Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Як я була на ювілеї у слона

На початку осені так приємно згадувати літо, так само приємно як на
порозі дорослого життя поринати у дитячі спогади. Саме тому я вирушила до
Одеського зоопарку, який цього вересня святкує своє 97-річчя. У зв’язку з чим,
веб-сайт та рекламні листівки зоопарку обіцяли відвідувачам перегони
морських свинок, різноманітні конкурси та годування екзотичних тварин під
кодовою назвою «Кавуновий настрій».

І ось у суботу, близько дванадцятої години дня, я крокую у напрямку
Одеського зоопарку. Щонайменше з погодою цьому іменинникові пощастило:
після декількох по-осінньому перемінливих днів, стабільно сонячне небо
виглядає справжнім подарунком. Ще не доходячи до місця, я помічаю
своєрідний дороговказ, який не дасть заблукати. Це діти, різного віку, які разом
з батьками йдуть «дивитися тваринок». Проте, вже біля каси, бачу у натовпі й
молодь. Хоча мої однолітки і складають меншість, але я вже не почуваю себе
Гулівером серед ліліпутів.
Перша тварина, яка, можна сказати, зустрічає мене біля входу – лелека.
Поважний, наче дворецький у великому маєтку, птах, здається, вітає кожного
відвідувача та запрошує на «авдієнцію» до інших мешканців зоопарку. Що ж,
від такого запрошення не гоже відмовлятися, і я йду далі.
Біля загону з кіньми Пржевальського яблуку ніде впасти. Хоча, до самого
загону декілька яблук таки впало. Точніше, їх кинули маленькі ручки, що зараз
намагаються погладити та почухати за вушком цих тварин. Мені цей подвиг не
до снаги – занадто вже загрозливо виглядають їхні міцні зуби.
Поруч, за металевою сіткою, вишукувались у рядок, в очікуванні
частування, представники породи цапиних. Але не всі згодні чекати у черзі.
Замалим не ставши на задні ноги, один довгоногий відштовхує своїх сусідів та
тягне морду до добровільних годувальників. Та опиняється затаврованим
безпосереднім дитячим: «Цап, ну ти й нахабний!», що викликає сміх у натовпу,
зокрема серед дорослих.
У наступному загоні зворушлива картина – мама-зебра та маленьке
зебрення. Дитинча не хвилини не залишається на місці, а доросла зебра,
відрекомендована однією матусею своєму синові як «Марті», охоче позує
фотоапаратам та камерам на смартфонах.
Не меншою популярністю серед фотолюбителів користуються й мавпи, а
саме макаки. Але, цілком неочікувано для себе, помічаю на металевих
перекладинах тваринку, яка за вправністю в акробатичному мистецтві не
поступиться екзотичним мешканцям клітки. Це звичайнісіньке кошеня, чорне з
білими носочками на лапках. Проте, ми все ж таки в Одесі, а отже увага усіх,

малих та дорослих, повністю переключається на цього незваного гостя, наче в
зоопарк й ходять для того аби побачити старих-добрих місцевих котів, а не
заморських приблуд, якими б рідкісними вони не були. Не варто й дивуватися,
що величні хижаки, які тримають у страху савани та джунглі, цікавлять дітей
лише в якості «великих кицьок», представників славетної родини котячих.
Вони й справді схожі на своїх менших «родичів»: тигри гріють смугасті боки на
сонці, солодко позіхаючи у довгі вуса, леви та пантери сплять, байдужі до уваги
публіки.
З усіх динаміків лунає повідомлення: «Шановні діти та їх батьки!
Запрошуємо вас до головної сцени, на святкування Дня народження зоопарку».
Не належачи до жодної зі згаданих категорій, я все ж таки прямую до вказаного
місця. Цікаво ж.
Головна сцена, як виявилося, знаходиться майже біля самих воріт.
Вважаючи лелеку вже за свого доброго знайомого, а отже не звертаючи на
нього уваги, помічаю нарешті, що біля входу загін слона. Помічаю і зупиняюся
біля нього: слон танцює! Принаймні так його маніпуляції виглядають збоку:
хоботом він набирає трохи піску та розпилює навколо себе, переступає з ноги
на ногу. При цьому усі його рухи дивовижним чином вкладаються в такт
мелодії «Арам Зам Зам», під яку, поступово пришвидшуючись, намагаються
танцювати діти біля сцени. Та куди їм до слона!
Але дітей цей факт не засмучує. Вони не бачать блискучої переваги
слона, вони на нього взагалі не дивляться. Адже їхньою увагою міцно
заволоділи Фіксики, які в цей момент оголошують з помосту правила
наступного змагання. Маленьким гостям зоопарку пропонують вгадати
мультфільм за піснею з нього, нагорода – якийсь спеціальний календарик. І
хоча в цьому конкурсі я сміливо можу скласти конкуренцію будь-кому (бо в хід
пішли нестаріючі мультики, ще мого «дофіксиковського» дитинства), але,
вважаючи за гідне дати дорогу молодим, відходжу від сцени.
І неуважно кидаю оком на вказівник, проте одне зображення змушує мій
погляд зупинитися. Кенгуру! Але я йшла в цьому самому напрямі, куди вказує
яскраво-рожева стрілочка, з намальованої на ній усміхненою мордочкою
найвідомішого австралійського сумчастого. Що ж, знову йду у вказаному
напрямі, навіть знаходжу ще два такі самі вказівники; бачу мавп, павичів,
вовків… Коли втретє проходжу біля того самого чорного поні, розумію, що
щось не так. В мене зароджується думка, що стрілка вказує напрям, в якому
лежить Австралія, коли, біля вольєра суриката, я раптом бачу його. Кенгуру…
статую, що зображує кенгуру. На цьому я полишаю свої пошуки, хоча й не
можу з впевненістю сказати, що живого кенгуру в зоопарку не було. Чим не
привід навідатись туди ще?
В процесі своїх пошуків, я краєм ока помітила щось, що нагадує сільське
подвір’я. Тож йду роздивитися ближче. Так і є – справжнє сільське подвір’я з

гусьми, вівцями, кроликами курником та невеликим ставком, де плавають
невеликі зелені черепашки. Є там і клітка з морськими свинками, які, вочевидь,
відпочивають перед забігом. Стадіоном для цього комічного змагання слугує
овальний стіл, розділений на три однакової довжини «бігові доріжки». До цього
дня я й не здогадувалась про спортивні таланти цих тваринок. Проте діти були
у захваті. Не здивуюся, якщо деякі малі «шанувальники спорту» тепер почнуть
прохати батьків подарувати їм морську свинку.
І ось наступає кульмінація програми розваг – годування екзотичних
тварин. В ролі екзотичної тварини вже відомий вам слон. Точніше, як
виявилося, слониха. До того ж вона сьогодні теж святкує День народження,
навіть ювілей: їй виповнилося 40 років. Останній факт викликає у натовпі за
моєю спиною короткотривалу дискусію на тему протяжності слонового життя,
яка завершується впевненим твердженням: «Ну, принаймні, сорок років
живуть!» Частують іменинницю кавунами, і хоча я не впевнена, що саме цим
харчуються слони у дикій природі, але цій слонисі плід прийшовся до смаку.
Я йду, закінчую цю подорож, яка відбувалася не лише в просторі, але й у
часі. Ворота зоопарку – наче двері в дитинство. І я ще повернуся туди й таки
знайду того кенгуру!

Селютіна Марія

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми