Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
«Якщо щось любити, то кожний його етап»: як працювати художницею зі світла

Олена Кузнєцова обожнює каву, бути дівчинкою-дівчинкою та світові пульти. Ще декілька років тому вона починала з актової зали нашого університету, а тепер активно співпрацює з місцевими площадками та музичними гуртами. Закохана по вуха в світло, Олена розповіла нам про те, як вона справляється з труднощами професії, як живе світ театру та чим надихається художник зі світла.

Ставлення до дівчат у професії
— Коли я починала, то не замислювалася про це. Я працювала, бо отримувала від цього кайф. І коли я більше заглибилась упрофесію, то почала зустрічати «асимільованих» дівчат. Змінюється все: починаючи від лексики, закінчуючи ставленням до тебе. Мені пощастило з оточенням, тому що мені дуже комфортно з хлопцями, з якими я працюю. Вони ставляться до мене добре. Спочатку я думала, може це в Одесі така тема? Але коли я була в Києві, то познайомилася з техніками і зрозуміла, що все дуже залежить від людини. Я, мабуть, випромінюю щось таке, що всі ставляться до мене добре й ажуть: «Уті-путі, дівчинка, а чим тобі допомогти? Ні, не піднімай, воно важке». А я не можу сидіти, коли розбирають чи збирають майданчик, я не можу просто за цим дивитися. Я все одно що зможу візьму, перенесу. Не кожна дівчина зможе бути в цій професії, тільки сильна й cамодостатня. Ти хочеш прийти на майданчик красивою, а потім згадуєш, що тобі ще треба тягати ці брудні прилади, і вже не думаєш про красу.

Проблеми дівчат у цій галузі
— Раніше я працювала в ОНУ, але я вже закінчила університет, тому зараз там особливо не з’являюся по роботі. Тепер я хочу йти в прокатну компанію, тому що це розширює мої можливості. І ось тут реально постає питання: якщо будуть вибирати між чоловіком, який знає менше, але сильніший, з фізичної точки зору, і мною, яка знає багато і має великий досвід, але я дівчина — кого виберуть? В Одесі потрібні «тягачі», а в Києві є поділ на тих, хто працює мізками, і на тих, хто буде виконувати силову частину роботи. Це дуже важко фізично. Влітку я працювала тиждень на «Odessa Kizomba Beach Festival». Так, я заробила гроші, але це повністю змінило мій біологічний годинник. Я приходила щодня на майданчик о 9 вечора й ішла звідти о 7 ранку. І так тиждень. Бути після цього адекватним — неможливо. Але це круто, коли ти 7 днів влітку зустрічаєш світанки на березі моря. Я дійсно після цього місяць відновлювала режим, тому що раніше 5 ранку не могла лягти спати.

З чого все почалося
— Початок моєї театральної діяльності — Одеська кіношкола імені Віри Холодної при Одеській кіностудії. Колись там разом із нами репетирував навчальний театр. Та їм потрібна була допомога — не було кому сидіти «на звуці» на спектаклях. А я дуже люблю допомагати людям — так я вперше взяла участь у спектаклі. Далі був День філологічного факультету в ОНУ. Я вже думаю: «Ну, в мене ж є досвід, зараз я “бомбану” цю богадільню». Спробувала — ніби й виходить, сподобалося. Почала щось тикати, щось вчити. До мого приходу, по суті, там нічого не було ні зі звуку, ні зі світла. Я рада, що зараз Центр культури дуже розвивається.

Учитель
— Приблизно в той самий час, коли я була звукорежисером на День факультету, я познайомилася з дуже досвідченою людиною — Іваном, який став моїм учителем. З ним вийшла цікава історія: спочатку він мене вчив, а зараз я його мотивую. До нас прийшла та стадія, коли ми зрозуміли, що застопорилися на чомусь, і я його змушую вчити щось зовсім нове, наприклад, новий пульт. Крім роботи нас об’єднує світогляд. Ми можемо обговорювати щось дуже далеке від роботи, наприклад, афірмації або здорове харчування. Ми вийшли з відносин «учень-учитель» і зараз нарівні. Я неймовірно від цього кайфую.

Театр ТЕО
Для мене це взагалі найбільше професійне нахабство, яке могло сталося, бо я знала на той час небагато. Я побачила, що відкривається театр, і запитала, чи потрібен їм художник зі світла. Наступного дня я приходжу на співбесіду і потім, буквально протягом місяця, з моєю допомогою відкривається ТЕО. Це був дуже великий досвід кризового менеджменту, тому що за 3 дні до відкриття не було навіть сцени. Все було дуже жорстко, ми майже не репетирували, а на другий день прем’єри режисер виїхав до Києва. Коли відкривався ТЕО, я місяць не ходила на заняття. Приходжу до університету — і бачу на стенді великий матеріал про відкриття нашого театру, це дуже приємно.
В ТЕО було круто, але, на жаль, ми не зійшлися з директором. Це був великий крок: піти з театру, який народився в тебе на руках. Я пішла звідти працювати звукорежисером у театр Марії Кругленко, з яким ми разом починали на кіностудії. Мені було боляче дивитися на репетиції, боляче не втручатися в роботу художника зі світла, хоча я розуміла, що він робить щось не те. Для мене було важким моментом відпустити. Мене покликали сюди працювати зі звуком, я повинна робити тільки звук. Всі «лажі» зі світлом я не чіпаю, я займаюся звуком, а зі звуком у мене все добре.

Ставлення до театру
— Влітку я працювала в «Mafia Rave Terrace», і мені порадили зайти до лялькового театру. Я побула там тиждень на стажуванні, подивилася, що й до чого. Для мене це теж був великий вибір: залишитися в клубі чи піти в театр. Але мені було не до душі. Я розумію, що мені 21 рік. Я розумію, що в 40-50 років сидіти в театрі добре, але у мене ще період «егегей»: клуби, тури, концерти — це так, хочу, а ось сидіти в театрі — ну, не знаю.
Я працюю в Дитячій театральній школі. «Театралка» — це мої 3200 гривень на місяць. Моя зайнятість там — це грудень, травень і додатково пару концертів на місяць. Мені подобається, тому що це робота з дітьми, це стабільний заробіток. Нехай і не великий, але мається на увазі, що я можу зробити ще щось. Мені подобається, що розвиваюсь і я, і театральний майданчик. Я в цій школі 3 роки, і зараз, через ці 3 роки, ми закуповуємо світло.

Робота в умовах пандемії
— Коронавірус найбільше зачіпає мою сферу, тому що скасовуються масові заходи. Ми з колегами вирішили думати позитивно: під час карантину краще підготуємося до сезону, налаштуємо техніку, виспимося (сміється). Але ми справді боїмося, що сезон не почнеться.

Можливості у цій галузі
— Я вважаю, що ти розвиваєшся — і твоє тебе знаходить. І ти знаходиш людей. Я постійно шукаю якісь нові можливості. Зараз я працюю з гуртами, наприклад, з «Premier Project» і з «Duke Time». З усіма ми зустрілися в ОНУ і тепер активно співпрацюємо. Раніше я працювала з групою «BESPEKA». Все тягнеться, як ниточки, — з чогось. Десь зустрілися, десь порекомендували.
Мені, до речі, викладачі філологічного факультету пишуть: ось, побачили якесь оголошення й подумали, що Олені має сподобатися, тому й відправляють його мені. Хоча мене на філфаці не сприймали. Просто під час навчання я зрозуміла, що я надзвичайно щаслива людина, бо вже тоді знайшла свою професію й почала в ній розвиватися.
Розвиток можливий в театрі, в прокаті, або з якоюсь крутою групою, яка катається з туром. Я зараз тусуюся з людьми, які працюють з Олею Поляковою, з «Бумбоксом». Вважаю, що це теж розвиток. Моя мрія — попрацювати на «Atlas Weekend», адже знаю: там така запара, що зайва людина їм не завадить.
Коли ти вважаєш, що ти крутий і чогось досяг, важливо подивитися на цю історію з іншого ракурсу. Я зараз пішла на заняття з академічного рисунка й кольорознавства. Хочу повністю виправдати назву своєї професії — художник зі світла. Світло — можу, вмію, практикую, а художник — не до кінця. І ось я, художник зі світла, півтори години малювала овали. Я хотіла зайти з боку поєднання кольорів, бо зрозуміла, що в якийсь момент застопорилася на тому, до чого звикла. Хочу спробувати відійти від звички й робити по-іншому.

Ліга Сміху
— За останні пару місяців я була кілька разів у Києві: з командою Шкільної Ліги Сміху і з командою однієї з регіональних ліг. Хоч я й художник зі світла, але на Лізі Сміху працюю зі звуком. Тільки це не означає, що я не відволікаюся на світло. Останнього разу в Українському театрі на фестивалі Ліги Сміху я «відзвучила» 2 команди, сказала художникові зі світла піти покурити і сама стала на світло. В ОНУ під час Студентської Ліги Сміху відбувається те ж саме: я відпрацювала зі звуком і пішла працювати зі світлом.

Що подобається в роботі
— Я вважаю, що якщо щось любити — то любити кожен його етап. Я люблю годувати людей на майданчику (сміється). Це виглядає як розсилка з повідомленням: «Я йду до магазину, що кому купити?». На майданчик я повертаюся з двома переносками кави, в руці ще й пакет із булочками й алкоголем. Ми жартуємо, що коньяк існує для того, щоб розкрити слух у звукорежисерів, але, насправді, він приносить відчуття розслабленості в напруженій обстановці. У техніків така величезна відповідальність за те, щоб глядачів просто не вбило струмом. Адже якщо ми щось не так підключимо, всім буде «бо-бо».

Натхнення
— Мене надихає майже все. Мене надихає приходити на майданчик о 7 ранку, хоча я сова. Мене надихає «ритуальна» кава на монтажі. Мене надихає команда, процес підготовки, реалізації. Коли люди заходять до зали, у тебе з’являється хвилювання, від якого ти нікуди не дінешся. Я бажаю собі й усім професіоналам у цій сфері, щоб воно нікуди не пішло. Ми створюємо щось разом, таке маленьке й рідне, а потім перший глядач заходить на майданчик, збирається більше людей, все починається, щось виходить, а щось ні. Під час демонтажу ми працюємо всі разом як один організм, підтримуємо один одного. Це надихає. І якби справді не надихало, я б цим не займалася. Пішла б учителем української мови та літератури, а не оце все.

Бесіду вела
Анастасія Балєва

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми