Війна. Навіть така нищівна сила здатна надихати створювати. Кожен українець зараз переповнений почуттями різного спектру: біль і радість, гордість і страх, любов і ненависть, і так — кожен день. Найпростіший спосіб пережити емоцію — випустити її назовні, надаючи матеріальної форми, а найкрасивіший — сплести із неї кілька римованих рядків.
Наша зброя
Літаки. Кораблі. Ракети:
вони вміють лише руйнувати.
Пропаганда, новинні сюжети,
тільки правду нічим не здолати.
Розіб’ється об неї зброя,
від уламків загинуть нелюди.
А у нас залишаться герої:
їх віками ніхто не забуде!
***
Всюди кров, земля й запах страху,
будинки сиплються, неначе іграшкові.
Моя країна схожа на фільм жахів.
Вступатися, на жаль, всі не готові.
У вікно днями вибухи стукають,
ми втрачаємо знову людське.
Вороги все сміються і гупають,
та що ж це зі світом таке?
Ми заплатимо попелищами
За чиїсь спокійні життя.
Та ті орки же нас майже знищили,
І від смерті нема вороття.
Та якщо лишиться хоч людина
на священній батьківській землі,
пронесе на вустах: «Україна»,
і підхоплять той клич журавлі.
Полетять, аби звити гніздечко
на найбільшій високій хмарі.
І защемить в людей всіх сердечко,
що дивилися й не рятували…
Великі радіють маленьким речам
Військові, здається, найщасливіші:
радіють тому, що схід сонця зустріли.
Тепер уже місяць не так, як раніше:
життя, як ніхто, полюбили.
«Буває незручно, зате я живий,
не смію жалітись на долю.
Й обід зготували такий же смачний,
і вдвічі смачніший на волі».
І сплять усього лиш по кілька годин
в холодних будівлях-руїнах.
«Ні, я не поскаржусь, я ж тут не один:
у нас на плечах Україна».
«Все добре. Чудово. Чотири. П’ять. Нуль.
Нікому не скажем, що страшно.
Від свисту ворожих здурілих куль
ми робимось ще більш відважні».
Україна в огні
Україна в огні. Невже знову?
Тільки ж опіки залікували…
Хочуть в нас відібрати слово?
Та своє непохитне сказали!
Вони палять нас підло віками,
тільки вкотре для них дивина,
що не взяти нас тими вогнями:
Україна, вона ж — купина.
Дар’я Маслєнкова
Редакція «SIRIUS»
Малюнки авторки