Природа займає чи не одне з найважливіших місць у нашому житті. Це можна
стверджувати, спираючись на різні речі: від її значення для промислових галузей до естетичної
насолоди, що від неї отримує переважна кількість суспільства. Але в сучасних реаліях,при
стрімкій урбанізації, українці, як і більшість світу, дедалі звикають до кам’яних джунглів, які
прийшли на зміну небезпечним лісам з романтичної прози 19-го століття. З уроків географії ми
знаємо, що український ліс з кожним роком невблаганно продовжує свій шлях до Європи,
залишаючи за Україною «перше» місце за надходженням дерева до Старого світу. Проте,
навіть за таких умов, наша країна ще має місця, діставшись яких, можна побачити незайману
природу карпатських гір, й ім’я цієї точці на карті – Говерла.
Сьогодні ви долучитесь до частини моєї подорожі Західною Україною, яка відбулася в
серпні цього року і відкрила мені новий бік нашої країни. Власноруч проклавши маршрут і
позначивши місця, які ми хотіли побачити, наша компанія у складі 5 осіб почала свій шлях на захід.
Подолавши відстань від самого Запоріжжя до Львова трохи більше ніж за добу, ми залишилися у
місті Лева на 4 дні. Наступним місцем нашої зупинки мав стати смт Ворохта, який знаходиться за
21 км від Говерли. Це невелике селище знаходиться між гірськими хребтами Карпат, що вкриті
лісами, серед яких подекуди можна побачити галявини з окремими дерев’яними будинками.
Через Ворохту проходить залізна дорога, поруч з якою знаходиться відомий віадук (залізничний
арковий міст), що проходить над річкою Прут. Краєвид навколо зачаровує від самого початку, а
значна нестабільність Інтернету ще більше занурює тебе у світ природи.
На другий день свого перебування у Ворохті ми мали вирушити на Говерлу, висота якої
сягає 2061 метра. До турбази «Заросляк», що знаходиться на висоті 1300 м. над рівнем моря, ми
дісталися автобусом, проїзд в якому коштує 100 грн. з людини. Вже при в’їзді до табору на
перепускному пункті потрібно придбати окремий квиток, так би мовити, пам’ятку для туристів. Це
нагадало мені фрагмент твору Ільфа і Петрова «12 стільців», в якому Остап Бендер збирав кошти
на потреби провалу, аби той не дуже «провалювався». Однак, Говерла має свої проблеми й одна з
них – це сміття. Чим вище ви підіймаєтесь, тим менше можна побачити цієї «спадщини», яку
туристи залишають після себе. Але на початкових етапах підйому кількість вологих серветок,
недопалків та іншого є більш ніж достатньою.
Саме ж підкорення Говерли можна здійснювати за чотирьома маршрутами, але основними
є: зелений (більш пологий) і синій (більш крутий). В середньому підйом займає 2,5-3,5 год,
залежно від обраного напрямку, а спуск – 2-2,5 год. Зазвичай, зелений обирають для сходження,
тим часом як синій використовують при спуску. Але все це є умовним і залежить переважно від
погодних умов, бажання якомога швидше дістатися вершини, віку підкорювачів. Першу годину йти
доведеться по лісу, що на деякий час збереже вас від палючого сонця. Проте, згодом більшість
маршруту проходитиме на відкритій місцевості, і, якщо сходження проходитиме влітку, то не
забудьте потурбуватися про свою шкіру, яка весь день буде перебувати під променями сонця.
Протягом пересування гірською місцевістю, з кожним новим кроком вашим очам
відкриватимуться нові пейзажі. Ви будете знімати все навколо, та згодом ваш запал перейде на
підйом, бо шлях ставатиме все важчим. Намагайтеся не брати зайвих речей, проте, попіклуйтеся
про воду та їжу, бо коли ви здолаєте маршрут і побачити краєвиди навколо себе, вас 100% проб’є
на так званий «пікнік».
На горі знаходиться табір, в якому є їжа, сувеніри та все, що блищить і привертає увагу
туристів. Але все це краще придбати вже в кінці маршруту, на турбазі вас чекатиме подібний
ринок. Це буде не тільки дешевше, а й банально вигідніше, бо асортимент там буде більший, а
ціни приємніші.
На останок хочу зазначити, що хоч Говерла і вважається легкою для сходження, вона в
першу чергу є горою і має своє «підводне каміння», через яке недбалі туристи ризикують своїм
здоров’ям і життям.
Богдан Макаренко
Face to Face