Кожен момент, кожна деталь війни важливі для історії людства. Воєнна документалістика дає змогу дізнатися про перебіг подій, усі тонкощі від осіб, які безпосередньо брали участь у збройних конфліктах. Наразі один із них — повномасштабна війна росії проти України — розгортається на наших очах. Як фіксується та репрезентується війна у сучасній воєнній документалістиці?
Аби отримати роз’яснення, ми звернулися до Аліни Червінчук, випускниці аспірантури нашого факультету, медіадослідниці, старшої викладачки кафедри журналістики, реклами та медіакомунікацій. Її інтерес до воєнної документалістики зумовлений тривалою роботою над дисертаційним дослідженням, результати якого оприлюднені в монографії «Феномен війни в інформаційному просторі України 2015–2018 рр. (за матеріалами воєнної документалістики)».
Про феномен воєнної документалістики
Воєнна документалістика передбачає фіксацію та демонстрацію подієвості воєнних дій і характеризується як фокусуванням уваги на фактах, так і відображенням свідчень безпосередніх учасників та очевидців подій. Сучасна воєнна документалістика, зокрема українська, оцінює, осмислює та репрезентує війну як феноменальний досвід, але й водночас забезпечує поступове розгортання подій війни з окресленням їхнього емоційного фону, актуалізує контекст та забезпечує розуміння наслідків таких трагічних подій.
Сучасні автори використовують не лише потенціал щоденникових записів, листів із фронту (як це було за часів Першої та Другої Світових війн), адже в нинішніх соціокультурних обставинах документалістика фіксує й репрезентує війну за допомогою потенціалу журналістських жанрів, — інтерв’ю з військовими, репортажу з місця подій. Сучасна документалістика характеризується наративним викладом подій (поступовий виклад історії війни), концептуалізацією війни (формуванням концептів «війна», «ворог», «військовий»).
Про статус автора документального твору
Авторський підхід до репрезентації війни узалежнений від його статусу та комунікаційних намірів.
Доцільно розділяти авторів воєнної документалістики на: авторів-спостерігачів за подіями та авторів-учасників подій.
Автори-спостерігачі — некомбатанти, професійні комуніканти (журналісти, письменники), що обмежені в своїй роботі стандартами професійної діяльності, тому їх завдання полягає у спостереженні, фіксації подій, модеруванні діалогу при інтерв’юванні безпосередніх учасників. Автори-учасники подій, комбатанти (військовослужбовці) репрезентують свій суб’єктивний досвід війни, тому основні інтенції цих авторів зосереджені передусім на осмисленні проблеми людини на війні. Якщо автори-спостерігачі чітко усвідомлюють свої наміри, структурують відповідним чином отриманий матеріал, то автори-учасники — діють здебільшого інтуїтивно, керуються емоціями, щоб справитись із набутим/пережитим досвідом, а не досягти запланованих ефектів впливу.
Про воєнну документалістику в інформаційній війні
Сучасні війни — гібридні. Вони відбуваються не тільки на полі бою, тобто фізичному просторі, але й в політичному та інформаційному. Обидві сторони, що задіяні в протистоянні, фіксують та осмислюють ті ж події. Однак, можуть робити це по-різному, відображаючи свій суб’єктивний досвід. Використовуючи потенціал наративного принципу побудови історії, автори можуть актуалізувати ті питання, які на належному рівні й відображались в інформаційному просторі, розкрити їх із позиції комбатантів чи некомбатантів.
Українська воєнна документалістика — це не зброя, а «контрзаходи», спосіб захисту, можливість зруйнувати дезінформуючу риторику противника, відповісти на запит аудиторії, розкрити суть подій. Звісно, така література може використовуватись для реалізації різних комунікаційних намірів (зокрема, в інформаційній війні).
Про комунікаційний потенціал та винятковість воєнної документалістики
Документальні твори — про воєнний досвід, про правду війни з позиції безпосереднього учасника чи спостерігача. Безумовно, що для такого типу відображення подій характерною є деталізація та натуралізація воєнних дій (особливо на полі бою). Перед авторами такого способу репрезентації подій постає серйозне завдання — забезпечити для аудиторії розгорнуте, об’ємне інформування про перебіг воєнних дій. Так як автори-учасники демонструють власний суб’єктивний досвід війни, а тому передають рефлексії, не намагаються приховати власні емоції у своїх щоденникових записах. Аудиторії варто бути заздалегідь готовою до того, що автори демонструватимуть війну без зайвої романтизації, якій насправді не місце в документалістиці.
Винятковість сучасної воєнної документалістики в тому, що такі твори пишуться й «знімаються» не для кількості, а для відповіді на конкретний запит. І, звісно, необхідно, щоб автори цих творів демонстрували події розгорнуто та об’ємно. Не думаю, що потрібно знімати більше, писати більше…
Українці повинні знати героїв воєнних дій, розуміти наслідки такого протиборства, усвідомлювати масштабність подій та кількість постраждалих, проте, на моє переконання, не варто «масивізувати» або комерціалізувати унікальний та водночас травматичний досвід людей.
Зацікавленим читачам, які прагнуть краще осягнути феномен воєнної документалістики, Аліна Червінчук радить для початку прочитати такі збірки: «АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви» І. Штогрін, «Піхота» М. Бреста, «Дівчата зрізають коси» Є. Подобної. Можна переглянути і фільми, наприклад, «Кіборги» А. Сеїтаблаєва та «Віддалений гавкіт собак» С. Вільмонта.
Вікторія Грищенко, Анастасія Єрьоменко, Владислав Кушнір,
пресслужба факультету
У тексті використано матеріали з інтерв’ю,
підготовленого Галиною Фалей