Халед Хоссейні — американський письменник афганського походження. «Тисяча осяйних сонць» — другий роман цього письменника, який став бестселером «New York Times». Було продано понад мільйон примірників у перший тиждень продажів.
Наразі в голові тільки одна думка: «Як же я мало знала (ю) про Афганістан». По суті — одні лише загальні поняття. Але ця книга відкрила очі на багато речей, і на війну в тому числі.
Дві жінки, два світи, дві долі, які злилися в одну. Це сталося не відразу. Дві жінки одного чоловіка. Не суперниці. Просто вороги. Їм нікого ділити, вони обидві не кохають цього чоловіка. Але й одна до одної теж не відчувають теплих почуттів. Змушені жити під одним дахом, Маріам і Лейла якось пристосувалися втихомирювати свої почуття, придушувати гнів і навіть ділити обов’язки господинь. Коли тобі нікуди йти, а на вулиці війна й розруха, то змиришся й не з таким. Але доля іноді робить дивні повороти.
Маріам — незаконнонароджена дочка багатого батька, харамі, що виросла в убогій халупі, з часом — зачерствіла дружина простого ремісника, яка втратила надію стати матір’ю й пізнати затишне сімейне щастя. І Лейла — романтична, витончена дівчинка, в якої було й щасливе дитинство, і люблячий батько, і відданий друг, котрий перетворився в коханого. Коли, в яку мить вони стали подругами? Але це сталося.
Їхній рідний Кабул руйнується на очах, голод перетворює людей на скелети, але ці дві жінки не втрачають надії знайти щастя, тепер їм вже точно нічого ділити, тому що вони стали сім’єю, правда, без справжнього чоловіка.
Хоссейні немов взяв лупу і в кілька разів збільшив те, що ми колись читали в газетах, тепер мигцем бачимо в новинах або побіжно переглядаємо в інтернеті. Він показав трагедію афганського народу, простих, звичайних людей, таких, як ми з вами. Їм не потрібна була ця жорстока війна. Це особливо ясно зі слів Бабі, батька Лейли: «Як на мене, всі ці міркування про національність — просто нісенітниця, і дуже небезпечна нісенітниця. Яка різниця, хто таджик, хто пуштун, хто газареєць, а хто узбек, якщо всі ми — афганці? Але якщо одна група людей править іншими так довго <…> Накопичуються образи. Виникає суперництво, ворожнеча. Так було завжди й усюди». Проблем і так вистачало. Особливо у жінок, адже там, на Сході «У чоловіка завжди винна жінка. У всьому». І це наочно показав нам автор.
Що найбільше сподобалося в романі Хоссейні, крім цікавих і важких тем, — це його манера написання. Як завжди, написано все легкою, приємною мовою. Ось у цій легкості й закладено витонченість. Читаючи, відчуваєш східний колорит. У романі є моменти, від яких стискається серце, є епізоди, над якими можна поплакати, є й такі, що викликають посмішку. Так само точно вдалося авторові описати внутрішній світ героїнь: їхні емоції, почуття, переживання. Поки читаєш, мимоволі приміряєш на себе їхню долю й дивуєшся їхній силі, адже скільки ж усього довелося їм пережити. Маріам і Лейла викликають захоплення! Роман вийшов щирим, душевним, хоч і сумним.
Війна не шкодує ні молодих, ні старих, ні закоханих, ні зневірених. Війна, ця безодня злиднів і відчаю, болю й сліз, все ж здатна теж народжувати героїв, людей, які заради близьких готові на все, навіть померти, хоча жити, ой, як хочеться.
Маріам. Лейла. Дві жінки. Дві долі. Один світ. Розчавлені, але не зламні. Втративши багато, все ж таки зберегли віру й надію. Такі різні, але такі схожі. «Ворог, якого неможливо перемогти, — це ти сам» — як добре, що вони зуміли це зробити. Заради себе, заради дітей, заради любові. Бо, хто б і що не говорив, — ця книга про кохання.
Я знову і знову ставлю запитання, які, звичайно, не мають відповіді: «Чому війна? Навіщо? Кому вона потрібна?».
Я знаю відповіді, але мені вони не подобаються, я не хочу з таким миритися… Я хочу тисячу осяйних сонць і жодної грозової хмари!
Аліна Кучук