Минув березень, залишивши позаду річницю народження Кобзаря – традиційну дату вшанування його спадщини. В цей день були оголошені цьогорічні лауреати Шевченківської премії. І хоча офіційне нагородження відбудеться лише в другій половині травня, ми вже зараз маємо змогу обдарувати своєю увагою нових володарів найвідомішої в Україні відзнаки в галузі культури.
Цього разу, на відміну від минулого року, комісією були обрані переможці в кожній із наявних шести номінацій. А саме, в царинах літератури, публіцистики, музики, кіномистецтва, театру та візуального мистецтва.
Неісторичний роман про історичні події
Враховуючи загальне уявлення про Тараса Григоровича як про митця слова, насамперед, звернемося до результатів номінації «Література». У ній лауреатом стала письменниця Оксана Луцишина зі своїм романом «Іван та Феба», розповіддю про життя окремого героя на тлі здобуття Україною незалежності.
Хоча значення цієї події для історії не підлягає сумнівам, а працюючи над її зображенням автор консультувалася безпосередньо з очевидцями, проте в романі немає власне історичності як жанрової ознаки. Опис Революції на граніті не сприймається як хроніка давно минулих днів, а радше навіює думки про суголосні події сучасного життя. Цим роман відрізняється від більш літописного «Вічного календаря» Василя Махна – свого конкурента в короткому списку премії – і, зважаючи на результат, виграшно відрізняється.
Окрім того, це не перша нагорода «Івана та Феби». Раніше твір був відзначений Гран-прі Премії міста літератури ЮНЕСКО 2020 року.
Есеї з ізоляції
В номінації «Публіцистика» вже другий рік поспіль прослідковується певна тенденція: перемагають праці присвячені подіям на сході країни. Якщо минулого разу це була книга Євгенії Подобної «Дівчата зрізають коси»– збірка історій жінок, що брали безпосередню участь у воєнних діях на Донбасі, то цьогоріч – «В ізоляції» Станіслава Асєєва. Це добірка статей про життя на окупованій території, які писалися протягом кількох років.
Цілком ймовірно, що при присудженні нагороди до уваги бралися не лише естетичні якості збірки, але й особисті риси характеру її автора, певні непрості деталі його біографії. Так, Станіслав Асєєв у травні 2017 року за звинуваченнями «у шпигунстві» потрапив у полон в окупованому Донецьку; був звільнений 29 грудня 2019 року.
Кожному місцю – своє звучання
Найбільшу зміну напрямку, в порівнянні з минулим роком, можна відзначити в категорії «Музичне мистецтво». Якщо лауреатом 2020 року був відомий серед широкого загалу етногурт «ДахаБраха», то присудження цьогоріч нагороди маловідомому авангардному музичному проєкту може бути розглянуто навіть як крок назад на шляху популяризації премії.
Цикл «Архітектура голосу» музичного агентства «УХО» — це серія концертів, родзинкою яких є нетипове місце проведення, що має резонувати з виконуваною музикою. Усі локації також мають певне історичне чи символічне значення для мешканців Києва, додаючи ідеї краєзнавчого присмаку.
Не таке далеке й в міру чудове майбутнє
У номінації «Кіномистецтво» тогорічний випадок в тенденцію також не вилився. Цього разу нагорода знайшла свого героя – у нас є лауреат. Точніше, лауреати: режисер Валентин Васянович та художник-постановник Владлен Одуденко із художнім фільмом «Атлантида».
Події кінокартини розгортаються у 2025 році, у світі де завершилася війна на сході та Україна повернула собі втрачені території, проте вже не такі й придатні для життя. Але головною концептуальною особливістю є залучення непрофесійних акторів. Щобільше, у стрічці немає жодного професійного актора. Проте є колишній розвідник Андрій Римарук, парамедик Людмила Білека, волонтер Василь Антоняк.
Отримала стрічка й міжнародне визнання: Венеційський кінофестиваль, Токійський кінофестиваль, Монреальський фестиваль нового кіно – лише невелика частка від його тріумфальної ходи. На жаль, Оскар черговим завоюванням не стане – фільм не просунувся далі довгого списку номінації «Кращий фільм іноземною мовою».
Переспів «Лісової пісні»
Цьогорічні номінанти категорії «Театральне мистецтво», можливо цілком випадково, підкреслюють певний літературний колорит премії. Адаптації творів Лесі Українки, Івана Франка, Миколи Гоголя. Лише опера «LaTraviata» Одеського національного академічного театру опери та балету вибивається із цієї послідовності. Проте перемоги її це не принесло: відзнаку отримали Сергій Маслобойщиков (автор інсценізації, режисер-постановник), Наталія Рудюк (художник по костюмах), Олександр Бегма (композитор та виконавець ролі Лукаша) за виставу «Verba» за мотивами драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня».
Це рішення було досить на часі, враховуючи, серед іншого, нещодавнє зацікавлення у використанні цієї історії. Так, на 2022 рік запланований вихід мультфільму «Мавка. Лісова пісня», який є адаптацією твору для найменших глядачів та їхніх батьків, з дещо підкресленим екозахисним ухилом. Крім цього, на вибір лауреатів могло вплинути нещодавнє 150-річчя з дня народження Лесі Українки; таким чином це можна назвати прихильним реверансом у бік відомої поетеси, вшануванням її творчого доробку, що досі відкритий до нових інтерпретацій.
Поєднуючи непоєднуване
Як і торік «Візуальне мистецтво» у переліку лауреатів представлене фотографією. Цього разу це серія диптихів «Випробування смертю» Бориса Михайлова.
Проєкт складається зі 150 робіт, які є поєднанням фотографій з крематорію та інших зображень; внутрішня мистецька логіка при цьому не є зрозумілою, на перший погляд. Кінцеве розуміння має народжуватися у свідомості спостерігача при зіставленні частин диптиху. Це певний виклик, шарада, що не має універсальної розгадки.
Борис Андрійович безумовно найдосвідченіший із тих, хто був відзначений премією цьогоріч. 82-літній фотограф проживає в Берліні, представляючи Україну в закордонному культурному просторі.
Селютіна Марія, 3 курс, «Face to Face»