Чи діють гендерні стереотипи в сучасному суспільстві?

  Президент України Петро Порошенко підписав законопроект №6109 про створення рівних умов й можливостей для служби чоловіків та жінок в Збройних силах України. За новим законом, жінки й чоловіки будуть однаково проходити строкову службу. Винятком будуть лише ті випадки, які передбачені законодавством про охорону материнства та дітей. Президент зауважив, що це є кроком на шляху боротьби з гендерною нерівністю.

Проблема нерівності жінок та чоловіків дуже гостра в наш час, яка починається ще в дитинстві, коли батьки нав’язують дітям стереотипи: різна манера говорити, звертатись до немовлят; підбір різних іграшок, кольорів для дітей. Малюкам не дають змогу самим обрати, з чим гратися, а купують лише те, що прийнято вважати нормою: для дівчат – ляльки, набори стиліста, перукаря, набори для малювання; для хлопчиків – машинки, конструктори, інтелектуальні ігри тощо.

Таким чином, створюються гендерні стереотипи – уявлення про те, якими мають бути та як поводитися особи різних гендерів. Тобто, у чоловіків у чоловіків та жінок є певний набір очікуваних зразків поведінки, норм, яких вони мають дотримуватися в суспільстві. «Люди навіть не замислюються над тим, чи є різниця між термінами «стать» і «гендер», а вона є. «Стать» – біологічна реальність, а «гендер» – культурне й соціальне поняття, яке означає набір соціальних ролей для чоловіка та жінки», – пояснює голова неприбуткової громадської організації «Студена», Анастасія Мельниченко.

Анастасія займається втіленням культурно-просвітніх правозахисних проектів та працює над зниженням агресивності і нетерпимості у суспільстві, просуванням ідеї рівності прав та можливостей людей, незалежно від їх статі, раси, віросповідання. Однією з галузей, якій експерт приділяє найбільшу увагу, є «Гендерна рівність». Це проекти, спрямовані на встановлення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків в Україні; проекти задля уникнення сексизму і статевої нетерпимості.

Голова «Студени» пояснила, що після стереотипів, які нав’язують в дитинстві, панують переконання про хобі та професії. Суто жіночою роботою вважають прибиральницю, няню, секретарку, виховательку, а суто чоловічими – водія, будівельника, пожежника. Це призводить до горизонтальної сегрегації, яка означає різницю в оплаті.

Тетяна Жук, студентка 4-го курсу Одеського національного університету імені І. І. Мечникова коментує: «Безумовно, гендерні стереотипи в сучасному суспільстві діють! По-перше, це виявляється в тому, що жінок позбавляють можливості працювати за професіями, які вважаються суто чоловічими, як-от моряки, військові, міліціянти. Навіть є така думка, що «жінка на кораблі – до біди», проте я можу навести багато прикладів дівчат, які попри все стали капітанами та мають професійні успіхи кращі, ніж чоловіки. Також мене обурює те, що при однаковій посаді на роботі та тих же обов’язках жінки отримують заробітню платню значно нижчу».

За дослідженнями Mastercard, в середньому жінки отримують заробітню платню на 22% менше, ніж чоловіки. Розрив в оплаті у сфері культури і розваг – 34%, промисловості – 32%, фінансової діяльності – 29%.

Зважаючи на стереотипи, які суспільство нав’язує жінкам, деякі бояться навіть починати підприємницьку діяльність, оскільки вона вважається суто «чоловічою справою». Mastercard Index of Women Entrepreneurs – дослідження Mastercard у 2017 році, яке було проведено в 57 країнах, з’ясувало причини страху жінок займатися бізнесом: відсутність віри в себе; суспільний осуд; обмежений доступ до фінансових послуг.

Аналіз на основі відкритих даних ЄДРПОУ демонструє, що лише 4% жінок і 8% чоловіків хочуть , аби їхнім керівником була жінка. Це говорить про вертикальну сегрегацію: керівні посади займають, в основному, чоловіки. У ВРУ працює лише 12% жінок від загальної кількості депутатів; в державних службах нижні категорії займають переважно жінки, а вищі – чоловіки.

Ще однією проблемою гендерних стереотипів, на думку лідера руху «Femen» в м.Кременчук, Ганни Аляйн, є вимоги до краси. Дівчина неодноразово брала участь в демонстраціях з боротьби за права жінки та намагалась донести свою позицію про те, що телебачення, інтернет дають чіткий стандарт зовнішності, якому жінки намагаються відповідати: постійно худнуть чи набирають вагу, витрачають безліч грошей на косметику, вдаються до естетичної хірургії. Таким чином, щорічний дохід в Україні компаній зі схуднення – 33 млрд доларів, косметичних – 20 млрд доларів, естетичної хірургії – 300 млн доларів.

«Я проти того, аби вимоги до краси були настільки кардинальними. Більше того, у сучасному суспільстві їх взагалі не має бути. Кожна людина – індивідуальність, яка повинна розвивати себе, самовдосконалюватися як розумово, так і фізично, проте не підганяти себе під стандарти краси, які нав’язує соціум», –  запевняє Ганна Аляйн.

На сьогодні, позиції українців розділились на декілька берегів: одні переконані, що жінок принижують, деякі взагалі не помічають гендерної нерівності, а інші – лояльно ставляться до чіткого розмежування соціальних ролей для жінок та чоловіків. Андрій Федоров, студент 3-го курсу Одеської національної морської академії стверджує: «На мою думку, гендерна нерівність – не погано, оскільки біологічно ми різні, тому й соціальні ролі автоматично повинні бути різними. Не уявляю я мініатюрну дівчину, яка з пожежі врятує та винесе на руках людей. Звичайно, є стереотипи, які ображають жінок, проте це не означає, що слід взагалі агресивно бути налаштованими на будь-які інші розмежування за гендером».

Лікар-психолог, Кодак Оксана Вікторівна пояснює: «На мою думку, не слід так активно боротися за рівність жінок та чоловіків. Зараз дівчата працюватимуть шахтарями, будівельниками, пожежниками, а що далі? Потім відмовлятимуться народжувати дітей, тому що цього не роблять чоловіки?»

Отже, ставлення до гендерних стереотипів різне: від схвалення та сприйняття до обурення та спроб їх знищити. Безумовно, скільки людей, стільки й думок, тому кожен повинен самостійно визначити для себе, чи погоджується він зі стереотипами чи готовий їх ламати. Головне – не забувати про мораль, етикет та повагу один до одного та відстоювати свою позицію гідно за принципами й нормами поведінки в суспільстві. Безумовно, не можна закривати очі на проблему, про це слід говорити на телебаченні, радіо, писати в газетах, проводити інформаційні компанії та долучатись до громадських організацій, які цим активно займаються. Найлегше, що може зробити кожен з нас, – бути більш толерантними один до одного та втручатись у ситуації, в яких ми стаємо свідками гендерної нерівності.

Олена Таранова