Японський журналіст в Україні: те, що ви хотіли б запитати, а ми зробили це замість вас

Наокі Тсукамото — журналіст-фрілансер, що спеціалізується на технологічній тематиці й працює в цій сфері вже 9 років. Наокі співпрацює з такими відомими на міжнародній арені японськими медіа, як «Gizmodo Japan», «Engadget Japan», «TechCrunch Japan», та вітчизняними японськими ЗМІ. В Україні Наокі живе вже більше року й не планує повертатися назад. Про специфіку його роботи та причини не залишати Одесу — у нашому інтерв’ю.

— Розкажи, як ти вперше потрапив до України?

— Я подорожував багатьма країнами Європи, відвідав близько 20 країн та 4 роки мешкав у Німеччині. До України я приїхав як турист у травні 2019 й провів тут літо. Потім я повернувся сюди в листопаді того самого року та з того моменту не виїжджав із країни.

— Що сподобалося тобі тут і чому ти вирішив переїхати остаточно?

— Мені подобаються люди й атмосфера. Майже одразу я знайшов гарних друзів і, певною мірою, через це вирішив переїхати. Люди тут більш відкриті та доброзичливі, ніж у більшості європейських країн. Проте, звісно, не можу не сказати, що на мій вибір вплинув також і рівень цін, у порівнянні з європейськими та японськими. Але я не хочу зараз занурюватися в політично-економічні питання — я поважаю людей, які живуть і працюють у цій країні, усвідомлюю складність економічних та демографічних процесів і не вважаю, що переїзд сюди полегшить життя біженцям чи будь-кому.

— А чому для життя ти обрав саме Одесу?

— Коли я був тут вперше, я відвідав два міста — Київ та Одесу. Чесно кажучи, в інші міста я поки й не подорожував, але мені дуже сподобалися ці два «центри», якщо можна так сказати. Проте Київ здається мені більш напруженим за атмосферою містом, і хоча там живе мій близький друг, для життя я обрав Одесу. На мій погляд, це дуже європейське за виглядом місто. І мені дуже подобається море й те, як тут готують морепродукти. Загалом кухня дуже нагадує нашу японську — я сумував за рибними стравами в Європі. У Німеччині вони не надто популярні й не дуже смачні, тут — інша справа.

— А що ще із української кухні тобі сподобалося?

— Сало — дуже смачна річ. У Японії ми беремо дуже жирне свиняче м’ясо, коли готуємо рамен. Кожного разу, коли їм сало, згадую той смак.

— Загалом ти сумуєш за батьківщиною?

— Так, звісно. Раніше я літав додому принаймні раз на рік, іноді раз на півроку. Але зараз, звісно, з цим важче.

— Трохи про роботу. Ти навчався журналістській справі?

— Я не вивчав журналістики в університеті. Мій університет був мистецького напрямку. Я знайшов пропозицію роботи в журналістиці та розпочав кар’єру. В основному, мені подобається моя робота, писати матеріали для мене не складно. І моя зарплата залежить від того, скільки я працював. Коли мені не подобається моя робота, це означає, що я просто працюю занадто багато.

— Якого характеру матеріали ти зазвичай пишеш?

Найчастіше я пишу про новини у сфері технологій. Іноді роблю ревю, огляди певної техніки. За день я в середньому пишу близько 10-12 новинних матеріалів для різних видань.

— Звідки ти береш та як перевіряєш інформацію?

— У мене є кілька надійних джерел, з якими я співпрацюю, в тому числі міжнародні ЗМІ та прес-служби, що належать технологічним компаніям. Я рідко безпосередньо відвідую технічні конференції, адже сидіти вдома й писати більше матеріалів вигідніше, ніж ходити на заходи, про які ти напишеш одну статтю. Іноді, за проханням редакції, я буваю присутнім під час великих технологічних презентацій онлайн. Це може бути презентація продуктів Apple, Google або, наприклад, Xiaomi. І звісно ж, WWDC (Apple Worldwide Developers Conference — всесвітня конференція для розробників на платформах Apple. Проводиться щорічно в Каліфорнії, США. — Прим. редактора).

— Які міжнародні ЗМІ слід досліджувати журналістам, що цікавляться цією темою?

— «The Verge», «9to5google» та «MacRumors» — найкраща підбірка, я гадаю.

— Розкажи про процес роботи на фрілансі — як ти комунікуєш із виданням, як отримуєш або обираєш теми.

— Зазвичай я не маю особистого спілкування з редакторами — лише переписка поштою або в іншому зручному форматі. Якщо я завчасно пишу статтю, проблем нема. Як немає і зустрічей, бо багато журналістів-фрілансерів працюють з-за кордону. В основному я обираю тему, на яку хочу написати, і як тільки редактор її схвалює, я можу почати писати.

— Як думаєш, людина з якими якостями підходить для такої роботи, а кому буде важко?

— Я думаю, людина, яка є перфекціоністом, не підходить для цієї роботи. Тому що ми пишемо та публікуємо матеріали для бізнесу, а не для хобі. І вони мають відповідати заявленим нормам компанії, а не нашим особистим.

— Делікатне фінансове запитання. Який діапазон зарплатні японського фрілансера-журналіста?

— Зарплата журналіста-фрілансера повністю залежить від того, скільки він працює. Мінімум, звичайно, 0 доларів, максимум… Я не впевнений, можливо, 20 000 доларів на місяць?! Ютубери, звісно, заробляють більше. Загалом, в Японії гарна робота журналіста вартує приблизно, як і робота програміста.

— Як ти гадаєш, чи можливо українському журналістові потрапити на роботу до японського ЗМІ?

— Якщо ви хочете працювати в закордонних ЗМІ, ви повинні вільно розмовляти мовою цієї країни, майже як носій рідної мови, та, швидше всього, отримати освіту в цій країні. Але це не неможливо, в Японії є кілька іноземних журналістів. Тож, якщо ви прагнете, усе може вийти!

Поліна Бублій

3 курс

«UniLife»

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram