийшло з досвідом. І тільки практика дає можливість відчути себе журналістом».

«За час моєї роботи в журналістиці було все: ми з гостем могли дратувати один одного (дехто навіть йшов геть з інтерв’ю), були й люди, що приходили зовсім не в собі, були дурнуваті, під наркотиками чи п’яні. У пам’яті навіть є випадки, коли гості напивалися просто підчас самої розмови», – пригадав із власного досвіду Дмитро Гордон.

Дмитро також розповів про те, як редагує інтерв’ю вже на його не менш важливому, завершальному етапі:

«Я відсікаю зайве,  але не роблю так, щоб футболіст говорив як академік.  У мене людина завжди така, яка вона є. Жодних правок, які змінюють відповідь. Навіть до нецензурної лексики в інтерв’ю ставлюся позитивно. А от на узгодження відправляти текст я не люблю й роблю це тільки тоді, коли мене просять. Були у моїй кар’єрі випадки, коли люди перевертали все з ніг на голову, тому приблизно з 10-15 інтерв’ю взагалі не вийшли».

З 2014-го до 2016 року Дмитро Гордон був депутатом Київської міської ради. І на запитання про можливе повернення в політику відповів: «Я не хотів би повертатися у політику, я вже там був. Насправді ж журналістика від політики нічим не відрізняється. Хороший журналіст – завжди політик».

Телеведучий, журналіст, політик, письменник і навіть співак, Дмитро Гордон починав свій шлях до успіху, навчаючись на інженера, стати яким йому таки не судилося.

«Я  читав багато газет і мав багато захоплень. Перші мої тексти були звітами про футбольні матчі. Вдалося не відразу, але я ходив у різні газети й пробував. Після першої удачі в «Молодогвардійці» почав писати для інших провідних київських видань, брав інтерв’ю у футболістів. І що я хочу сказати вам? А те, що хоч одні двері, та відчиняться, якщо стукати лобом», – поділився журналіст і додав, що якщо обирати між грошима й талантом, то виграє однозначно талант. Він проб’ється крізь асфальт.

«А вам я раджу не бути сірими, нікчемними та посередніми. Починайте з інтернету, адже за ним майбутнє. Будьте несхожими, відвойовуйте свою нішу й не шукайте орієнтирів, бережіть власну індивідуальність»

записала Наталія Сандакова

Ірина Володимирівна Сидун

завідувач кафедри видавничої справи та редагування, кандидат історичних наук, доцент

Освіта:

2005 р. – закінчила історичний факультет ОНУ імені І. І. Мечникова спеціальність історія, кваліфікація магістр історії;

2008 р. – закінчила аспірантуру по кафедрі нової та новітньої історії, історичного факультету ОНУ імені І. І. Мечникова;

2011 р. – захистила кандидатську дисертацію зі спеціальності 07.00.02 всесвітня історія на тему «Політичний та економічний розвиток Сполучених Штатів Америки другої половини ХІХ ст. в оцінці періодичної преси Російської імперії (за матеріалами Херсонської та Бессарабської губерній)»;

з 1 вересня 2012 р. – працює на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи.

Курси:

«Історія української та зарубіжної журналістики», «Історія української та зарубіжної видавничої справи», «Теорія та історія документаційно-інформаційних наук», «Історія української культури», «Історія соціальних комунікацій».

Наукові інтереси:

Дослідження актуальних проблем регіональної історії видавничої справи та журналістики ХІХ – початку ХХ ст. Механізми висвітлення інформації на сторінках регіональної преси, зокрема м. Одеси. Еволюція розвитку регіональних видань. Діяльність одеських видавництв зазначеного періоду.

Наукові публікації:

наукові статті, тези:

  1. Сидун І. В. Проникнення американського капіталу в промисловість українських земель Російської імперії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / І. В. Сидун // Всесвітня історія та актуальні проблеми міжнародних відносин : статті та матеріали. – Луганськ : Альма-матер, 2006. – Вип. 2. – С. 153-157.
  2. Сидун І. В. Позиція європейських держав щодо громадянської війни в США (за матеріалами «Одеського вісника») / І. В. Сидун // Британская политика и мир: контуры исторического взаимодействия : сб. науч. статей. – Одесса, 2008. – С. 50-55.
  3. Сидун І. В. Українське сприйняття реалій США (за матеріалами південноукраїнської преси другої половини ХІХ ст.) / І. В. Сидун // Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри : матеріали міжнар. наук.-практ. конф. – Одеса : ВМВ, 2007. – С. 334-337.
  4. Сидун І. В. Північне Причорномор’я в хлібній торгівлі Росії та США в другій половині ХІХ ст. на матеріалі одеської преси / І. В. Сидун // Причорноморський регіон у контексті європейської політики : матеріали міжнар. конф. – Одеса-Ополє-Вроцлав, 2008. – С. 150-157.
  5. Сидун І. В. Сприйняття образу США українським суспільством південного регіону Російської імперії ХІХ ст. / І.В. Сидун // Українознавчий альманах. – К., 2009. – Вип. 1 : Український образ світу: особливість у світовому контексті. – С. 154-157.
  6. Сидун І. В. Зовнішня політика США щодо Російської імперії в другій половині ХІХ ст. за матеріалами російської публіцистики / І.В. Сидун // Одіссос. Актуальні проблеми історії, археології та етнології : матеріали міжнар. конф. – Одеса, 2010. – С. 181-184.
  7. Сидун І. В. Діяльність консулів США в Одесі в другій половині ХІХ ст. / І.В. Сидун // Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею. – Одеса : Астропринт, 2006. – С. 141.
  8. Сидун І. В. Основні надбання вітчизняного документознавства в розробці теорії документальних комунікацій // Актуальні питання документознавства та інформаційної діяльності: теорії та інновації: зб. матеріалів І Міжнар. наук.-практ. конф., Одеса, 19-20 березня 2015 р. / під заг. ред.: В.Г. Спрінсяна. – Одеса : OFFSETiK, 2015. – С. 13 – 18.
  9. Сидун І. В. Оцінка особливостей політичного устрою США періодичною пресою південного регіону Російської імперії другої половини ХІХ ст. // Каразінські читання (історичні науки): Тези доповідей 69-ї міжнародної наукової конференції. – Харків : ХНУ імені В. Н. Карабіна, 2016. – С. 90-91.

наукові статті у фахових виданнях України:

    1. Сидун І. В. „Новий світ” США та Канади у сприйнятті українських письменників другої половини ХІХ століття / І. В. Сидун // Записки історичного факультету / Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. – Одеса : Астропринт, 2005. – Вип. 16. – С. 139-148.
    2. Сидун І. В. Із історії американо-українських культурних зв’язків другої половини ХІХ ст.: американський трагік Айра Олдрідж в Одесі / І. В. Сидун // Науковий вісник / Одеський державний економічний університет. Всеукраїнська асоціація молодих науковців. – Науки: економіка, політологія, історія. – Одеса, 2006. – №7 (27). – С. 169-176.
    3. Сидун І. В. Українська інтелігенція про США (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / І. В. Сидун // Інтелігенція і влада. Громадсько-політичний науковий збірник. – Серія: Історія. – Одеса : Астропринт, 2007. – Вип. 9. – С. 312-319.
    4. Сидун І. В. Одеська преса про початок громадянської війни в США / І. В. Сидун // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – Одеса, 2007. – №4 (121). – С. 55-59.
    5. Сидун І. В. Вбивство Авраама Лінкольна у висвітленні одеської та київської преси / І.В. Сидун // Записки історичного факультету / Одеський національний університет імені І.І. Мечникова. – Одеса, 2007. – Вип. 18. – С. 220-225.
    6. Сидун І. В. Російська політика США другої половини ХІХ ст. за матеріалами преси Херсонської та Бессарабської губерній // Діалог: медіа-студії : Збірник наукових праць. – Вип. 15 / Гол. ред. О.В. Александров. – Одеса, 2012. – С. 317-325.
    7. Сидун І. В. Участь південноросійської періодичної преси в репрезентації технічних досягнень Сполучених Штатів другої половини ХІХ століття // Записки історичного факультету. – Вип. 23. – Одеса, 2012. – С. 304-314.
    8. Сидун І. В. Провінційна преса півдня Російської імперії про соціальні питання Сполучених Штатів Америки періоду Реконструкції // Науковий вісник Одеського національного економічного університету. – 2013. – №10 (189). – С. 186-192.
    9. Сидун І. В. Одеська та центральноросійська преса щодо проблем рабства в США під час громадянської війни – діалог культур другої половини 19 століття // Діалог. – 2013. – № 17. – С.166-176.
  1. Сидун І. В. Соціокультурні уявлення одеських публіцистів про США другої половини ХІХ ст. // Діалог: медіа-студії : Збірник наукових праць. – Вип. 21. – Одеса, 2016. – C. 49-58.
  2. Сидун І. В. Політика США щодо еміграції українського населення за океан в кінці ХІХ ст. (за матеріалами преси Херсонської та Бессарабської губерній) // Американська історія та політика : науковий журнал. – № 1. – Київ, 2016. – С. 141 – 145.

Навчально-методичні розробки:

1. Сидун І. В. Документознавство та архівознавство : Методичні вказівки для студентів першого курсу освітньо-кваліфікаційного рівня «магістр» спеціальності «журналістика». – Одеса, 2015. – 28 с.

Контакти:

sydun_iryna@ ukr.net

https://www.facebook.com/irina.sydun

Години для консультацій: четвер 11.00 – 14.00

Аліна Леонідівна Лісневська

Науковий ступінь, вчене звання

Кандидат педагогічних наук, доцент

Дисципліни, що викладає

  • Тележурналістика
  • Телевізійне виробництво
  • Створення авторських телевізійних програм
  • Телевізійна режисура

Біографія

У 1997 р. закінчила Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка.

У період з 2004 по 2014 рр. працювала в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (кафедра культурології та кіно-, телемистецтва).

У 2011 році захистила кандидатську дисертацію «Формування професійного мислення майбутніх телевізійних репортерів в процесі фахової підготовки» на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 , в 2013 році отримала вчене звання доцента.

З 2014 р. – старший викладач кафедри української літератури, компаративістики та соціальних комунікацій, а з 2015 р. – доцент кафедри журналістики та нових медіа Київського університету імені Бориса Грінченка.

З 2016 року – доцент кафедри журналістики та нових медіа Інституту журналістики Київського університету імені Бориса Грінченка

Викладацький стаж: 23 років, науково-педагогічний – 16 років.

Наукові інтереси:

  • Екранне видовище
  • Телевізійне виробництво
  • Телерепортерство

Години для консультацій:

Понеділок 15.20 -16.50

Наукові публікації:

Книга:

Лісневська, Аліна Леонідівна (2013) Искусство телевизионного репортажа ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, Луганськ.

Статті:

Лісневська, Аліна Леонідівна (2016) Репортаж в телеконтенті глобальних медіа Материалы V Международной научно-практической конференции Минск, 18 февраля 2016 г.. С. 179-182. ISSN 978-985-553-333-8

Лісневська, Аліна Леонідівна (2016) Футбол как экранное зрелище Sport w literaturze i kulturze, 2. С. 51-58. ISSN 978-83-64706-10-3; 978-83-64706-24-0

Лісневська, Аліна Леонідівна (2016) ЖУРНАЛІСТСКОЕ ОБРАЗОВАНИЕ : ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ПОДХОДЫ К ФОРМИРОВАНИЮ ПРОФЕССИОНАЛЬНОГО МЫШЛЕНИЯ ТЕЛЕВИЗИОННЫХ РЕПОРТЕРОВ Неперервна професійна освіта : теорія та практика (46-47). С. 12-16. ISSN 1609-8595

Лісневська, Аліна Леонідівна (2015) ПРОФЕССИОНАЛЬНО-ОРИЕНТИРОВАННАЯ СРЕДА КАК УСЛОВИЕ ФОРМИРОВАНИЯ КОМПЕТЕНТНОСТИ СПЕЦИАЛИСТА (НА ПРИМЕРЕ ПРОФЕССИОНАЛЬНОЙ ПОДГОТОВКИ ТЕЛЕРЕПОРТЕРА) Неперервна професійна освіта: теорія і практика (1-2). ISSN 1609-8595

Лісневська, Аліна Леонідівна (2015) Режисерсько-операторські аспекти фахової підготовки телевізійних репортерівСинопсис: текст, контекст, медіа (1 (9)). ISSN 2311-259X

Лісневська, Аліна Леонідівна и Коженовська, Т.О. (2014) Встановлення міждисциплінарних зв’язків фахових дисциплін як складова міждисциплінарної інтеграції (на прикладі підготовки телевізійних репортерів) Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. – Серія: Педагогічні науки. (132). С. 102-105. ISSN 978-966-7406-57-8

Профіль Googlе Academia

https://scholar.google.com.ua/citations?user=7CVPIfcAAAAJ&hl=uk

Освіта в Іспанії: бібліотеки із кімнатами відпочинку та групові проекти

Лише уявіть, що велика простора та світла бібліотека, куди студенти реально ходять виконувати домашнє завдання – не вигадка. Їх туди не примусово ведуть на екскурсію, адже там силасиленна унікальних зібрань, які не можна чіпати. Студенти університету Деусто в Іспанії, де я проходила стажування за програмою Erasmus+, ходять до читальних залів регулярно й під час екзаменів, й просто так: тобто у звичайні навчальні дні. Бібліотека університету підготувалась ґрунтовно до найтяжчих часів (те, що у нас називається сесія) – є варіант переночувати прямо там, не відходячи далеко від стелажів з довідниками. Там. Є. Окрема. Кімната. З ліжками.

Бібліотека університету в м. Більбао

Айноа – студентка юридичного факультету зізналась мені, що одного разу бібліотечне ліжко таки стало їй в нагоді. Залишитись довелося через сильний поривчастий вітер, через який було страшно виходити на вулицю.

Крім усім нам звичної великої читальної зали, бібліотека пропонує кімнати для обговорення групових проектів. Вони мають великі вікна в садочок, оснащені лише найнеобхіднішим – столом та стільцями. Взимку такі кімнати також опалюються – мінімальний комфорт для продуктивного навчання.

Природним явищем для іспанських університетів є й комп’ютерні зали. Вайфай ловить на території всього університетського корпусу, тому перебоїв з інтернетом ніколи не трапляється. Щоб отримати доступ до університетської мережі потрібно мати електронну пошту, зареєстровану на конкретній платформі. При підключенні до вайфаю система запросить адресу пошти та пароль від власного кабінету.

Групові проекти — у пріоритеті

Освітня програма передбачає багато групових проектів, наприклад, з одного предмету я мала шість таких. На виконання кожного відводиться від одного тижня до місяця з гаком. Крім групових завдань також є індивідуальні та іспит наприкінці семестру.

Аудиторія для презентацій

Детальніше про систему оцінювання розповім на прикладі предмету «Створення веб- повідомлень» (ориг. «Elaboration of Web Messages»). Професорка на першому занятті дала нам чіткі настанови: 40% оцінки – іспит, індивідуальні завдання оцінюються у 15%, а на групові залишаються — 45%. П’ять індивідуальних завдань оцінюються нижче за п’ять групових. Сенс програми — навчити студентів працювати в команді, розподіляти обов’язки та нести відповідальність. Адже у випадку недобросовісного виконання своєї частини проекту – отримує на горіхи вся команда. Не хочу обходити той факт, що «стукнути» на того, хто погано виконав завдання, не варіант. Позитивного ефекту ви зовсім не отримаєте, а скоріш навпаки – з вас можуть вираховувати бали за некомандну роботу. А також це помітно зіпсує відношення в колективі.

Для того, щоб скласти іспит, необхідно пройти всі етапи, тобто невиконання навіть одного завдання – недопуск. Групові завдання були найважчим нововведенням після переїзду, адже українська система навчання концентрується більше на індивідуальних досягненнях. Тож мені складніше було примиритися з тим, що від мене залежить лише частка проекту і що непотрібно контролювати весь процес.

Конспекти не потрібні?!

Із цікавих навчальних інструментів варто зазначити використання сучасних технологічних можливостей: лекції не записуються з шаленою швидкістю у зошит. Усі матеріали, які використовує викладач під час занять, є у вільному доступі в інтернеті. Кожна дисципліна має свій інтернет портал, де публікуються і результати тестів, і навчальні матеріали та завдання. Прізвища студентів зашифровані спеціальним кодом – зазвичай це їхній ID номер (відповідник українському паспорту, де вказано серію та номер), який має певний набір цифр. Відповідно кожний студент шукає свій бал, орієнтуючись на ID номер.

Кампус університету в м. Сан-Себастьян

І справді, турбота про анонімність та нерозголошення оцінок – вражає. Така практика має неабиякий позитивний вплив на результативність студентів. Перевірено мною. Студент не депресує, що він гірше за інших, він працює лише на власні здобутки. Розголошення викладачем отриманих балів у вільний інформаційний простір – неприпустимо.

При поясненні теми викладач використовує всі доступні способи та методи викладення матеріалу: аудіо записи з радіо виступів, відео, проводяться дебати в аудиторії на суперечливі теми, що допомагає почути думку опонента та поглянути на питання з іншого боку.

* * *

Підбиваючи підсумки, можу із певністю сказати, що українська освіта поки що не наближається до європейського рівня. Ми відстаємо саме через нестачу матеріально-технічної бази, адже викладацький склад має потенціал. Проте навіть найкращі вчителі програють, коли не мають можливості йти в ногу із часом.

Анастасія Мірза

Медіакритика (4 курс)

Заняття 1. Медіа у ХХІ ст.: погляди «кібероптимістів» та «кіберпесимістів»

Питання до обговорення:

  1. Концепція «ксерокса культури» Ж. Бодрійяра: безперервна комуннікація, налаштованість на миттєве сприйняття, зникнення стандартів у культурі та естетиці, взаємовідносини людини та машини.

2. У. Еко: Винахід інтернету як винахід письма: трансформація культури, орієнтованої на «картинку» (image oriented culture).

3. Т. Черниговская: як технології змінюють людину? Її мислення?

4. Як нові медіа змінюють журналістику?

5. Підсумовуємо: до кого ви себе відносите – до кібероптимістів чи кіберпесимістів. Чому?

Література:

Черниговская Т. Мозг: от пишущей машинки к компьютеру» // Лекторий политеха [Электронный ресурс]. – Режим доступа: https://www.youtube.com/watch?v=7pTzllcqKo0 (3:45 –

Бодрийяр Ж. Прозрачность зла — М., 2000.

Эко У. От Интернета к Гутенбергу: текст и гипертекст [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Culture/Eko/Int_Gutten.php

Шмідт Е., Коен Дж. Майбутнє ідентичності, громадянства та журналістики // Шмідт Е., Коен Дж. Новий цифровий світ. – Л.: Літопис, 2015

Вибрановський Р. Трохи критики нових медіа [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/profesija/2014-04-18/92795

Заняття 2. Сучасне російське телебачення та його вплив на аудиторію

Питання до обговорення:

Феномен російського телебачення

Подвійна реальність у пострадянських суспільствах

Як телебачення творить реальність?

Чому факти більше не мають значення?

Russia Today, ТНТ – механізми роботи

Ваш приклад телевізійного сюжету, який підтверджує погляди П. Померанцева

Література:

Померанцев П. Нічого правдивого і все можливе. – Львів: УКУ, 2015.

Вайс М. Померанцев П. Повелителі брехні: інформація, культура та гроші на службі Кремля  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://krytyka.com/ua/articles/povelyteli-brekhni-informatsiya-kultura-ta-hroshi-na-sluzhbi-kremlya?page=2

Померанцев П. Інформаційна війна у сучасному світі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://journalism.ucu.edu.ua/video/3898/

Заняття 3. Метод аналізу прийомів виразності у медіакритиці

Питання до обговорення:

Прийоми виразності у детективній новелі (на прикладі новел А. Конан-Дойля)

Музичний альбом як об’єкт медіакритики (на вибір студентів). Пропозиція Альбом Бориса Гребенщикова “Соль”

Збірка публіцистики: пошук тем та прийомів виразності (на вибір студентів). Пропозиція Тарас Прохасько FM “Галичина”

Кінофільм як об’єкт медіакритики (на вибір студентів). Пропозиція “Острів” режисер П. Лунгін

Література:

Щеглов Ю. К. К описанию структуры детективной новеллы // Жолковский А. Щеглов Ю. Работы по поэтике выразительности: Инварианты – Тема – Приемы – Текст. – М.: АО Издательская группа «Прогресс», 1996. – С. 95 – 112.

Порождающая поэтика в работах С. М. Эйзенштейна // Жолковский А. Щеглов Ю. Работы по поэтике выразительности: Инварианты – Тема – Приемы – Текст. – М.: АО Издательская группа «Прогресс», 1996. – С. 37 – 53.

Заняття 4. Кількісні методи у медіакритиці

Питання до обговорення:

Аналіз джерел інформації у публікаціях журналістів (одеський сайт на вибір студента – моніторинг новин за тиждень)

Способи аналізу «джинси» у ЗМІ (політик/бізнесмен на вибір студента – п’ять текстів із ознаками замовності про політика/бізнесмена)

Контент-аналіз фотографії у ЗМІ (Пропозиція: фотонариси “National Geographic – Україна” 2014 рік)

Література:

Артемьева О. А. Количественные и качественные методы психологического исследования массовой коммуникации. – Иркутск: Изд-во Иркутского университета, 2007.

Федотова Л. Н. Контент-аналитические исследования средств массовой информации и пропаганды. М., 1988. С. 72.

Фомичева И. Д., Марковский Я. Э. Опыт анализа газетной фотографии //  Социологические исследования эффективности журналистики. М., 1986.

Стеблина Н. Регіональні сайти – для кого і на кого працюють? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.mediasapiens.ua/monitoring/regional_newspapers/regionalni_sayti_dlya_kogo_i_na_kogo_pratsyuyut

Lutz A. Reading National Geographic / C. A. Lutz, J. L. Collins. – Chicago: University of Chicago Press Books, 1993. – 328 с.

Заняття 5. Дискримінація у мас-медіа як предмет аналізу

Питання до обговорення:

Вразливі групи населення та стандарти щодо їх відображення у ЗМІ

Влада, дискурс та медіа (за Т. ван Дейком)

Національні меншини в об’єктиві ЗМІ (національна меншина – на вибір студента, аналіз семи текстів)

ЗМІ та гендерні стереотипи (тематика – на вибір студента (спорт, культура, політика, мода, соціальна сфера, економіка, війна та ін. на заняття принести п’ять текстів про жінок та п’ять текстів про чоловіків, зіставити способи відображення)

Література:

Тён А. ван Дей к Дискурс и власть: Репрезентация доминирования в языке и коммуникации. Пер. с англ. — М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ» , 2013. — 344 с. (62-87, 96-102, 139-143)

Гендер для медій. Підручник із гендерної теорії для журналістики та інших соціогуманітарних спеціальностей. – За редакцією Марії Маєрчик (голова редколегії), Ольги Плахотнік, Галини Ярманової. – Київ: Критика, 2013.

Стеблина Н. «Крива» одеська журналістика – рейтинг регіональних інтернет-медіа [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.happymisto.od.ua/journalism/kriva-odeska-zhurnalistika-rejting-regionalnix-internet-media

Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – Москва: Олма-пресс, 2002. (Глава 3).

Заняття 6. Медіакритика телевізійних новин. Моніторинг професійних стандартів.

Питання до обговорення:

Телебачення як «основний чинник існуючого ладу»

Впливовість телебачення

Телевізійні новини як провідний продукт телеканалу

Критика теленовин за Н. Лігачовою

Моніторинги телевізійних новин на сайті «Медіасапіенс»

Власний моніторинг теленовин (телеканал – на вибір студента)

Література:

Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – Москва: Олма-пресс, 2002. (Модуль 2.2-Модуль 2.6).

Лигачева Н.: «Критика — это своего рода пинг-понг» [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://osvita.mediasapiens.ua/mediaprosvita/master_clas/natalya_ligacheva_kritika_eto_svoego_roda_pingpong/

Лігачова Н. Медіакритика в Україні: пацієнт радше живий [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=LnhTx3F9CKY

Заняття 7. Фреймінг

Питання до обговорення:

Визначення фрейму (Роберт Ентман). Ефект фреймінгу. Фреймінг та громадська думка.

Фреймінг та публічна політика.

Аналіз фреймів. Фрейми як відбитки влади (Карагі, Роефс). Різновиди фреймів.

Аналіз фреймів новин (тематика – на вибір студента. пропозиція – Іловайськ)

Аналіз сприйняття фреймів аудиторією (провести власне дослідження із допомогою Google форм чи “паперового” анкетування)

Література:

Druckman J. N. (2001) Using Credible Advice to Overcome Framing Effects.The Journal of Law, Economics, & Organisation, 17 (1): 62-82.

Entman R. M. (1993) Framing: Toward Clarification of a Fractured Paradigm. Journal of Communication, 43 (4): 51-58.

Стеблина Н. #Янебоюсьсказати в повестке дня украинских и российских СМИ: специфика восприятия неполитической акции в конфликтной среде масс-медиа

Заняття 8. Наративний аналіз

Питання до обговорення

Наратив та його роль у культурі

Наратив та впорядкування досвіду

Способи виявлення наратора

Що таке – “проблема єдиної історії”?

Наративний аналіз мультфільму (фільм на вибір студентів). Пропозиція – “Пісня моря”, режисер Т. Мурр

Наративний творчості відомого журналіста (тексти на вибір студентів). Пропозиція – Оксана Забужко

Література:

Шмид В. Нарратология / Вольф Шмид — М. : Языки славянской культуры, 2003. — 312 с. — (Серия «Studia philologica»).

Успенский Б. А. Поэтика композиции. Структура художественного текста и типология композиционной формы  [Текст] / Б. А. Успенский. – М.: Искусство, 1970. – 224 с.

 Заняття 9. Психоаналіз медіатекстів

Питання до обговорення:

Поєднання журналістики та психології за Є. Прохоровим.

Поняття про медіапсихологію.

З. Фрейд про фантазування. Погляди К. Г. Юнга на творчість.

Механізми захисту у публіцистиці сучасних українських авторів (твори на вибір студентів). Пропозиція – Олег Вергеліс.

Психоаналіз творів масової культури (твори на вибір студентів). Пропозиція – Хобіт, режисер П. Джексон.

Література:

Пронин Е. И. Психологические проблемы современной журналистики [Текст] / Е. И. Пронин // Проблемы медиапсихологии : материалы секции «Медиапсихология» Международной практической конференции «Журналистика в 2000 г. : реалии и прогнозы развития». – М., МГУ, 2001. – С. 5-18.

Левчук Л. Т. Психоаналіз: історія, теорія, мистецька практика : навч. посіб. для студ. вузів / Л. Т. Левчук; [Гол. ред. Головко С. ; ред. Вербило О. О.] — К. : Либідь, 2002. — 255 с.

 

 Заняття 10. Критика реклами

Питання до обговорення:

Реклама як феномен культури

Професійні стандарти реклами. Законодавство про рекламу

Реклама як зразок поведінки

Реклама за часів нових медіа

Вплив реклами на аудиторію (власне дослідження впливовості рекламного ролика)

Приклади медіа критики реклами (на вибір студента)

Література:

Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – Москва: Олма-пресс, 2002. (Глава 4).

Бове К. Л., Аренс У. Ф. Современная реклама. – Тольятти, 1995. – 661 с.

Трухімович С. В. Реклама. Конспекти копірайтера. – Львів: ЛА «Піраміда», 2009. – 96 с.

 

 

 

Школа журналістики газети “День”: а як минуло твоє літо?

Якщо ви досі наївно гадаєте, що літо створене для відпочинку, то ви ще недостатньо довго навчаєтесь в університеті. А студенти журфаку взагалі мають розуміти це як ніхто інший, адже в нашій справі завжди потрібно тримати руку на пульсі. Сьогодні, зважаючи на кількість різноманітних проектів, літніх шкіл та стажувань, це робити доволі легко.

Цього літа три студентки нашого факультету  Христина Шкрябіна, Любов Рибалко та Наталя Сандакова закреслили в календарі усі липневі дні, залишивши їх Літній школі журналістики газети «День».

Христина Шкрябіна та Любов Рибалко

 Христино, розкажи, звідки ти дізналась про літню школу «Дня»?

 

Про школу я дізналась ще минулого року, коли Світлана Олександрівна Бондар усіх заохочувала відвідати “День”. Мій  торішній липень був безнадійно завантаженим, тож у Київ поїхала тільки у 2017-му.

Що потрібно було для того, аби подати заявку?

Необхідно заповнити анкету, яка була серйозною. Я складала її два тижні, тому що питання вимагали не тільки обізнаності, а ще й відвертості. Найважче було визначити, які 10 книг я раджу прочитати кожному українцю. Тому що для порад такого рівня необхідно орієнтуватися у минулих і сучасних українських реаліях, та найважливіше — розуміти, ким є ти сам.

зустріч із головою Агенції розвитку Дніпра, економістом Володимиром Панченком

Що найбільше вразило, коли ти потрапила у редакцію?

Мене вразило, як журналісти “Дня” реагують на помилки. Тобі ніхто не скаже: “Виправляй, це твоя робота!” Навіть якщо ви ставите недоречні питання чи псуєте ексклюзивне інтерв’ю (можете вірити). Тобі виважено пояснять, чому твоє питання недоречне та що треба робити, аби ти та твоя стаття були цікавими.

 

В якому відділі працювала і яке із завдань було найскладнішим/найлегшим/найцікавішим особисто для тебе?

Я працювала в економічному відділі. Кажуть, що якщо хоча б один претендент з 50-ти пише, що хоче там працювати, це вже диво. Я не зовсім розумію, чому. Адже тебе не змушуватимуть вираховувати курс долара і перекладати тексти мовою інопланетної цивілізації економістів. Навпаки, зустрічі з економістами з більшою вірогідністю будуть конструктивними.

 Яка із зустрічей запам’яталась найбільше і чому?

Найбільше мені запам’яталась зустріч із фотографом Олексієм Фурманом. Він знімав Майдан, народні свята та реабілітацію наших солдатів після війни. Вони покинуті… Їх історії мало відомі, тому що в більшості випадків нас цікавлять сенсації. Прочитав про героя, подумав: “Круто!” і забув.  Проте деякі речі зупиняють нашу увагу на сенсах.

Скільки всього було учасників? Як ви проводили вільний час? І чи потоваришували з колегами?

Усього було 18 учасників. Ми гуляли берегом Дніпра, грали в гольф та їздили в Батурин. У кожного з нас була своя родзинка, яка робила нас персонажами “Дня”. Головна редакторка Лариса Івшина сказала, що читачі навіть стежать за нами і порівнюють із учасниками інших випусків школи. Тобто, такий собі невеличкий комікс про гидке качення, яке, сподіваюсь, скоро стане лебедем інтелектуальних обріїв.

Що особисто тобі дало це стажування?

Стажування в ЛШЖпідкріпило мою віру в те, що у пошуках заробітку ми не повинні йти на перемовини з совістю. Команда “Дня” втілює для мене честь, сміливість і логіку, без яких життя видається порожнім.

А ми нагадуємо, що Літня школа журналістики «Дня» є щорічним проектом. Тому вже наступного року і ви зможете спробувати свої сили, отримати новий досвід та, врешті, провести літо з користю!

розмовляла Христина Петренко

Ерасмус Інсайдер, або як навчатися за кордоном

Два роки в університеті я вивчала німецьку мову із мрією про бакалаврат у Мюнхені. Та чи могла я тоді уявити, що буду відпрацювувати німецьку вимову на півночі Іспанії із сусідкоюнімкенею? Завдяки участі у програмі Ерасмус+ моя мрія про навчання закордоном стала реальністю, хоч і на шість місяців замість чотирьох років.

Що таке Ерасмус+ і з чим його їдять?

Ерасмус — некомерційна програма навчальної мобільності студентів, яка спонсорується Європейським Союзом. Программа розрахована на 2014-2020рр. Студенти з усього світу мають можливість обирати країну за бажанням та насолоджуватися всіма прівелями, які мають студенти за обміном. Наприклад, стипендією розміром 800 євро на місяць (також можлива стипендія 850 євро у Фінляндії або менше, якщо це східні країни ЄС).

Однак стипендію у зазначеному розмірі отримують не всі студенти та навіть не найкращі. Податки громадян ЄС йдуть на стипендійни виплати для молодих людей з країн, що мають нестабільну економічно-політичну ситуацію: Україна, Республіка Молдова, Білорусь, Росія, Палестина, Індія, Єгипет.

Американці не отримують грант на навчання, але, можливо, уряду ЄС час замислитися з огляду на останні події. Студенти з Австралії, Латинської Америки та Мексики також залишаються за інвестиційним бортом. Та найцікавіше відбувається зі студентамигромадянами Європейського Союзу. Вони отримають грошову винагороду, яка нараховується в залежності від тарифів домашнього університету, країни навчання та економічного бекграунду регіону. Таким чином, для них сума гранту коливається між 200 та 350 євро на місяць. Таким чином, студенти в ЄС, як і в Україні, все ще залежать від батьківських грошей або вони вимушені шукати підробіток.

Власний досвід та витрати на життя

Із січня по червень 2017 року я навчалась в Іспанії у країні Басків. Слід зауважити, що північ країни вважається найдорожчим місцем проживання, тому мої витрати тут не аксіома, а скоріше виняток. Університетська агенція, що відповідає за дозвілля студентів, займається пошуком житла. Існує два можливих варіанти: квартира або гуртожиток. Бажано зараз присісти, адже проживання у резиденції університету Деусто обійдеться… у 1085 євро на місяць. Дорого? Так, це ж all inclusive – триразове харчування, окрема кімната та неокоремий санвузол, Інтернет, спортивний зал та охорона.

Я обрала найскромніший варіант – квартира у місті, яка обходиться у 390 євро щомісяця. Та найкращий варіант, до речі, адже жодного комендантського часу, лише дві сусідки та, звичайно, вечірки до ранку. От скажіть, чи варто платити більше, ніж тисячу євро і їсти при цьому за розкладом, а не коли хочеться?

Решти грошей на невишукане виживання в Європі вистачає: 1€ за буханець хлібу, 1,70€ за кілограм бананів, 1,35€ – шість літрів питної води, 2€ за кілограм макаронніх виробів, 7,5€ – пральний порошок, 4€ за 500 грамів натуральної кави тощо.

А що думають інші?

Я вирішила запитати у своїх друзів, які також отримували стипендію від Ерасмус, про їхній досвід:

Анна Лєна (Німеччина): Для мене Ерасмус — це найкращий час у моєму житті. Вважаю, що я знайшла баланс між навчанням та вечірками з друзями. Я обрала Іспанію, тому що тут тепло. Мені подобається атмосфера, люди насолоджуються життям, навіть старенькі виглядають щасливими та п’ють вино щодня пообіду. Сан Себастьян знаходиться біля моря, а позаду нас гори. Місто пропонує стільки можливостей для різноманітного дозвілля: серфінг, походи, гребля, катання на лижах, футбол тощо.

Кароліна (Мексика): Щастя, досвід, зростання, знайомства та мотивація. Це все про Ерасмус. Я зростаю як особистість, більше дізнаюсь про себе та інші культури, знаходячись так далеко від дому. Я розмовляю іспанською від народження, та мені інколи важко зрозуміти мову, якою розмовляють тут, в Іспанії. Вони говорять занадто швидко навіть для мене! Ще й використовують вирази, яких я до того ніколи не чула в Мексиці.

Дар’я (Республіка Молдова): Головна відмінність між моїм університетом та Деусто полягає у тому, що в Іспанії все сфокусовано на студенті та для студента. Також багато часу і уваги приділяється груповим завданням та проектам. Найважче було звикнути до того, що іспанці запізнються, для них це природньо.

Лукас (Німеччина): Моєю метою з першого курсу було отримати досвід, який дає програма Ерасмус. Я знав, що спробую взяти участь і зараз шкодую, що не зробив цього раніше. Завжди хотів вивчити іспаньску мову, я обожнюю її! Сан Себастьян був моїм вибором через… Google картинки. Я побачив красиве місто і вирішив, що це має буде моїм Ерасмус призначенням.

Мені б хотілося привнести «tranquillo» (пр. автора: «спокій») ментальність до своєї країни. У цьому аспекті Австрія схожа з Німеччиною – люди надзвичайно напружені.

Йосиф (Палестина): Це чудова можливість співпраці з іншими культурами. Намагаюсь взяти якомога більше від цієї співпраці та розширити свій світогляд. Адже стільки різних культур в одному місці вирішують ті самі проблеми та прагнуть досягнути взаєморозуміння. Та найважче для мене все ще залишається опанування іспанської, адже вона зовсім не має нічого спільного з моєю рідною – арабською.

Анастасія Мірза