Довготривалий карантин позначився не лише на взаєминах людей, а й на домашніх улюбленцях. Коли довелося сидіти вдома кілька місяців без заробітку, люди просто почали викидати на вулицю породистих тварин. Цьому явищу не доводиться дивуватися: на них витрачається досить багато грошей, особливо на великих собак.
Олії у вогонь підлила група народних депутатів, які підготували законопроєкт №7220 під назвою «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України (відносно введення обліку домашніх і безхатніх тварин)». Якщо Верховна Рада його прийме, господарям доведеться реєструвати та чіпувати домашніх улюбленців, коли їм виповниться два роки. Також потрібно буде сплатити за кожного вихованця 180 гривень.
А як щодо наступного «мудрого» рішення народних депутатів? Вони вирішили заборонити утримувати тварин без, так званої, «породної цінності». Чи усвідомлюють автори законопроекту, що вони ризикують лише погіршити ситуацію з безхатніми представниками фауни? Бо «заборонених» тварин власники будуть випускати «погуляти», а там і зростання кількості цуценят- кошенят не за горами. І що залишається? Усипляння? Але й це навряд чи є гуманним способом. При введенні деяких речовин у тварини настає параліч дихального центру та відмова дихальної мускулатури. Вона просто помирає болісною смертю без можливості зробити хоча б один вдих.
Наша редакція поспілкувалася зі студенткою факультету журналістики, реклами та видавничої справи Стефанією Бондаренко. Вона багато допомагає тваринам, бере участь у прилаштовуванні чотирилапих, лікує поранених тварин. Ми розмовляли не лише про згаданий вище законопроєкт, а й про евтаназію та про те, чи була вона свідком, коли домашніх породистих тварин викидали на вулицю.
— Доброго дня, Стефаніє. Як ти розумієш, проблема безхатніх тварин, на жаль, усе ще актуальна в нашій країні. Приймаються закони на кшталт законопроєкту №7220 «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України (відносно введення обліку домашніх і безхатніх тварин)». Яке твоє ставлення до нього?
— Законопроєкт гарний, але не в Україні. В усякому випадку, найближчі пару років точно. Для початку треба потурбуватися про стабільність країни, виховати в наших громадян відчуття відповідальності до братів наших менших. Якщо закон уведуть зараз, то десь на 15 років це стане пеклом для мільйонів безхатніх і колишніх домашніх вихованців. Навіть евтаназія не допоможе. Це буде масовий відстріл і отруєння. Собак і котів будуть вивозити в поле з їхніми небажаними дітьми, тільки б не платити штрафи. А за негуманне поводження з тваринами й досі дуже важко притягнути до відповідальності. Тому буде більш логічним наразі зробити додатковий відділ поліції, який буде займатися тільки правами чотирилапих. Бо навіть зараз деякі люди не знають, що в законі є окремі статті про знущання над тваринами та їхнє вбивство.
— А яке твоє ставлення до усипляння й евтаназії?
— Я вважаю, що евтаназія прийнятна лише в двох випадках: якщо тварина невиліковно хвора та відчуває нестерпний біль, або ж якщо це стосується собак, у яких зламана психіка, які пройшли соціалізацію та все одно залишаються небезпечними для людей (думаю, за такими критеріями евтаназія й для людей прийнятна). Щоб знизити популяцію безхатніх тварин, достатньо стерилізувати всіх поголовно та заборонити деяким індивідам заводити пухнастих.
— Чи знаєш ти історії про домашніх породистих тварин, яких викинули на вулицю?
— Їх досить багато. Так, не тільки дворняжки страждають… Одного разу мені зателефонували та запитали, чи працюю я в притулку. Це була дівчина. Вона, не чекаючи відповіді, томним голосом продовжила: «Мені терміново треба продати британку (британська короткошерста кішка), 3 роки, вона стерилізована. У дитини алергія. Якщо не заберете, то ми її приспимо». Як бачиш, мене буквально змусили відповісти «візьму», бо, по суті, питання ставлять так: «якщо ти її не візьмеш, ти будеш винна в тому, що вона помре».
Мені запам’яталася ця історія, бо це був перший раз, коли я особисто стикнулася з тим, НАСКІЛЬКИ люди можуть бути байдужими. Кішка (до речі, в неї було кошеня) жила у дівчини три роки. Але перше, про що вона подумала — позбавити її життя. Не спробувати хоча б прилаштувати родичам, а саме приспати. На мене вийшли випадково. Знайома жінка дала мій номер і не встигла попередити про те, що дівчина мені зателефонує.
Вона привезла кішку того ж дня. Швидко «всучила» її мені без переноски та сказала фразу, яка мене просто вбила: «Ми пожартували, що ми її приспимо. Не пишіть цього в Інтернеті». Після чого дівчина сіла в машину та поїхала. Я була в шоці, а кішка — ще в більшому. Бо вона відмовлялася їсти протягом трьох днів і не хотіла йти на контакт: шипіла та дряпалася. Благо, знайшлися люди, які були готові розтопити її серденько ласкою. Через два місяці після перебування у новому домі, кішка знову стала «шовковою» та ніжною.
Ірина Павловська, 4 курс, «SENSE»