У сучасному суспільстві чомусь закріпився такий стереотип, що поголовно всі мультфільми створені виключно для дітей. Хто в цьому винен? Творці дурних «дитячих» мультфільмів, які своєю діяльністю повністю знецінюють явище мультиплікації як мистецтва, або батьки, які відводять на це своїх дітей, створюючи тим самим попит на бездушний комерційний продукт?
2016 рік. На екрани виходить мультфільм «Angry Birds в кіно». Студія Sony Pictures вирішила випустити екранізацію знаменитої гри про злих пташок. Рішення, м’яко кажучи, дивне, оскільки гра має далеко не найвидатніший сюжет, а тим більше ні про яку глибину ідеї і мови бути не може. Свині вкрали яйця у птахів — і ті вирішили їм помститися. Творці мультфільму навіть не спромоглися якось доповнити історію, додати мотивацію, прописати характери персонажів, змусити глядачів щиро співпереживати головним героям. Що? Конфлікт? Мораль? Ні, давайте протягом декількох хвилин спостерігати за тим, як птах справляє малу потребу в озеро, а головні герої з нього потім вип’ють. Ось той високоінтелектуальний гумор, якого ми всі заслуговуємо. Ось той мультфільм, який буде формувати з ваших дітей особистостей.
Цей та інші подібні мультфільми незрозуміло на яку аудиторію орієнтовані. Вони дурні навіть для самих маленьких глядачів. Це яскрава, гучна пустушка без ідеї, глибини і мінімального сюжету. Саме творці таких мультиплікаційних робіт і впроваджують у голови дорослої аудиторії думки «Це ж дитячий мультик, що з нього взяти?». Кожен такий «дитячий мультик» зроблений через комерційну вигоду. Навіщо намагатися робити цікавий інтригуючий сюжет? Навіщо закладати глибокі думки, зворушливу ідею, прописувати цікавих живих персонажів, яких полюблять глядачі? Можна ж втулити якомога більше так званого «туалетного гумору» і подати це все в яскравій упаковці. Всі ці мультфільми використовують величезну кількість безперервних вульгарних жартів і гегів, які здатні розсмішити тільки маленьку дитину і саме це і створює замкнуте коло. Як то кажуть, є попит, є і пропозиція. Весь цей дурний гумор безумовно смішить дітей, але кого він з них виховує? Діти – порожня ємність, яка поступово заповнюється. Яка особистість виросте з дитини, яка буде сміятися над демонстрацією м’якого місця намальованої свині або міньйону в стрінгах?
Таке ставлення до мультфільмів з боку дорослих часто ставить їх же в незручне становище. Наприклад, в тому ж 2016 році на екрани вийшов дорослий і вкрай провокаційний мультик «Повний розковбас», на всіх постерах якого красувалося велике попередження «18+». Багато батьків потрапляли у вкрай незручне становище, коли сиділи в кінозалі зі своїми дітьми, оскільки не спромоглися перевірити вікове обмеження. А навіщо? «Це ж мультик». Адже всі мультики зроблені виключно для дітей.
У 2015 році в кінотеатрах вийшов пріквел до мультфільму «Гидкий я». «Міньйони» – продукт, який не повинен був існувати, оскільки створювати фільм про помічників головного героя – дуже дурна ідея. Вся ця робота буквально наскрізь просякнута комерцією. Вона, як і попередній приклад, переповнена до неможливого дурними жартами. Міньйони, як персонажі, не здатні виступати центральними героями історії. Вони працювали правильно тільки там, де були задумані спочатку. У мультфільмі «Гидкий я» вони не виступали центром сюжету, вони були просто кумедним доповненням історії. І тут вже виникає питання: як це незначне сюжетне доповнення може виступати центральною його частиною? А ніяк. Творці зрозуміли, що дітям сподобалися ці персонажі, мерч з руками відривають, а гроші, відповідно, ллються рікою. Ось і стара добра спрага наживи — і в плюсі від усього цього тільки творці.
Є величезна кількість прикладів мультфільмів, які націлені на те, щоб бути мистецтвом, щоб донести до глядача будь-якого віку інтригуючу історію і глибоку ідею. Ви можете сказати, що дурні «дитячі мультики», такі, як «Міньйони» або «Angry Birds у кіно», існують тому, що діти не здатні оцінити глибокі красиві історії, вони не можуть зрозуміти цінність глибини того, що відбувається на екрані. У мене на це є інша думка.
Дитячий мозок ще не споганений так сильно, як у нас з вами, діти бачать все без фільтрів, вульгарних домислів, вони розцінюють історію такою, яку її подають спочатку. Один з найвидатніших аніматорів всіх часів Хаяо Міядзакі якось сказав в одному інтерв’ю, що він і не сподівався, що його мультфільм «Принцеса Мононоке» здатні зрозуміти діти, проте саме вони, на відміну від дорослих, і змогли зрозуміти й оцінити справжню ідею його картини. У дітей чистий незатьмарений розум, який здатний аналізувати і робити правильні висновки. Однак, саме дорослі і заповнюють ці чисті голови всіляким сміттям у вигляді дурних, поверхневих і навіть образливих жартів. Так, дітям безперечно подобаються яскраві і красиві мультфільми, але однією яскравою обгорткою ситий не будеш, під нею повинна бути смачна багатошарова цукерка, але ніяк не гниле сміття.
Подивіться на класику Disney («Горбань із Нотр-Даму», «Бембі», «Король Лев», «Братик ведмедик», «Планета скарбів» та інші), на мультфільми студії Pixar («Історія іграшок», «Таємниця Коко», «Вгору», «ВАЛЛ-і» та інші). Всі ці мультфільми – яскраві багатосторонні історії з глибокими живими персонажами, в яких є мета, які роблять помилки, приймають рішення і можуть відповісти за їх наслідки.
Мультиплікація – це недооцінений вид мистецтва, який по самі вуха застряг у бездушній комерції. Зараз дуже мало дійсно якісних мультфільмів, які сміливо можна назвати витворами мистецтва. Сьогодні я можу згадати лише кілька, наприклад, «Острів собак» – видатна робота Уеса Андерсона; трилогія «Як приборкати дракона», яка зуміла зібрати в собі захоплюючу історію, живих персонажів і хорошу, нехай і нехитру, ідею; новий двомірний, що зараз велика рідкість, мультфільм від Netflix «Клаус». Все це приклади яскравих та чарівних історій, які чіпляють за душу людину будь-якого віку, тому що справжнє мистецтво – мова, яку розуміє кожен.
Анастасія Кочурка