Євген Абрамчук – український аматорський фотограф, який восени цього року вирушив у фотоекспедицію в Зону відчуження Чорнобильської атомної електростанції. Редакція газети «Погляд» вирішила поспілкуватись із чоловіком та дізнатись деталі подорожі. Також пропонуємо читачам переглянути ексклюзивні фотоматеріали.
-Добрий день, Євгене. Розкажіть, наскільки зараз є актуальною та безпечною поїздка до Чорнобильської зони, коли минуло лише 34 роки після трагедії на 4-му енергоблоці?
– Я мріяв про візит до Прип’яті, мабуть, понад 8 років, але декілька питань викликали сумнів: чи це безпечно взагалі, адже минуло не так багато часу опісля трагедії, чи може відрости третя нога, чи щось навіть страшніше. Саме тому я заздалегідь придбав дозиметр і вирушив на пошуки цікавих кадрів. Якщо ви звернете увагу на фотографію, саме таку кількість мікрозівертів (0,006) я отримав під час дводенної прогулянки Прип’яттю. Дивовижно те, що під час повернення додому я був опромінений знову 0,007 мікрозівертами. Отже, можна зробити висновок, що радіація є у будь-якій місцевості й інтенсивність випромінювання грає не головну роль, вирішальний фактор – тривалість.
-Зрозуміло, але чому ви обрали саме листопад для подорожі, а не квітень, що було б символічним? В який період краще відвідувати Прип’ять?
-Приїхати туди можливо у будь-який період. Я не рекомендував би орієнтуватись на літний сезон через спеку, тому що усі частини тіла мають бути прикриті. Без цього виникає більший ризик опромінення. Взимку сніг маскує багато цікавих об’єктів, бурульки й ожеледь з’єднується з нестійкими дахами будівель і створюють небезпеку. Я обрав осінь через її колорит, вона найточніше викриває меланхолічний, сумний характер кинутого колись усіма міста.
-Існує така думка, що з кожним роком стан Зони відчуження погіршується і природа вже майже повністю заволоділа містом, як ви це прокоментуєте?
-Так, з цим важко не погодитись. Дерева дивовижно пробивають асфальт, панує тиша та спокій. На фотознімках можна побачити як на дахах цвіте мох і навіть дерева. Здається, що природа намагається відновитись і підкорити це місто. Однак, виникають і проблеми у зв’язку з цим. Вулиці, котрі раніше мали свою трагічну історію, зараз майже не впізнати. З кожним роком змінюється фасад будівель, дахи домівок, обивательські предмети, які пережили мародерство, клімат.
-Чи стикались ви зі сталкерством та мародерством?
-Я власне не спостерігав цього, але місцеві жителі розповіли мені декілька цікавих історій стосовно цього. Якщо зануритись більше в історичні події, ліквідатори власноруч знищували домівки колишніх жителів, щоб зупинити їх нелегальне повернення. Били посуд, раковини, вікна, викидали телевізори та холодильники. Потім ми відвідали автотранспортне господарство, де побачили ківш, яким ліквідували завали на 4-му енергоблоці. У цьому ковші сталкери влаштували фотосесію, хоча радіаційний фон там майже в 10 разів перевищував норму.
-Радіаційні гриби й величезні соми у річці Прип’ять є міфом чи дійсністю?
-Коли ми бачимо фото «радіаційних» грибів, які мають дивовижні форми чи великий розмір сомів, треба розуміти, що зовнішній вигляд не є наслідком опромінення. Людям заборонено вирощувати, виловлювати, споживати та реалізовувати їжу, яка була вирощена на Зоні відчуження. Флора та фауна майже не стикається з людиною і є плацдармом для розвитку різноманітних видів.
-В яких унікальних місцях вам вдалося побувати?
-Унікальних місць тут, дійсно, не в надлишку. Не вважаючи на те, що не один раз мене підстерігав дощ, я мав з цього користь і отримав унікальну атмосферу на кадрах. Бачив майже останній вцілілий вітраж. Відвідав завод, який виробляв радіоелектроніку. Також там знаходився кабінет відомого Ю. Самойленка (колишнього заступника головного інженера з ліквідації ЧАЕС). Був у кімнаті, де знаходився унікальний радар з виявлення балістичних ракет. Є і більш відомі місця, як басейн Лазурний, колесо, що не встигло відпрацювати жодного разу, палац культури «Енергетик», середня школа No 2 та спортзал.
-Які рекомендації ви можете зараз надати читачам, ґрунтуючись на власному досвіді?
-У першу чергу, хочу підкреслити, що якщо ви маєте бажання відвідати Чорнобильську зону, то слід пам’ятати, що мине ще 20-30 років і не залишиться ні шкіл, ні будівель, ні історичних об’єктів, нічого, окрім бурхливої сили природи. По-друге, ґрунтуючись на власному досвіді, протягом двох днів неможливо відвідати усі суспільно важливі та екзотичні місця. Я рекомендую підготуватись заздалегідь: придбати дозиметр та зазначити для себе, що саме є цікавим для вас у першу чергу.
Іванова Альона