Буває незручно, зате я живий

Війна. Навіть така нищівна сила здатна надихати створювати. Кожен українець зараз переповнений почуттями різного спектру: біль і радість, гордість і страх, любов і ненависть, і так — кожен день. Найпростіший спосіб пережити емоцію — випустити її назовні, надаючи матеріальної форми, а найкрасивіший — сплести із неї кілька римованих рядків.

Наша зброя

Літаки. Кораблі. Ракети:

вони вміють лише руйнувати.

Пропаганда, новинні сюжети,

тільки правду нічим не здолати.

Розіб’ється об неї зброя,

від уламків загинуть нелюди.

А у нас залишаться герої:

їх віками ніхто не забуде!

***

Всюди кров, земля й запах страху,

будинки сиплються, неначе іграшкові.

Моя країна схожа на фільм жахів.

Вступатися, на жаль, всі не готові.

У вікно днями вибухи стукають,

ми втрачаємо знову людське.

Вороги все сміються і гупають,

та що ж це зі світом таке?

Ми заплатимо попелищами

За чиїсь спокійні життя.

Та ті орки же нас майже знищили,

 І від смерті нема вороття.

Та якщо лишиться хоч людина

на священній батьківській землі,

пронесе на вустах: «Україна»,

і підхоплять той клич журавлі.

Полетять, аби звити гніздечко

на найбільшій високій хмарі.

І защемить в людей всіх сердечко,

що дивилися й не рятували…

Великі радіють маленьким речам

Військові, здається, найщасливіші:

радіють тому, що схід сонця зустріли.

Тепер уже місяць не так, як раніше:

життя, як ніхто, полюбили.

«Буває незручно, зате я живий,

не смію жалітись на долю.

Й обід зготували такий же смачний,

і вдвічі смачніший на волі».

І сплять усього лиш по кілька годин

в холодних будівлях-руїнах.

«Ні, я не поскаржусь, я ж тут не один:

у нас на плечах Україна».

«Все добре. Чудово. Чотири. П’ять. Нуль.

Нікому не скажем, що страшно.

Від свисту ворожих здурілих куль

ми робимось ще більш відважні».

Україна в огні

Україна в огні. Невже знову?

Тільки ж опіки залікували…

Хочуть в нас відібрати слово?

Та своє непохитне сказали!

Вони палять нас підло віками,

тільки вкотре для них дивина,

що не взяти нас тими вогнями:

Україна, вона ж  —  купина.

Дар’я Маслєнкова

Редакція «SIRIUS»

Малюнки авторки

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram