Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
ГОВОРИМО “ПРО ЦЕ”, – ФОТО,GIF

ЧОМУ?

(маленький топос скромності)

Fj_onu, як свідомі студенти 4-го курсу, яким «соромно писати замітки», ми вирішили поговорити про Вічність разом:) Прагнемо порушити, на наш погляд, важливі соціальні теми. Тому пропонуємо  читачам долучитися до полеміки однієї з вічних тем, яка виникла і у нас: майже бакалаврів 4-го курсу – Юлі Виноградової та Віки Гапчук.

Так «про це» – це про ЩО?

          Оскільки сьогоднішня парадигма суспільства рекламує досить споживацький, конформістський романтичний консьюмеризм, треба поговорити про смерть! Її значення і сакральність (без усіляких окультних і потойбічних штучок). Сьогодні, поряд з всеосяжним образом успішної надлюдини, яка вчить по 3 мови, подорожує, будує кар’єру і має родину з домашнім улюбленцем, говорити про смерть, тим більше раптову, – моветон. Дбати про гладеньку шкіру без носогубних складок, густі вії і відбілені зуби реклама пропонує, а позбавитися від “прищів” на душі, на жаль, ні (Про отруйливість прихованих образ не приходять сповіщення; банерна реклама не застерігає від заздрощів ; як оновлення антивірусних програм на робочому столі не «вилазять» сповіщення про завищене ЧСВ або отруйний егоїз) Хтось розумний сказав, що ставлення до смерті робить культуру. Смерть – чудовий спосіб подумати: хто я, що роблю у цьому світі та чи все правильно!? Зізнайтеся, особливо думали про це, коли перед вами проїздив катафалк, а ви не поспішали його обганяти! А якщо і катафалк ніколи перед вами не проїздив, то наша стаття саме для вас!:)

ЯК це мене стосується?:)

            Пам’ятаєте, класик говорив, що вся проблема людини в тому, що вона смертна, раптово смертна! Знову ж, смерть ніхто не рекламує, а дарма!(Нічого. Ми візьмемося за це і реклама не буде траурною;) Чи схаменеться суспільство в гонитві за трендами, виконанням «цілей і задач» – невідомо. А ось (говорячи сучасним сленгом) про «заспамленість» душі варто подумати! Бо незалежно від того, якого ми віросповідання чи національності, на смертному одрі (як каже наш філософ С.Г. Секундант) з нами залишиться лише наша свідомість. І якщо у нас свідомість крадія, брехуна тощо, то відповідне «майбутнє» чекатиме нас (з точки зору, хто в що вірить, але якщо ви пес смердючий, то метеликом і кульбабкою точно не станете). І «бекап», перезавантаження або очистку «кешу» ми вже не зробимо! Тим більше, не попросимо вибачення у дорогих нам людей, не зможемо позбутися заздрощів, ненажерливості, відчаю… Завжди цікавило, чому певні люди прибирають у своїх помешканнях, виносять лотки від кошенят, змінюють дітям пелюшки, самі чистять зуби і стрижуть нігті, а в головах і душах не прибирають!? Буває, побачиш людину, відкриє рота і прямо чуєш цей душевний сморід, запах згарища і порожнечу. То, чому ж?.. Вичісувати душевних бліх і шкідників зі своєї особистості набагато складніше, ніж пофарбувати волосся і миттю від них позбавитися.

   Стежками міста живих

            Тема смерті позбавлена гласності, тому що невигідно нагадувати людині про її тимчасовість, ліміт часу і те, що вона марніє щохвилини. Світ належить тим, у кого технології, інновації, штучний інтелект, за яким треба спостерігати, споживати і жити за алгоритмами. Вони не передбачають фізичного антракту homo, а відтак і їх фінансову «смерть». Індустрія краси хоче, аби людина «продовжувала» свою молодість, технології і ринок продають нам не смартфони, програми і джинси (рандомний приклад), а стиль життя або, говорячи мовою Платона, ейдоси. Однак, (ми помітили) «ейдоси» звичайних моральних чеснот не рекламують…

Чи можете Ви уявити собі вірусні повідомлення в соцмережах, на вулиці, з радіо, ТБ типу:

Результат пошуку зображень за запитом "РЕД БУЛЛ КРИЛА"

«Намул душевних образ не надає крила»

«Просто зроби це: не матюкайся!»    

Результат пошуку зображень за запитом "ДЖАСТДУ ИТ"

«Ти не ти, коли блудний*,єхидний, паскудний».

«Цнотливість до шлюбу – престиж,– адже ви цього варті»

Результат пошуку зображень за запитом "Лореаль париж, адже ви цього варті"

«Не гальмуй! Надлишком яблук із дачі голодних дітей почастуй, якщо не буржуй!»

«Щедрий начальник -простак, а не скнара-слимак, ось що я люблю! Пара-па-па-па»

Пов’язане зображення

 «Зроби паузу, не з’їж твікс, а піди занеси поїсти одинокому сусіду»

Результат пошуку зображень за запитом "зроби паузу з'їж твікс"

СФАБРИКОВАНІ МАКАРОНИ  (про «мати чи бути)

            Чому ми все це прив’язуємо до смерті? А як ще змусити людину, враховуючи вищезгадані приклади, думати про її гідність, емпатію, екологію людяності тощо.

            Приїхавши в нове місто, люди, зазвичай,  шукають неформальні майданчики відпочинку, ресторани, пам’ятки архітектури. І ніколи в рекомендаціях Гугл на мапі обраного міста не побачиш могил видатних людей, яким має завдячувати це місто. Часом, найвизначніших і найвагоміших персон певного мегаполісу (чесних, незаангажованих політикою) простіше знайти серед мертвих, ніж серед живих. На злобу дня і соцмережі формують такий пластмасовий і штучний глянець, що люди, які не відповідають йому, часто занурюються у депресії і втрачають сенс життя. Темою смерті ми хочемо відволікти увагу аудиторії від тлінного і подумати про себе вже зараз! Чи всі слова сказані нами варті того, аби бути почутими; чи всі думки про людей є справжніми, а не потомством заздрощів і гордості? Хто ми: лЮди чи нЕлюди? Ми хочемо мати нову посаду для статусу і щоб нам заздрили, чи ми хочемо на цій посаді робити благо для людей і бути прикладом доброчесності? Так, крок за кроком, відповідаючи собі на згадані в тексті питання ми наближаємося до того, що «По ділам нашим, воздасться нам» (Мф. 16, 27).

Стежками міста мертвих

Аби ще детальніше сконцентрувати увагу на значущості смерті, підготовці до неї і нашій свідомості, ми вирішили більш детально вивчити це питання, тому я і моя колега Вікторія Гапчук, відвідали місто мертвих.

Якщо більш  детально, то приїхали на Друге Християнське кладовище. «А чого не на перше?», – хтось запитає. Річ у тім, що на його місці з’явився Преображенський парк. З курсу «Історії Одеси», викладач І.М. Шкляєв згадував, що там були поховані  Лев Пушкін, Віра Холодна, Ф. М. де Рибас та інші видатні постаті. Ще в 1930-ті роки історію Одеси почала стирати радянська влада. Відтоді «першим» став Другий християнський цвинтар. Відомо, що Друге Християнське кладовище засноване за Часів Російської імперії в 1885 році. Тут поховані культові люди, які будували, захищали, грабували, кохали наше місто.

Зайшовши на територію цвинтаря через головний вхід, одразу потрапили на місце, де спочиває знать часів Російської імперії. В центрі – могили відомих артистів, лікарів, спортсменів, військових та моряків.

Щоб ви розуміли, ділянка досить величезна, як однокімнатна квартира. Прям чорний гумор: «Однокімнатка в місті мертвих» Знаєте, в народі кажуть: «І смішно, і грішно» – то так воно і є.

У когось могилки, а в когось пентхауси з червоною доріжкою та портретом  в повний зріст. Така тенденція (показувати соціальний статус на цвинтарях) виникла ще у старій Європі на одному з найвідоміших кладовищ Франції Пер-Лашез, про яке ми ще згадаємо нижче. Серед могил Едіт Піаф

Результат пошуку зображень за запитом "могила едіт піаф"

та зацілованого саркофагу Оскара Уальда

Результат пошуку зображень за запитом "могила оскара уайльда"

(за традицією, всі шанувальниці письменника вважають за потрібне залишити на його саркофазі цьом) не знайти простаків. Це одне з кладовищ на якому вперше постала потреба продуманого планування: так, на Пер-Лашез з’явилися вулиці і цілі квартали. Наприклад: для духівництва, дворян, багатих, бідних тощо.

