Едгар Вінницький: «Щоб спокій віднайти – припини його шукати». Як молодий поет підкорив Одесу

Едгар Вінницький – поет родом із Києва. Світлий в душі й надзвичайно приємний у спілкуванні. Його вірші надихають, мотивують і звільняють розум.

Можливо, ви бачили його в центрі міста. Він нерідко виступає на Потьомкінських сходах. Вуличний поет. Музикант. На початку творчого шляху, в Києві, він співав із гітарою в переходах й на площах. 

«Вулиця – найчесніший критик», – зазначив під час інтерв’ю Едгар Вінницький. Саме в Одесі розпочався його поетичний шлях. Щотижня він збирає навколо себе широку аудиторію слухачів, і не без причини. Його творчість – прониклива, чуттєва, що бадьорить дух.

Головна думка, яку доносить Едгар у своїх віршах, – бути відкритим до Всесвіту. Це означає, жити моментом «тут і зараз», бути повністю зануреним у життя, не прив’язуватися до конкретних ідей або концепцій, а просто – жити. Жити свідомо, милуючись світанком, слухаючи шелест листя в поривах вітру, відчуваючи власне дихання і землю під ногами. Ми не звертаємо на ці речі уваги, зануруючись у власні думки та переживання, які відволікають нас та заважають насолоджуватись життям.

Мета творчості Едгара – віднайти в людях бажання творити. За словами поета, тільки займаючись творчістю, ми знаходимо свій справжній орієнтир у житті. Все це виражено в його поезії. Кожен виступ завжди оповитий дружньою, безтурботною атмосферою. Простір наповнюється приємним спокоєм, а думки раптом затихають, занурюючись у рядки віршів, що створюють ореол знайомої істини буття.

Крім того, харизма поета теж відіграє чималу роль та по-справжньому зачаровує слухача:

«Чтоб спокойствие найти –
Перестань его искать.
Всё сомненья – отпустив,
Осознай себя, искра́!
Быть собой одну секунду
И легко, и так приятно…
На мгновение не трудно
Стать прозрачно-необъятным
На, всего-то, миг один,
А потом ещё, ещё…
Вот и вечность… Прекрати.
Ни к чему весь этот счёт.
Ты и есть тот самый миг,
Ты – лекарство, и ты – лекарь.
Ты – сознание. Ты – мир,
Познающий человека».

«Я так само здивований своїми віршами, як і багато, хто їх слухає. Це не мої вірші, це наші вірші. Я їх написав для нас. Говорячи, що вони мої, я нібито позбавляю інших користуватися ними з такою ж упевненістю, як і я», – розповів Едгар. Творчість Вінницького, на думку слухачів, змушує вдивлятися в себе та віднайти те, що було втрачено з завершенням періоду дитинства. Для відчуття свободи потрібно звільнитись від усього зайвого. Можна не прив’язуватись ні до чого, але при цьому дарувати любов і робити добрі справи. Стати світилом для інших.

Під Потьомкінськими сходами в Одесі є піаніно, на якому може зіграти кожен, у кого виникне таке бажання. Піаніно часто стає об’єктом вандалізму для нічних перехожих, які вибивають клавіші та ніжки, проте піаніно знову відновлюють. На чорній кришці блищить напис – «Покоління відкритих людей». Це піаніно – добра справа Вінницького (ще кілька таких встановлені в різних містах України), а «покоління відкритих людей» – задум, по якому кожна людина повинна відкрити для себе шлях до творчості.

«Релігія майбутнього – творчість. Створивши – неминуче виходиш на зв’язок зі своєю істинною природою, а значить з усім Всесвітом. Упевнений, що потрібно створювати якомога більше місць, де люди зможуть відкривати щось нове у себі. Єдина концепція – любов, яка всередині кожного», – поділився Едгар Вінницький.

На сьогодні поет презентував результати своєї творчості у вигляді двох збірок своїх віршів. До їх створення Вінницький підійшов креативно. Після ряду віршів, останні 20 листів збірки – порожні чорні сторінки, на яких білим маркером читач вільний зобразити що завгодно: малюнок, вірш, спостереження тощо. 7 вересня 2020 р. Едгар виступив в Зеленому театрі, представивши свою нову збірку віршів. Практично всі місця були заповнені слухачами, а по завершенні – вирувала атмосфера бурхливих овацій, радості та обіймів. Едгар Вінницький творить не просто заради красивої форми, мета якої викликати позитивні емоції. Це принципово нове поєднання мистецтва й духовності, де простежується вчення раннього буддизму. Це творчість, яка надихає людину на духовний розвиток.

«Я особен
Ровно так же, как и каждый
И способен
Жить сейчас, а не однажды
Среди сотен философий
Выбираю тишину
Зачем зонтик, когда ты
Изучаешь глубину».

Давид Батищев
Фото: офіційна сторінка поета в мережі Facebook

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram