Erasmus+: про програму на прикладі досвіду

Erasmus+  —  програма міжнародної співпраці Європейського Союзу у сфері освіти та спорту, що передбачає академічну мобільність студентів та викладачів університетів різних країн.

Наша редакція поспілкувалася з учасниками програми — Валерією Маліною — випускницею Одеської національної академії харчових технологій, яка проходила навчання за обміном у Франції, та Веронікою Кочарян — студенткою Одеського національного університету імені І.І. Мечникова, яка навчалася в Італії.

Участь у програмі розпочинається з подання заявки. Після її підтвердження потрібно зібрати відповідні документи (їх список зазначений на сайті Erasmus+). Також до пакету документів додається CV (резюме), виписка з оцінками та мотиваційний лист. Щодо сертифікату з іноземної мови, то він є необов’язковий за умови співбесіди перед вступом.

Валерія Маліна розповідає: «На співбесіді представники університету оцінюють рівень мови учасника і роблять висновок, чи «потягне» він програму, чи ні. У мене сертифіката не було. У такому випадку під час навчання є додаткові заняття з англійської та французької мов тому, що при закінченні університету потрібні сертифікати про знання обох мов. У мене співбесіда проходила офлайн французькою мовою, але після закінчення мене попросили повернутися і пройти її ще раз англійською. Тому що в них є програма французькою і англійською. Співбесіда — це щось на кшталт конкурсу: у кожну школу, у кожний університет є певна кількість місць. Ти повинен сподобатися університету, отже, маєш бути кращим за інших претендентів. Когось можуть просто не взяти».

Вероніка Качарян мала інший досвід: «У мене співбесіди не було. Я зібрала всі необхідні документи. Спочатку вони подаються на сам Erasmus для перевірки, згодом перенаправляються в університет іншої країни. І там вже відбувається відбір на основі  середнього балу, а також багато уваги приділяється додатковим активностям. Наприклад, я пройшла курс на Coursera від Ельського університету».

Після перевірки документів, проходження співбесіди та затвердження студента до університету розпочинається освітня програма. Про її особливості ми також розпитали у дівчат.

Валерія Маліна (навчання проходило у Франції офлайн): «Перший місяць був вступний, були предмети, націлені на правильну роботу з презентаціями, проектами, про комунікацію тощо. Наприкінці цього ж місяця були заліки та екзамени, згодом розпочалася програма за спеціальністю. Усі предмети — це юніти, вони тривають від 1,5 тижня до 1,5 місяця. Закінчуються екзаменом або усним заліком. Окрім юнітів, у програму входить семестровий проект, він робиться в групі. Під нього виділяються окремі лекції, а також тижні, які заброньовані тільки під нього. Цей час називається селфменджмент, ним ви разом із групою керуєте самотужки. Окрім навчання, є стажування: воно обов’язкове, ти працюєш в компанії і набуваєш професійного досвіду.

Одна лекція триває чотири години. Це було складно, бо заняття ж проводяться іноземною мовою. Після обіду — практичне заняття, яке також триває чотири години».

Вероніка Качарян (навчання проходило в Італії онлайн): «Був великий перелік курсів і свобода їх вибору. Для італійців, звичайно, були обов’язкові предмети, а іноземні студенти могли обирати будь-які курси зі своєї навчальної програми, а також додаткові дисципліни, які не входили в заліковку. Програма розбита на чверті. В одній чверті можна взяти два-три предмети. Сесія складається наприкінці чверті. Якщо не здав щось у цій чверті, то можна перекласти у наступній. Заняття закінчувалися за тиждень до початку сесії і, таким чином, було достатньо часу на підготовку. Я навчалася онлайн і у мене були записи усіх лекцій. Знаю, що така практика була і до пандемії. Записи лекцій — маст хев при підготовці, я мала змогу переглянути весь матеріал і ефективно підготуватися до іспитів».

Як бачимо, в кожній країні є свої особливості освітнього процесу, тому досвід навчання за кордоном цікавий і багатьох приваблює. Ми запитали дівчат, що найбільше їм запам’яталося з навчання.

«Більше стертий кордон субординації між викладачами та студентами. Викладач спілкується з тобою на рівних, він навіть може використовувати нецензурну лексику для висловлення своїх думок, і це нормально. Також, що мене тішило, під час лекції викладач може сісти на стіл і під час захисту проекту студенти також можуть собі це дозволити», — розповідає Валерія Маліна.

«Десь за місяць до початку навчання я отримала пошту зі студентським доменом. І ця пошта давала доступ до всіх навчальних ресурсів, до платних наукових статей, різних наукових платформ. Я одразу почала все переглядати і вивчати, було дуже багато цікавої, унікальної інформації», — Вероніка Качарян.

Програма Erasmus+ — розширення кордонів і можливостей. Це обмін досвідом та занурення у нову атмосферу для студентів, викладачів та науковців.

Валерія Мазур,4 курс

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram