Щороку 9 листопада в Україні відзначають День української писемності та мови. Це свято започатковано відповідно до Указу Президента Леоніда Кучми № 1241/97 «Про День української писемності та мови» у 1997 році. Метою є підтримка ініціатив громадських організацій та врахування ролі української мови для суспільства.
Сторінками історії
На цей день припадає ще одна історично важлива дата для українців — день вшанування пам’яті Нестора-літописця, автора славнозвісного літопису «Повість минулих літ».
Учені вважають, що саме з його творчості розпочинається писемна українська мова. Саме Нестора-літописця часто називають «батьком українського письма», тому з давніх-давен діти йшли до школи саме 9 листопада. У цей день правилася церковна служба, де батьки просили перед образом Преподобного Нестора успіху для майбутніх учнів.
Щорічно цього дня в Україні у знак пошани кладуть квіти до пам’ятника Несторові-літописцю; проводять тематичні заходи читання віршів; розпочинається Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика; до свята проводиться радіодиктант національної єдності, у якому кожен охочий може взяти участь для перевірки знань української мови. Такий флешмоб започаткувала команда Українського радіо ще у 2000 році.
Зазвичай до таких акцій долучаються поети та письменники.
Одним із них є Андрій Хаєцький — український поет, громадський діяч та культурний активіст родом із селища Любашівка, що на Одещині. Він є засновником проєкту вуличної поезії «Пряма мова» та вільного об’єднання поетів «Just poetry» («Тільки поезія»), членом ради з питань культури та мистецтва при голові Одеської обласної державної адміністрації. Свою дебютну книгу віршів «Три крапки» Андрій презентував ще 27 вересня 2016 року в Одеській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.Грушевського.
9 листопада святкується День української писемності та мови. Чи планували ви особисто долучитися цього року до заходів, присвячених святу?
Цьогоріч, як і в попередні роки, планував, і радо би зустрівся із читачами та слухачами, але через напружену ситуацію із захворюванням не зроблю цього. Хіба що онлайн, отак як із вами та цим інтерв’ю — долучився ж таки (посміхається)?
Ви як поет вважаєте цей день своїм професійним святом?
Насправді, я не вважаю це свято своїм професійним. Можливо, якби був філологом за освітою — то вважав би. А так для мене це свято всіх українців, які люблять, поважають і боронять наш скарб — мову. Кожен своїм способом. Себе я зараховую до таких, тому й вважаю це свято своїм, але не професійним.
Скільки часу в середньому у Вас займає написання вірша?
Це зовсім непередбачуваний момент. Буває, що в голові з’являється словосполучення/речення, я з ним можу носитися і день, і рік. А в якийсь вечір розумію, що настав його час — і це словосполучення/речення монтується у вірш, який пишеться, буває, за годину-дві. Або за два-три дні. Обирається кожне слово, знаходиться кожному з ним своє місце й у голові ритмічно пульсує це все. Допоки внутрішній цензор не задовільниться.
У якому віці Ви почали писати свої перші поезії, й коли вперше повірили в себе?
Писати почав років у 14. І, якщо й повірив тоді у себе, то тільки підсвідомо, не зізнаючись самому собі. А більшої впевненості мені додавали вже у більш старшому віці, років у 22, запрошення на літературні вечори та на телебачення для виступів. Отоді я почав відчувати, що мої поезії цікаві людям і вони готові їх чути.
Зрештою, я вірю у себе, але періодично сумніваюся у собі. І це мені здається нормальним.
Чи стикались Ви у своїй творчості з письменницькою кризою? Якщо так, то які застосовуєте методи боротьби з так званим «творчим блоком»?
Так, бувало. Ніяких особливих методів, тільки спокій та віра у те, що настане час і ти зможеш виписатися. А також те, що і не в кризу намагаюся постійно робити — читати і читати.
В одному з ваших інтерв’ю Ви зазначили, що довго не могли змиритися із званням поета. Чи змінилося ваше ставлення до цього на сьогоднішній день, чи Ви все ж до сих пір вважаєте поезію «лише способом вираження думки»?
Дійсно, доволі довго я не міг прийняти звання поета відносно себе — причини цього я зазначив у попередній відповіді. Але час змінив моє до цього ставлення й з’явилося усвідомлення, що є люди, яким не байдуже що я напишу. Судячи з відгуків, комусь мої вірші дійсно допомагають пережити якісь власні життєві ситуації. І це найголовніше.
Тому не зовсім коректно все ж таки говорити, що поезія є лише «способом вираження думки». Вона більш функціональна та багатогранна. Як я таке міг сказати? «Лише способом…». Ні, не лише.
Пройшло вже близько 5 років з видання вашої дебютної книги віршів «Три крапки». Чи планується у майбутньому вихід наступної збірки?
Так, я планую нарешті видати наступну книгу. У неї вже є назва, вона вже має тексти та ілюстрації. Але треба трохи почекати. Чомусь вона не готова ще з’явитися на світ, так буває. І поспішати я не вважаю правильним.
За вашими словами, кошти, які були отримані від продажу книги «Три крапки», пішли на оновлення бібліотечного фонду Любашівського району. Чи вдалося Вам врешті-решт провести такий соціальний проєкт для збереження культурної цінності?
Так, мені вдалося зібрати декілька тисяч гривень і купити книги, які на той момент бібліотека попросила. Разом з тим, перебрав свої книжкові полиці та запросив долучитися бажаючих. Зрештою, коробок 10 було передано кур’єрською службою, а мені ще потім протягом років двох періодично телефонували і питали, чи не збираю я книги для бібліотеки.
На сьогодні в бібліотеці справи набагато кращі і, сподіваюся, свого часу я зміг подарувати щось корисне для читачів свого рідного селища. Я в це вірю.
Відомо, що Ви є засновником вуличної поезії «Пряма мова». Чи можете детальніше розповісти про цей проект? Як виникла ідея створення такого об‘єднання?
Я є співзасновником цього проєкту і свого часу ми провели один лише івент, вийшовши почитати вірші на алею в парк Шевченка. Ідея виникла достатньо просто — ми з друзями-поетами подумали, що це має стати цікавою інтервенцією, коли поезія піде до людей безпосередньо. Насправді, нічого новітнього в тому не було.
Чи є серед митців сучасної української літератури ті, чиєю творчістю захоплюєтесь особисто Ви?
Так, звісно. Часто називаю у відповідь на подібні питання ім’я Катерини Калитко — і справді вважаю її дуже сильним голосом сучасної української літератури.
Звісно, це також імена Оксани Забужко, Тараса Прохаська, Юрія Андруховича. Але й це не повний список — скажімо так, я в цілому захоплююся процесом творення літератури в Україні.
Чи можете Ви охарактеризувати ваш стиль написання поезій трьома словами?
Бачить, відчуває, аналізує.
Наостанок, що Ви можете порадити молодим поетам-початківцям?
Читати книги, відчувати їх серцем та усвідомлювати своє місце в соціумі.
І навіть якщо ці слова
таки мають магічну силу –
я казатиму всім про крила.
І чекатиму на дива.
( уривок з поезії «І навіть якщо…» Андрій Хаєцький)
Груба Марія
1 курс
“RozShab”