Деколи здається, що наше суспільство та філософія життя це дві паралелі, які ніколи не зійдуться. Люди відкуповуються від близьких та рідних, замість того щоб приділити увагу, а вже після смерті намагаються хоть якось це загладити.

Ну що ж, рухаємося далі через алеї . Начебто все спокійно, сонечко пригріває, осіннє листя шелестить під ногами. Людей на території небагато. Дуже рідко їх можна зустріти на своєму шляху. Але нам з моєю  колегою стало страшно. Позаду нас йшли троє кремезних чоловіків, а ми майже в глухому місці. Маленька ремарочка, на некрополі доволі часто трапляються напади, пограбування та розрушення могил. Тому Вікторія запропонувала звернути між рядами та пришвидшити  рух, що ми власне і зробили.

В той момент мені пригадалась приказка, що «не потрібно боятись мертвих, потрібно боятись живих». Тому, тема смерті не є такою страшною, як ті теми, що стосуються живої людини.

Кладовище, як місце прогулянок, виникло в європейській культурі у ХVІІІ столітті. За вивченими  джерелами, нам стало відомо, що окремо це явище існувало в Англії, що дало розвиток опосередкованому виду «цвинтарної» прози, поезії. Цвинтарі стали пейзажними: їх почали малювати, на них призначали романтичні побачення.

У Парижі, наприклад, – це вже згадане кладовище  Пер-Лашез. Одне з культових місць не тільки за похованням «вершків» Франції, а й за історичною значущістю. У ХVІІІ-ХIХ століттях там зустрічалися всі закохані. Кладовище було не лише місцем заміських прогулянок, а й доволі «богемною» світською локацією. Тема смерті ще у ХІІІ-ХIV столітті не лякала Європу! Ба  більше, на кладовищах справляли весілля!

Просто приходили на могили своїх рідних і там святкували. І якщо когось ховали поруч, то це анітрохи не заважало. Поруч одружувалися і хоронилися –  тодішній свідомості людей була відкрита тема смерті. Як бачимо, нині відбулася певна метаморфоза. Смерть була публічною, а секс табуйованим, а тепер навпаки! Про смерть тоді говорили, писали, вона була в полеміці. Ось такий Вам  когнітивний дисонанс. Про це говорили французикий культуролог Арієс і філософ Фуко. Вони стверджували, що секс став публічним, а смерть табуйованою. Спробуйте зараз заговорити про смерть у «вищому» світському товаристві! Вас вочевидь не зрозуміють, адже мода, долар, політика мають концентрувати «головну» увагу людини на осмисленні її буття, а не занурення у Вічне.

Відповідно так думала, робила свого часу і радянська влада, усіляко підмінюючи поняття. Після Великодня (ще в кінці 90-х і на початку 2000-х, – тоді такий палеоліт можна було зустріти в багатьох українських областях) за тиждень  після Воскресіння, люди традиційно йшли на кладовище, аби здійснити поминальний молебен за померлими родичами – панахиду. Але ще у ті буремні часи панахида – соборна молитва людей за своїх пращурів, вочевидь, не досягла того апогею свідомості/духовності та й просто звичайної моралі! Тому тогочасні «поминки» часто можна було сплутати зі світською гулянкою, де «за своїх» наливають самогонку та інше горюче. Закусюючи холодцем могли «поминати» прямо за погильним столиком або на траві, співаючи згодом пісень. Такі згадки «тих часів» ми дізналися особисто від жителів Біляївського району Одеської області в рамках ще однієї теми, яку  анонсуємо дещо згодом.

Нікому з тварин (за виключенням слонів і деяких мавп) не дано оплакувати своїх померлих родичів, приходити на місця їх поховання, молитися за них. Кладовище –  це перетин минулого і майбутнього. Не будьмо мавпами! Помолимося за наших рідних, згадаємо їх! Подумаємо над власним життям!

Ви ж вже знаєте, що хотіли би прочитати на своєму пам’ятнику?:)

Підготували Юля Виноградова і Віка Гапчук

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми