Не Привозом єдиним. Справжні скарби Одещини та цілого світу можна знайти на «блошиному базарі». Не вірите? Гайда перевіряти!
«Это с кораблей всяких» — це перше, що ми почули, ступивши на справжню одеську землю під назвою Молдованка. Ходять легенди, що одеська «Староконка» — це скарбниця різних культур. Тож навіщо мандрувати за тридев’ять земель, якщо стільки цікавого є в межах 5-го та 28-го трамвайних маршрутів? Сюди можна дістатися й пішки, однак тоді у вас точно не вистачить сил обійти всю «Староконку». Тим більше, що одеський «блошиний базар» офіційно визнаний найбільшим у Європі.
Бабусі та дідусі вивантажують зібрані за роки багатства на розстелені килими. «А шо такое катана?» — питає хлопчик років семи в невисокого на зріст і зі шрамом на обличчі дідуся, який мовби японський імператор зібрав довкола себе настінні картини з гейшами, віяла різних розмірів, золотаві прикраси та таку таємничу катану. А ви що думали, «Староконка» — лише про Одесу та хумус? Ми підходимо ближче, адже також зацікавилися. «Імператорський» дід з ентузіазмом промовив: «От ти знаєш про козаків, хлопче? У них були шаблі, аби відбиватися від ворогів. Вони були вільні. А в Японії були наймані захисники — самураї! Вони, щоби захищати своїх вельможних панів, мали аналог шаблі — катану. Для них це була священна та поважна справа. Якщо ж самураї втрачали своїх панів, не змогли врятувати від чогось, вони повинні були обов’язково цією катаною зробити собі сепуку (не плутай із харакірі). Сепуку — це священний обряд! Він є обов’язковим, і до нього ставилися з повагою, харакірі ж робили звичайні люди без обряду та почестей». Нас оточили ще 6 осіб, а дід продовжував: «Жінки теж робили сепуку, коли втрачали свого чоловіка на війни, наприклад. Робили це ножем, подарованим на заручини. Такі в мене теж є, подивіться».
— За скільки віддасте самурайську катану? — поцікавилися ми.
— Любонька, 1500 гривень. Проте вам би я порадив придбати ще ось це оздоблене камінням віяло усього за 500 гривень, — відповів, посміхаючись дідусь.
Після «уроку японської культури» ми рушили далі. Всього через декілька кроків відчули свіжий подих технологій. На старій ковдрі охайно були викладені різні моделі телефонів Iphone. Потягнулися за одним зі смартфонів, але продавець середніх літ, чоловік у спортивному костюмі з лисою головою, відразу попередив, що вони заблоковані. Не стримуючи іронії в голосі, ми запитали:«Це у вас контрабанда чи поцуплені?». На що чоловік відповів: «Бог вас милует, девушка, да вы не бойтесь того, что они заблокированы. Такая интересная история в жизни приключилась, отдал мне их брат бывшей жены. Он их каждый год покупает. Мода такая в людей пошла, видимо. Так вот, дал мне этот пароль «ай-как-то там» ще называется. Ну, а я его посеял где-то. Вот теперь только на запчасти эти айфоны».
Не залишаючи свої відбитки на «подарованих» речах, ми рушили далі. Звідусіль лунає чимала кількість голосів: «Давайте вже определяйтесь», «Ми так давно стали забывать, что такое спички по 5 копеек». Звичайні сірники на «Староконці» ви не знайдете, лише спеціально доставленні з радянської епохи. Проте не за 5 копійок.
Якщо заплющити очі, то можна порівняти голосне мовлення продавців зі співом десятків птахів. Та ось здалеку полинула пісня: «И вот опять дают задержку рейса на Одессу — Теперь обледенела полоса. А в Ленинграде с крыши потекло. И что мне не лететь до Ленинграда? В Тбилиси — там все ясно, там тепло. Там чай растет, но мне туда не надо. Я слышу, ростовчане вылетают, А мне в Одессу надо позарез». Наближаючись, ми впізнали голос Володимира Висоцького. Він лунав з зовсім, на вигляд, новенького грамофону. Платівка кружляла у танку, збираючи довкола слухачів. До кінця пісні стояло вже десь з 15-ть осіб, ніхто не намагався втрутитися у концерт. Тільки наприкінці худорлявий чоловік років 45-ти в береті та костюмі запитав: «За скільки, дядьку, віддасте майно?». На що продавець зі стомленим обличчям, проте яскравими очима, відповів: «Грамофон 2700 гривень, пластинка не продається. Пам’ять».
Окремою тематичною частиною блошиного базару є радянська та пострадянська тематика. Тут і музичні платівки, і грамофони. Можна знайти й марки, і навіть бюсти тих діячів, яких зараз не можна називати (бо їх декомунізували). Саме такі ми побачили, відійшовши від грамофона нижче вулицею: стоять, виблискують на капоті авто. Не встигли ми роздивитися асортимент вождів, як від високого, у темних окулярах та зі щетиною на обличчі продавця пролунало: «Это бронза. Очень красиво, правда? Хотите сфоткать? Давайте я вам на крышу поставлю, больше солнца попадёт». Поки ми проводили фотосесію «вождю народів», продавець почав кампанію з продажу: «Девушка, как от сердца отрываю! За 120 долларов отдам, — прочитавши в наших очах здивування продовжив, — давайте присядем у машину, поговорим о цене». Категорично відмовившись сідати до незнайомця в авто, ми взяли у нього номер телефону, обіцяючи подумати. Наостанок чоловік промовив: «Ви точно записали. Хорошо. Руку на сердце ложа, могу скинуть 20 долларов, подумайте, голубушка».
Далі свій шлях ми кардинально змінили, адже побачили на одному з килимків раритетні запальнички у вигляді зброї, по сусідству зі справжнім, хоч і стареньким, автоматом. Продавець, кремезний чоловік із густою бородою та люлькою в руках, відразу посміхаючись, промовив: «Ой, девушка, да вы не смотрите эту мелочь! Берите сразу побольше, — вказуючи на автомат. — Это улучшенная версия!». Звісно, ми не з лякливих і потримали в руках, хоч і неробочу, але справжню тяжку зброю.
На цьому бандитська романтика нашої прогулянки “блошиним базаром” не завершилася. Навпроти експозиції засушених під склом комах, ціни на які розпочиналися від 150 гривень, ми побачили викладені на простирадлі різної форми та габаритів ножі. Складні, кухонні, чорні, із бензиновими розводами, загостренні та ножі для тренувань — ціни різні, від 50 гривень за найменший ніж. Саме в цей момент ми зрозуміли, навіть якщо ти не корінний одесит, ти неодмінно ним станеш, побувавши на «Староконці». Під час купівлі дуже гарного чорного й добре заточеного ножа-метелика всього за 100 гривень, старенький, але стильно одягнений у шкіряну жилетку та штани дідусь, з охайною зачіскою на бік, легенько натякнув: «Ух, солнышко, может возьмешь сразу два ножика, мне будет легче с тобой рассчитаться. Вон какой красивый зелёный лежит, под цвет твоих глаз будет». Але ми вже навчені «блошиною» торгівлею, тому відповідь містила в собі: «Тільки, якщо дідусю обидва по півціни віддасте. Можливо ще за очі 10 гривень пробачите». Нас лише зустріла усмішка зі словами: «Настоящую одесситку не проведешь», — дідусь віддав нам решту. На останок сказав: «Зеленый нож усе равно тебя будет ждать, возвращайся на следующих выходных».
Людей, заряджених позитивною енергетикою тут чималенько. За декілька кроків бачимо, як жінки з палкими очима вишикувалися у чергу приміряти шубу. «Сколько стоит?», «За сколько отдадите», «Это натуральный мех?». Питання засипають продавчиню років 40-ка в темних величезних окулярах та червоною помадою на вустах. «500 баксов. Натуральный мех. Турция! Дешевле, девочки, не будет. Эксклюзив!». Ми теж хотіли приміряти «ексклюзив із Туреччини», проте нашу увагу захопили, не повірите, аромати.
Так, на «Староконці» багато різних ароматів: тут вам і запах старих речей, і чаю-кави, і їжі, і старих книг, і парфуми відвідувачів та продавців. Проте все це кудись зникло, адже ми відчули щось цікаве й незвичне. Це не дідусів одеколон, щось більш легке, пряне, проте водночас відчутно передає мужність. «За сколько отдадите «Красную Москву?» — запитала старенька бабуся продавчиню. Жіночка, років 50-ти, без зайвої косметики, лише з гарним натуральним старінням на обличчі, розпилюючи в повітрі «Червону Москву», промовила: «Дорогая, для тебя, как постоянной покупательницы моей у пол цени. За 40 гривен отдам». «А це що за парфуми, у флаконі під зміїну шкіру?» — запитали ми в продавчині. «Єто, деточка, любовь всех девушек 80-х — духи «Кобра». Бери не пожалеешь, очаруешь всех». Навколо залунали нові парфумовані нотки. Дещо від такого різноманіття ароматів запаморочилося в голові. Ми рушили далі, щоб самим не стати жертвами вроди та доглянутості.
Далі крокуємо без думки, що ж ще прикупити. Хочеться цілковито поринути в місце, адже воно є споконвічним джерелом одеського колориту, визначним історичним українським місцем, як то площа Ринок у Львові. Хоча тут є переваги, адже за словами одного з продавців, якого не було видно, проте дуже гарно чути на всю околицю, тут є: «Золото, бриллианты, платина».
Остання наша зупинка була вже далеко від блошиного базару. За горнятком доброї одеської кави ми обговорювали калейдоскоп емоцій, подарованих старим одеським базаром. Зустрічі та розмови ще довго зринатимуть у нашій свідомості. «Староконка» — ще та їжа для мозку. Місце зі своїм колоритом, без реклами та реєстрації продає себе чи не найкращим чином.
Катерина Кравець
“Bazar”