Болюча тема для України

Нещодавно, переглядаючи в соцмережах сторінки одеських політиків, звернула увагу на мову, якою вони розмовляють. Ситуація, на жаль, розчарувала. Майже всі одеські депутати спілкуються російською мовою на чолі з мером Геннадієм Трухановим. Невже люди зневажають державну мову, цураються її чи як це можна назвати інакше? Політики ­­­­­­— це суспільний прошарок, на який у розвинутих країнах рівняються громадяни. Це державні службовці, які зобов’язані розмовляти українською мовою, це «слуги народу», які мають виконувати волю виборців. Саме вони в першу чергу зобов’язані дотримуватися законів. Але, на жаль, багато хто нехтує ними.     

Мова завжди була болючою темою для України. Статистика серед українців постійно показує чималий відсоток російськомовних, суржикомовних громадян. Чому за кордоном люди пишаються національною мовою, а нам цього бракує? Можу припустити певний відсоток російськомовних, але ж не так багато. Можливо, хтось зможе пояснити цю тенденцію, але не я. Потрібно бути свідомими патріотами-громадянами. Туристи постійно захоплюються мелодійністю та милозвучністю української мови, а для більшості з нас це, вибачте мене за порівняння, — «село». Я, звісно, кажу не про всіх, але про більшість. У кожному регіоні відсотковий показник різний: переважна частину заходу — україномовні, а центру та сходу — російськомовні. Якщо політики (розумні, усвідомлені) почнуть дотримуватися державної мови, можливо, і народ змінить орієнтири й перегляне своє ставлення до неї. Кожна велика історія бере свій маленький початок, кожний великий бізнес розпочинається з маленької пропозиції. Ніколи не пізно змінити лад на краще, головне — мати вправних, взірцевих керівників. Прикладом є новообраний президент України – Володимир Зеленський, який розмовляє російською мовою, та нещодавно заявив про бажання знайти професійного викладача з української мови і все частіше на трибунах, сценах, в інтерв’ю намагається спілкуватися вже українською мовою. “Ми живемо в Україні, і для мене питання мови завжди було питанням часу. Я вважаю, що не треба нікого ламати, як колись випалили українську мову із цієї території. Ми не повинні випалювати тих, хто розмовляє іншими мовами. Ми не маємо права, це просто неправильно. Ми вже все про мову знаємо. У 10-й статті йдеться: державна мова – українська. Усі знають українську, на сході не знають – вивчать. Там суржиком розмовляють, але не будемо ж ми узаконювати суржик: недобре це. Ну й усе, є українська мова – державна мова. А розмовляйте, як хочете, я так уважаю”, – зауважив Зеленський (gordonua.com). Отож, це раціональна думка  з приводу «не випалювання тих, хто розмовляє іншими мовами» щодо людей інших національностей, але й самі українці мусять з повагою ставитися до мови, адже розмовляти як забажає душа – не правильно: є закон, є традиції тощо.  І відверто кажучи,  іноземці теж повинні дотримуватись наших правил, вимог, законів, на що ми не зважаємо. Адже державна мова та державні атрибути – це те, що характеризує країну, робить нас окремою нацією. Маю надію, що Володимир Зеленський відповідально та рішуче візьметься за вивчення й поширення державної мови на теренах Батьківщини і не буде нею володіти як М. Азаров, або деякі міністри.

Раніше із вживанням і вивченням української мови було набагато важче. Адже державна національна політика була така, що переважали російські школи, садочки, а почути рідну мову можна було лише на уроці з української.  Натомість Україна незалежна вже понад 28 років. Це суверенна, демократична, соборна, сильна держава, яка може себе захистити. Тому в ухваленому 25 квітня 2019 року Верховною Радою законопроекті «Про забезпечення функціонування української мови як державної», підписаному головою Верховної Ради А. Парубієм  і президентом П. Порошенком, опублікованому 16 травня  в газеті «Голос України»  визначено єдиною державною мовою  українську, якою повинен володіти кожен. Закон вимагає: знання й застосування мови політиками, 90% загальнонаціональних каналів державною мовою, а книг – 50%, переважна кількість саме українськомовних реклам, сайтів і програм. Уже наступного дня видно результати: деякі програми переклали українською («Розсміши смішного», «95-й квартал» тощо). Також розроблено проект, у якому до 2026 року Україна зобов’язалася відмовитися від використання захищених географічних зазначень для продуктів вітчизняного виробництва («Європейська правда»).

          Хочу нарешті бачити повагу та шану до наших традицій, символіки, мови тощо. Захищати терени навчилися, виходити на мітинги також, скаржитися на політичну верхівку та хотіти жити краще, але забуваємо про один із найголовніших атрибутів — мову. Відверто скажу,  сама не володію літературною українською, але це не привід переходити розмовляти на іноземну. Ця тема постійно мене хвилює. Бентежить і той факт, що коли приїхала з Вінниці навчатися до Одеси, то інколи мене не розуміли, просили перейти на спілкування російською тощо.

 Я вірю у світле майбутнє в Україні, вірю в те, що синьо-жовті стрічки на наших кофтинках будуть не лише для прикраси та демонстрації високого патріотизму, а ми будемо пишатися й вдосконалювати знання з української як одного з атрибутів нашої неньки. І почнемо вже відсьогодні.

Джога Вероніка

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram