Леопольдівську простодушність практикували? Якщо ні — спробуйте!
(Надутим «їжачкам» до прочитання рекомендовано!;))
Залишатися «терпилом» чи йти на ринг? Біжимо на роботу/навчання, на ходу жуємо бутерброд і до вечора сидимо біля блакитного
екрану — нас варто вибачити і ми маємо вибачати!
А є ще ті, у кого хворі діти, батьки; декому ледве вистачає на їжу, а у інших взагалі доля зіпсована квартирним питанням і кота ніде подіти.
Як же складно йти на цей подвиг вибачення втомленим, голодним нам, яких, як здається, ніхто не розуміє. Ледве втрамбувавшись у маршрутку, ми одразу ж чуємо звинувачення в обжерливості, бо «Ваше черево (НУ, МАЙЖЕ ТАК;)) затиснуло мою сумку. Ви що — слон?».
У таких випадках любов до ближнього про себе нагадує в останню чергу, коли в хід пішла вже важка словесна зброя.
Як бути? Розглянемо кілька прикладів. Біблія рекомендує тренувати смирення й показати Богові, як ми Його любимо.
Психологи ж стверджують, що пригнічені емоції обертаються хворобами, часто онкологічними. В їхню користь і той факт, що вибачення з приводу і без культивують невпевненість у собі. Натомість вони рекомендують звільняти емоції й давати волю почуттям, пояснюючи це тим, що такі люди здоровіші та щасливіші. Від посмішки навіть жуйка на асфальті розтане :) Вибачитися, навіть якщо не винний, і смиренно «підставити другу щоку», — читаємо в Писанні й Житіях святих. У Нагірній проповіді Ісус Христос проголосив: «Хто вдарить тебе в праву щоку твою, підстав йому й другу. А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому; і хто силувати тебе буде відбути з ним милю одну, іди з ним дві» (Мф. 5: 38-41). Розуміння цих слів аж ніяк не буквальне. Бо знаємо, як Ісус з ганьбою вигнав торговців зі свого храму, викриваючи їх безчестя. «Не противитися злому» — означає не відповідати тією ж монетою. Апостол Павло каже: «Не мстіть самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому. Бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь» (Рим.12: 19). Виявляється, коли ми відповідаємо злом на зло, то покладаємо на себе зовсім не нашу місію і робимо замах на волю Божу. У наступному посланні до римлян апостол пропонує перемагати зло добром (Рим. 12: 21). Яка геніальна ця думка! Варто лише раз спробувати відповісти водієві/сусідові в маршрутці: «І я вас теж люблю/і ви будьте здорові», люди одразу ж переглянуться у подиві й розтануть в легкій усмішці, як жуйка на асфальті. Але є небезпека заразитися іншим недугом — лицемірством.
Це відбувається тоді, коли на словах ми нібито «пробачили», але в душі дракони полум’ям спопеляють тих, хто образив нас. Найчастіше ми кажемо:«Я ніколи не ображаюся, але ти до мене не підходь». Особливо важкий випадок, коли людина ще не розмовляє, але нібито «все добре». Відомий російський психолог Михайло Лабковський називає такий тип людей «найнебезпечнішим», бо передбачити їхню реакцію неможливо. Як тільки ми розуміємо, що все вищесказане — плід власної гордості, то образа тут женівелюється. Господь вибачив усьому людству й віддав Сина Свого улюбленого в спокутування, а ми не прощаємо навіть цуценя, яке «пообідало» нашими капцями, — одразу ж шукаємо йому нового господаря, не кажучи вже про людей.
Вибачення породжують невпевненість? Тільки зайві! Говорити «спасибі»: таку альтернативу пропонує нам психологія. Замість «вибачте» — «спасибі». І дійсно, якщо в кожній ситуації, де провинилися, ми будемо говорити «спасибі» замість звичного вибачення, то контекст і меседж сказаного радикально змінюються.
Ми перестаємо бути «жертвами», а стаємо вдячними «учнями». Коли того, хто нас образив, ми сприймаємо як вчителя, а не ворога, то з’являється місце для подяки. У житті завжди й усім потрібні вчителі. Тож, давайте вчитися один в одного і не ображатися!
Вікторія Гапчук
Фото: з мережі Інтенет