Кожної другої суботи вересня в Україні відзначається День українського кіно. Цього року свято припало на 8 вересня.
Попри величезні здобутки кінематографістів радянської доби, сучасна індустрія кіно перебуває не в найкращому становищі. Багато критиків констатують занепад вітчизняного кінематографу, але не можуть дати однозначної відповіді на запитання: «Чи є майбутнє в українського кіно?». Власне це й стало приводом для проведення нами соціологічного опитування серед одеситів. Але перш ніж перейти до результатів дослідження, поринемо в світ становлення й розвитку української кіноіндустрії.
Мало кому відомо, що базою для створення перших фільмів слугувала саме фотографія. Перші стрічки були зняті за принципом «швидкого фото», тобто вони нагадували імовірніше рухомі картинки, ніж сьогоднішні, ідентичні реальним, сюжети.
Історія винаходу українського кіно починається ще з ХІХ століття, коли Йосип Тимченко в 1893 році сконструював перший у світі кінопроектор. І відбулося це в одному з навчальних закладів нашої сонячної Одеси, який називався Імператорський Новоросійський університет. Власне, з цього й розпочався шлях української кіноіндустрії.
Визначними постатями талановитими режисерами були й залишаються в нашій пам’яті такі митці, як В. Василевська, О. Довженко, М. Донськой, І. Кавалерідзе, К. Муратова, С. Параджанов та багато інших, які здобули українському кіно світову славу. Наприклад, кінострічці «Райдуга», який був знятий за сценарієм Ванди Василевської (режисер – Марк Донськой), у 1944 році було присуджено премію «Оскар».
У нашій країні індустрія кіно перебуває не в найкращому становищі, і про кризу українського кінематографу сказано, мабуть, уже набагато більше, ніж про його розквіт. Фахівці в сфері кіно різнобічно висвітлюють основні прояви кризи. Це, зокрема, безгрошів’я й безробіття в кіноіндустрії, відсутність глядача в кінотеатрах, розвал системи кінопрокату, недостатній рівень технічної підготовки, творча спустошеність вітчизняних кінематографістів.
На нашу думку, однією з істотних передумов подолання кризи є вивчення суспільної думки, що дозволяє зрозуміти справжні інтереси й потреби реальних та потенційних кіноглядачів.
Під час нашого дослідження було опитано 87 людей, які представляли різну вікову категорію (16 – 68 років). Респондентам було поставлене запитання: «На вашу думку, що спричинило кризу кінематографу в нашій країні та чи є майбутнє в українського кіно?».
60% респондентів вважають, що, незважаючи на велику кількість виходу українських фільмів за останні декілька років (нагадаємо, що в 2017 році у прокат вийшли 34 картини), їхня якість значно погіршилася, і це, насамперед, пов’язано з непрофесіоналізмом та некомпетентністю сучасних режисерів і сценаристів.
23% опитаних вбачають проблему зовсім в іншому. На їхню думку, найважливішим критерієм розвитку сучасного кінематографу є відвідуваність кінотеатрів, яка за останні 5 років знизилася майже вчетверо.
Ще 3% вважають за необхідне транслювати фільми виключно українською мовою, а не російською чи суржиком. Велику дискусію викликав серіал «Школа. Недитячі ігри» на каналі «1+1», який нібито транслюється українською мовою, але справжні знавці державної мови посперечалися б із цим. Ще однією проблемою, на їхню думку, є відсутність цензури на екранах телевізорів.
5% респондентів задоволені тим, в якій ситуації сьогодні перебуває український кінематограф. Для них важливим є не якість, а кількість виходу стрічок.
2% надають перевагу зарубіжним фільмам і вважають, що вже за декілька років таке поняття, як «український кінематограф» взагалі зникне.
7% опитаних щиро вірять у подолання кризи української кіноіндустрії та в талант сучасних митців. Проблему вбачають у відсутності матеріальної підтримки з боку держави.
Отже, виходячи з отриманих результатів, можемо констатувати факт, що в масовій свідомості людей переважає досить висока оцінка саме художнього рівня українських кінофільмів і професіоналізму режисерів. Якщо для молодого покоління тенденція дотримання цензури є неважливою, то для людей у віці за 50 років вона є необхідною.
Про кіно можна говорити не годинами, а днями, називаючи імена тих, хто створює його, згадуючи талановитих акторів, захопливі сюжети, назви. І попри те, що український кінематограф переживає не найкращі часи, все-таки хочеться вірити, що сценаристи, режисери та актори й надалі залишатимуться незламними, цілеспрямованими й закоханими у свою професію, адже наше кіно змогло протриматися в такий складний період свого розвитку, маючи чи не найдавніше світове коріння.
Олена Іщенко