«Ми запрошуємо усіх пенсіонерів, аби вони потусили, познайомилися, отримали нові знання. Це те покоління, яке завжди приходить завчасно. У деяких з них немає смартфонів, але вони точно знають, коли мають прийти», − організаторка фестивалю Олена Філіппова.
Єдиний в Україні фестиваль для людей похилого віку «Планета довгожителів» відбувається в Одесі вже 8 років поспіль. Уже вп’яте святкування проходить у парку Шевченка на сцені «Мушля». Окрім святкового концерту в програму включені безкоштовні перегляди кінофільмів, відвідування музеїв, освітні лекції з навичок використання технологій та інші.
«Кожна дівчина в душі бабуся, кожна бабуся в минулому − дівчина»
На допомогу організаторам прийшли небайдужі студенти, які прикрашали місце проведення концерту: надували різнокольорові кульки, чіпляли фотокартки із різних заходів фестивалю і мотивуючі вислови відомих митців. Бабусі та дідусі з цікавістю читали написи, впізнавали себе на світлинах і казали: «Як приємно дивитися, що студенти трудяться для пенсіонерів».
Громадська організація «IT бабусі» запрошує студентів, аби об’єднувати покоління.
«Ви ж розумієте, наскільки це актуально. Кожна дівчина − в душі бабуся. В майбутньому вона стане цією бабусею. А кожна бабуся − в минулому дівчина. Коли відбувається об’єднання, вони відкривають новий всесвіт один для одного», − організаторка фестивалю Олена Філіппова.
Раніше фестиваль міг налічувати 200-300 осіб, але у зв’язку з коронавірусною інфекцією організатори зменшують кількість гостей та більше працюють індивідуально. Сьогодні на фестивалі зібралось до 50-ти осіб.
Олена Філіппова: «Планета Довгожителів» існує з 2014 року. Коли відбувся майдан, я зрозуміла, що потрібно щось робити з цією країною. Наша команда взяла на себе відповідальність за людей похилого віку і відтоді ми створюємо цей проєкт-розвиток.
Я не люблю матеріальну допомогу. Це не те, що може врятувати. Як, наприклад, депутати роздали гречку і на цьому все. Пенсіонерів потрібно навчати, осучаснювати, допомагати з технологіями, демонструвати нове життя. Не обов’язково сидіти на лавках, пліткувати і страждати від того, що ти вже у віці. Це ЗОВСІМ не обов’язково,− з посмішкою наголошує організаторка. − Сучасні бабусі інші. Вони хочуть жити повноцінним життям».
«Білі плями історії»
Біля сцени розташовані три столи. За невелики столиком, прикрашеним квітами, м’якими клубками ниток і великим чайником, що створює атмосферу теплої бесіди, пенсіонери мають змогу поділитися своїми життєвими історіями, поговорити. Бабусі охоче займають чергу і розповідають про себе. Вони хочуть бути почутими.
Олена Філіппова: «Хранителі Часу» − це окремий проєкт збереження особистих історій ХХ століття. Важливо чути голос тих, хто жив під час голоду, окупацій, Другої світової. Ці люди ще їздили на конях, запалювали газові лампи, варили їжу в печі. Зараз цього вже ніхто не робить. Ми хочемо зберегти їхній досвід. Вони пам’ятають, як батько йшов на фронт. Якщо це не записати, все піде в нікуди. Потрібно заповнювати білі плями історії, те, що не можна було озвучувати, про що вони роками мовчали і приховували. Це все варто проговорювати, прописувати, щоб таке більше не повторювалося».
За другим столом відбувається процес реєстрації, аби й надалі контактувати, допомагати і запрошувати на заходи. Усі гості свята з яскравими папірцями. Вони нагадують листочки дерева, на яких великими літерами написали їхнє ім’я. Також видавали рожевий квиток, за яким можна отримати їжу під час обідньої перерви.
За третім столом збирали кошти на потреби одеської психічної лікарні.
«Старість – наше майбутнє, від нього нікуди не дінешся»
Об 11-й починають збиратися пенсіонери. Одним з перших прийшов 83-річний Василь. Його добре знають організатори. Незважаючи на те, що він живе в Ізмаїлі, дідусь є відданим прихильником «Планети довгожителів» упродовж 8-ми років.
Василь: «Я дізнався про фестиваль з газети «На пенсії». Я був ще на першому фестивалі. Потім не було оголошення в газеті і я не знав, коли проводиться фестиваль, тому пропускав − це погано.
