На сьогодні Інтернет є незамінним помічником кожної людини. Завдяки йому можна знайти практично все, що потрібно — від кулінарного рецепту до зводу законів. З-поміж таких суспільно значимих запитів суспільства виділяється дещо ще, використання чого для досягнення своїх певних цілей може стати достатньо проблемним.
Майбутні професіонали, майстри своєї справи — письменники/ці, художники/ці та музиканти/ки — викладають свою творчість на загальний суспільний огляд безкоштовно, але з проханням про не копіювання без посилання на автора. Сподіваючись на доброчесність своїх підписників і пересічних людей, вони нерідко зіткаються з крадіжкою, частковим плагіатом, нахабним відношенням до себе.
Виклавши пост у Twitter зі зверненням до користувачів щодо порушення їх авторських прав та попросивши підписників допомоги у поширенні, насправді я зовсім не розраховувала на якийсь значний фідбек. Але все ж таки кількість репостів перевершила мої очікування — їх було двадцять вісім. Можливо, це недостатньо? Ба ні. До мене звернулось одинадцять людей із кардинально різною діяльністю та реальним порушенням авторського права, спираючись на Закон України «Про авторське право і суміжні права».
«Я виклав арт. Дівчина запитала дозволу використовувати його як юзерпік. Я погортав її блог і знайшов не дуже втішні слова в бік соціальної групи, до якої я належу», — пише мені один із користувачів. Цій людині я написала сама, бо частково знала про її ситуацію. «Я відмовив їй, після чого пояснив, що вважаю лицемірством спочатку писати гидоти про трансгендерних і небінарних людей, а потім приходити до мене — небінарного художника — і просити арт на юзерпік. Після чого цей мій твіт розтягнули на всю соціальну мережу інші радикальні феміністки, звинувативши мене в цькуванні і взагалі у всьому поганому». Художник розповідає, що до цього ніяких конфліктів не було: його арти періодично постять на різних платформах не питаючи дозволу, але залишаючи посилання на автора. До цього випадку користувач мережі не відмовляв нікому у використанні його контенту, але знову таки за умови вказівки автора. «Було дуже складно діяти в даній ситуації. Неймовірно складно. Я, чесно кажучи, був шокований, бо спостерігав за тим, як величезна кількість людей, з якими я навіть ніколи не контактував, поливають мене брудом. Не можна було ввести в пошук своє ім’я і не наштовхнутися на чиюсь супер важливу думку про те, який я моральний урод. Одного разу мені навіть побажали смерті», — розповідає художник про те, що трапилося. Тож, кому доведеться зіткнутися із чимось подібним, він радить бути терплячим, не панікувати, спробувати відсторонитися від того, що діється, не підливати масла у вогонь, ігнорувати провокації. «Рано чи пізно все заспокоюється і забувається. Людям набридає обговорювати одне і те ж».
«Все, що потрапляє в Інтернет, стає надбанням громадськості», — пише тату-майстриня після своєї розповіді про те, як подруга знайомих зробила тату по її ескізу, але в іншого майстра, в доволі нахабній формі заявивши, що знайшла його ще кілька років тому. Це твердження не є коректним: термін авторського права та його охорони діє протягом усього життя та сімдесяти років після смерті.
«Я систематично гуглю рядки зі своїх відомих віршів — цікаво, де ще вони опинилися», — розповідає поетеса та фікрайтерка. На одному з сайтів вона знайшла кілька своїх віршів під іншим авторством і впевнено написала про плагіат на вказану поштову скриньку у розділі «Контакти». Відповіді користувачка соціальної мережі так і не отримала, але через місяць все було видалено. «Ще у мене є один вірш, «Через не могу» (укр. «Через не можу») називається. Кілька років тому він “вистрілив”, гуляв взагалі скрізь, по Вконтакті особливо — і в 99% випадків без авторства. Дуже часто з підписом “Загальна психологія”, нібито з підручника якогось». Авторка деякий час намагалася вирішити цю проблему, але супротив спільнот із мільйонної аудиторії був занадто великим. «Начебто не плагіат — а це, хай йому грець, мій вірш, мій! — і ніхто про це не знає», — згадує вона.
Але на цьому розповідь не завершилась: «З фанфіками ще простіше — я пишу для певної спільноти у Вконтакті, завжди підписуючи хештегом авторство. Нещодавно я отримала посилання на профіль на Фікбук, де були всі мої роботи з цієї спільноти». Дівчина написала плагіаторці щодо ситуації, яка виникла, але отримала у відповідь повідомлення, що вона захотіла викласти у себе – то чому б і ні, це Інтернет. Як висновок – авторка та її друзі поскаржилися на аккаунт до підтримки сайту та невдовзі профіль з усім контентом зник. «Було дуже неприємно, особливо за ось це відношення — “це ж інтернет, на що ти очікувала”. Я потім не писала деякий час, а тепер всюди окремо зазначаю, що брати собі можна тільки із зазначенням мого імені».
«Я розробляю ігри для PlayStation і продаю їх на Steam», — пише користувач соціальної мережі. Він розповідає, що все це потрапляє на торренти і може бути завантажено абсолютно безкоштовно, тому всі дрібні розробники працюють суто на суперлояльну аудиторію, яка могла б і не платити. «Майже всі вже змирилися і навіть відмовилися від будь-якого захисту. Тому що це зайві зусилля. А спіратити — все одно спіратять», — зазначає розробник. Усі дві гри, які він виклав на сайт, потім були знайдені на торрентах, причому з формулюванням «заходьте частіше, вони її часто оновлюють, так що роздача буде доповнюватися». Але через це хисту до своєї справи хлопець не втратив, оскільки все одно знаходяться ті люди, які купують. «Є таке явище, як легалізація спіраченної гри. Велика кількість людей піратить все, що хочеться, але погравши і зрозумівши, що продукт хороший, купують на платформі. Коли бачиш, що тобі переказують гроші, а могли б просто взяти безкоштовно, це змушує цінувати своїх клієнтів», — завершує користувач.
«У мене є магазин на Etsy, де я продаю авторські акварелі на ЛГБТ-тематику», — пише мені художник. Далі він розповідає про те, що їх взяв великий магазин ЛГБТ-сувенірів і почав продавати з ними різні товари. Фанатські арти розходяться на мерч ще хутчіше. «Довелося лаятися з ними. Я, на щастя, маю багато підписників і в Twitter, і в Instagram. Здобули перемогу тільки завдяки кількості: товари з моїми ілюстраціями було прибрано», — продовжує користувач. «Складно було дозволити собі підняти шум. Є така установка, що треба все вирішувати самому», — розповідає він про те, як все було. На листа менеджери не відповідали, тому кохана людина порадила йому не марнувати час та писати по всім соціальним мережам із посиланням на магазин. «Боротися за свої права — це означає йти і щось доводити, виходячи зі свого міхура. А я, чесно кажучи, художник, а не менеджер. Мені взагалі не дуже комфортні такі соціальні взаємодії, особливо негативні», — зазначає користувач мережі. Людям, які зіткнуться з подібною ситуацією, він, для початку, рекомендує написати офіційного листа порушникові прав, щоб потім не виглядало так, що Ви зробили скандал з пустого місця. Слід, як мінімум, зажадати вилучення робіт з продажу: домогтися матеріальної компенсації дуже важко, якщо взагалі можливо. Якщо Вам не відповідають, то треба намагатися підняти шум у соціальних мережах, але тут, на жаль, все залежить від того, наскільки у Вас великий фолловінг. Як максимум — подати позов до суду, але у цьому випадку відповідачем буде виробник, а не магазин.
Ковальова Олександра