Вже понад двадцять років поспіль голос Галини Бабій лунає з різних радіостанцій. Шість років вона пропрацювала діджеєм на «Мьюзік-радіо», у 2002 році стала ведучою в інформаційній службі «Радіо Ностальжі», а згодом – оглядачем культурологічних новин медіа центру «Розмай». І це далеко не весь перелік професійних досягнень пані Галини. Одне з останніх – коментування трансляції «Євробачення» на радіо.
Сьогодні Галина Бабій поєднує роботу на UA: Першому та радіо Промінь, а також регулярно відвідує Будинок звукозапису Українського радіо, спільно з яким планується оновлення проекту, покликаного показати всю велич музичної культури – «Мистецькі історії». За словами журналістки, у майбутньому програма стане більш розширеною та втілюватиметься одразу у трьох напрямках — Radio Symphony UA, Radio Folk UA і Radio Chor UA.
- Ви працювали над авторським циклом програм «Мистецтво бути жінкою», а в одному з інтерв’ю сказали, що жінка є орієнтиром у цьому світі. Як Ви гадаєте, чи змінилася роль жінки в українському суспільстві з тих пір?
Роль жінки у всі часи була дуже великою, але не кожна жінка це усвідомлювала. Жінка, яка робить свою справу спокійно, системно, врівноважено, і при цьому дбає про еволюцію навколишнього світу, завжди відігравала важливу роль в суспільстві. Той, хто применшував свою роль – той і мав маленьку роль. Хто розумів, що може більше, відповідно і відігравав більш вагому роль в суспільстві. Жінки в Україні споконвіку мали дуже великий вплив на всі сфери життя та широко шанувалися в українських родинах. Не даремно казали: «Чоловік – голова, а жінка – шия». Розуміння жінкою своєї високої місії – робити свою справу непомітно – це десь генетично закладено в українках. Ті, хто вміють вчасно промовчати, вчасно сказати, вчасно з’явитися, вчасно не з’явитися, ті, безумовно, завжди впливали і зараз впливають на розвиток нашого суспільства. Мало щоденно говорити про проблеми жінок, просто їх декларуючи. Важливо тихо й непомітно ці проблеми вирішувати.
- Коментуючи закон про квоти для україномовних пісень на радіо в одному з інтерв’ю Ви сказали, що до подібних змін потрібно підходити професійно, а також зазначили, що «пісні Поплавського, «Океану Ельзи», Іво Бобула та «ONUKA» будуть отруювати одна одну в ефірі». Минув понад рік від введення квотування. Як Ви вважаєте, чи вдалося радіостанціям подати україномовну музику так, аби її було цікаво слухати?
Насправді, це важке питання. Люди бувають надто категоричними: увімкнувши будь-який канал у будь-який час вони хочуть почути саме те, що вони люблять. Якщо раптом вони чують щось інше, то починають говорити, що це «повний відстій, нафталін і т. п.». Толерантності треба вчитися також і слухачам. Хтось увімкнув радіо, почув Іво Бобула та відчув себе щасливим, а той, хто любить «Океан Ельзи», з цим не погодиться. Для цього, напевно, є канали.
От зараз поділ на «Українському радіо» зроблено так, що перший канал повністю став громадсько-політичним, практично без художніх програм. На другому каналі звучить молодіжна музика. На третьому каналі звучить і українська пісенна лірика минулих років, і той же Іво Бобул, і музична класика. Слухач має зрозуміти, що один канал не здатен задовольнити абсолютно всіх. Будьте готові до відбору каналів. Наприклад, якщо ви хочете Іво Бобула – ваш канал «Культура» в години, коли звучить музика минулих років. Ви хочете «Океан Ельзи» чи «ONUKA» – вмикайте «Промінь», адже ви є цільовою аудиторією цього каналу. Догодити кожному завжди було важко.
- Проведення пісенного конкурсу «Євробачення» в Україні викликало чимало суперечок. Частина населення негативно поставилася до даної події, аргументуючи це тим, що конкурс є недоречним у сьогоднішніх умовах. Як ви гадаєте, чи варто відмовлятися від масових культурних заходів країні, яка знаходиться в ситуації збройного конфлікту?
Як свого роду учасник «Євробачення», я можу сказати, що плюсів від «Євробачення» я бачу набагато більше, ніж мінусів. Так, кошти витратилися, але кошти витрачалися різні. Це були не лише бюджетні гроші. Щодо позитиву… По-перше, конкурс був дуже добре проведений. Це плюс до іміджу держави. По-друге, відремонтована територія, на якій відбувався конкурс, відремонтована станція метро. Також зроблено дуже багато для зручного пересування: дороги, пандуси. Все, що залишилося у спадок від «Євробачення» – це теж плюс. По-третє, переможцем саме в українському «Євробаченні» стала людина, яка є абсолютно неформатною для конкурсу. І я вважаю, що це теж плюс нам, адже історичний фестиваль відбувся саме в Україні. Загалом, ми провели конкурс добре, отримали схвальні відгуки. Не було жодних терактів, не було якихось поганих речей, які би потім відлунювали по всьому світу. І ще один момент: я вважаю, що ми отримали черговий досвід – і наше телебачення, і наші менеджери, і наші артисти, і наші журналісти. Все це працює на позитив, на хороший настрій, а людина, отримуючи хороший настій, хоче робити добрі справи.
- Яким Ви бачите образ сучасного журналіста? Яким би Ви його хотіли бачити?
Для мене це завжди складне питання, адже я не маю журналістської освіти, а всього набувала в процесі роботи. Я прийшла працювати на радіо як музичний редактор. Я й досі вважаю себе не журналістом, а людиною, яка може робити музичні програми, коментувати музику й ініціювати музичні проекти. Але так сталося, що за роки роботи я обросла дуже важливими знаннями та хорошим досвідом. Я і раніше казала, і зараз кажу, що журналіст – це людина, яка, перш за все, має бути особистістю. Нікому не буде цікавий діалог з найкращим гостем, якщо інтерв’юер не є відповідним співрозмовником, а просто ставить запитання. Це має бути людина небайдужа. Людина, яка перед тим, як про щось розповідати – обов’язково буває на цій події, зустрічається з людьми, читає певну літературу, про яку розповідає. Журналіст – це людина немеханічна. Це той, хто робить програми не за «Вікіпедією», не за прес-релізами, не за рахунок копіювання чужих думок.
Наприклад, от сьогодні я півдня працювала з найдосвідченішим парламентським кореспондентом «Українського радіо» Віталієм Науменком. Я знімаю капелюха перед ним, адже він для того, щоб коментувати роботу Верховної Ради, постійно там буває 20 років. Він знає всі фракції, всіх депутатів, їхні заяви 5, 10 років тому. Знає, як партії розвиваються, як змінюються, як еволюціонують. Саме тому ця людина на своєму місці. Людна небайдужа, фахова. Людина, яка знає з власного досвіду те, про що говорить.
- Ви досвідчений інтерв’юер, поділіться з нами, студентами-журналістами, своїми власними правилами ведення інтерв’ю.
Можливо, я вам дам нефахову пораду, бо мене не вчили на факультеті журналістики брати інтерв’ю. Всі свої інтерв’ю я робила й роблю інтуїтивно. Всім своїм гостям я завжди кажу: «Уявіть собі, що ми з вами на каві». Не має ні мікрофона, немає нічого. Не думайте про це. Можливо, ви не розкриєте ту тему, яку б мали, але ви розкриєте інші сторони життя й роботи цієї людини. Будьте друзями. Одразу ж, з першої хвилини. Цікавтеся якимись деталями, ловіть їх за кожне речення, навіть якщо це піде всупереч тим першочерговим завданням, які ви ставили перед собою. І ви потім себе піймаєте на тому, що вам важко закінчити цю розмову. Вам захочеться ще більше й більше говорити, а час невмолимо завершуватиметься. Саме тоді ваш гість обов’язково в кінці запитає: «А що, вже все?».
Барба Марина
Читайте також:
Головний редактор “Голосу ОНУ” про наше радіо
Випускниця Маша Себова: про роботу на “Новому” та подорожі “за копійки”