Тепер знову прочитав у газеті і приїхав. А знаєте, ще чому я сюди прийшов? Ось бачите тут одні бабусі. Це ображає нас дідусів, а за що нас ображати?
Є така пісня «Не варто засмучуватись − усе попереду». А я обернуся назад, а життя пролетіло. Тому варто жити і творити. Я так і онукові кажу. Зараз в мене досвіду більше, тому варто дослухатися до людей похилого віку. Старість − ваше майбутнє, від нього нікуди не дінешся».
На запитання, чи не маєте ви смартфона, щоб дізнаватися звідси новини, дідусь відповідає: «Так, я маю телефон, користуюся ним …але він не крутий. З інтернетом не дружу».
А от читати Василь полюбляє. Під час розмови він розмірковував про важливість знань і необхідність постійного розвитку. «Забудь усе, чому тебе вчили. Життя всьому навчить »− фраза, яку дідусь Василь нещодавно прочитав і вона його зачепила.
Ще одним прикладом того, що сучасні бабусі і дідусі тягнуться до знань і розвитку, є 80-річна Катерина, яка називає себе сучасною бабусею. Вона завітала на “Планету довгожителів” одразу після літературного фестивалю. Також жінка планує відвідати усі заплановані лекції в межах цього заходу.
Катерина: «Я була ще на перших фестивалях, потім деякі пропустила. А от мені подзвонила одна з організаторів, і я прийшла.
Я взагалі активна. Я вмію користуватися телефоном. У мене навіть є планшет. Користуюся Гуглом, Ютубом, дивлюся фільми в інтернеті. У мене два дорослих сини, вони мені провели Вай-фай».
Хто сказав, що в пенсіонерів немає відчуття гумору?
На початку концерту на сцену запрошують довгожителів, аби вручити їм подарунки і подяки за активну участь у фестивалях. Їм дають змогу висловитися, відчути себе на сцені зірками.
92-річну Надію привів на свято син. Вона сиділа у першому ряду, одягнена у червоне в’язане пальто з вишиваними малюнками, тримаючи у в руках палицю, без якої їй важко пересуватися.
Коли Надія піднялася на сцену, в ній важко було впізнати ту бабусю. Талановита жінка знає напам’ять 100 віршів. Весело і жваво вона декламувала українські гуморески. Ось одна з них: «Зустрілись два дідусі. Обидва старенькі. Як живеш тепер, Іване? − Та так, помаленьку. Все нічого, тільки память стала плохувата: як забуду щось, то потім не можу згадати. Буває, серед ночі на печі проснуся. Пам’ятаю, що до баби хочу, а чого − забувся!»
Глядачі сміялися, аплодували і підтримували свою подругу вигуками: «Молодець!» Загалом вони нагадують одну велику родину, яка зібралася за обіднім столом і спілкується у приємній атмосфері.
Після Надії виступ продовжив Віктор. У 94-роки він катається на велосипеді і також володіє гарним почуттям гумору: «Тільки не запрошуйте депутатів. А то вони подивляться на нас і піднімуть пенсійний вік »!
Кожен зареєстрований гість фестивалю мав змогу піднятися на сцену і висловитися: розповісти історію, вірш, дати поради щодо здорового способу життя. Людям похилого віку часто не вистачає простого спілкування й уваги, вони можуть відчувати себе відокремленими від соціуму. Щоб цього не траплялося, й існує цей фестиваль.
Далі на сцені «запалюють» дві молоді дівчини, одягнені у вишиванки. Як тільки вони заспівали українські народні пісні, всі палиці залишилися на лавлах, а бабусі й дідусі, забувши про болі у суглобах, почали танцювати.
Після енергійних танців на сцену піднявся Іван Піддубний, якого представили «українським богатирем». Майстер спорту з самбо та кращий тренер України, який має понад 150 нагород. На його рахунку вже більше 2-х тисяч виступів, а сьогодні він виступає для «Планети довгожителів».
Пенсіонери захопливо споглядали за тим, як їх одноліток згинає метал сильними руками, ходить по склу та обпалює себе прямо на сцені. За що Іван Піддубний і є переможцем одного відомого телешоу. Після виступу дідусь запросив усіх скуштувати кашу-сили, яку він приготував для гостей фестивалю. Розпочалася обідня перерва, після якої на пенсіонерів чекав веселий флешмоб під сучасну музику.
Споглядаючи цих людей, приходимо до висновку, що людська душа немає віку. Як діти або як дорослі, дідусі й бабусі раділи життю посеред парку, незважаючи ні на що.
Яна Остахова
2 курс
“ROZSHAB”