Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Канікули, які затягнулись більш ніж на 20 років

Анастасія Степашко — майстер спорту міжнародного класу з карате,
член збірної команди України, Grand winner KARATE1 2016, багаторазовий
призер міжнародних турнірів і кандидат на участь в Олімпійських іграх 2020
року. Анастасія є випускницею факультету міжнародних відносин Одеського
національного університету імені І. І. Мечникова.

— Як Ви потрапили в карате?
— У три роки батьки привели мене на художню гімнастику. Карате
займався брат. Потім на гімнастиці були канікули і щоб даремно вдома не
сиділа без діла, відправили на тренування до брата на час канікул. Ну ось
канікули і затягнулися вже більше, ніж на 20 років…
— Як Ви поєднували спорт та навчання?
— Спортом займалася завжди, скільки себе пам’ятаю. Були періоди,
коли, крім карате, ще займалася акробатикою й танцями. Тому це було
нормою: після школи відразу на тренування, і так щодня. Потім домашнє
завдання до ночі, але якось встигала і навіть не думала, що може бути
інакше.
— Розкажіть якусь цікаву історію із карате.
— Історій зі спорту можна мільйон розповісти. Напевне перших
змаганнь ніколи не забуду. Прийшла просто повболівати за брата, мені було
7, навіть кімоно у мене ще не було. А тренер брата каже: «Йди переодягайся
та виступай». Ну, я, не довго думаючи, позичила кімоно в хлопчика й пішла
битися. Правил я не знала, тому просто побила бідних дівчаток, посіла третє
місце й була дуже щаслива. Так і залишилася в карате.
— Багато спортсменів припиняють займатися спортом через те,
що не вірять у свої сили. Чи стикалися Ви колись із невірою в себе, та як
Ви це побороли?
— Я думаю, що спортсмени постійно з цим стикаються. Неможливо
завжди вигравати, і коли щось іде не так, як задумав, кілька програних
турнірів або спустився в рейтингу — відразу починаєш сумніватися в собі.
Як поборола? Просто потрібно далі працювати, тренуватися й думати про
свою мету. Я вважаю, що сумніватися — це нормально, головне — не
зупинятися. Ще в такі моменти, звичайно, важлива підтримка та правильні
слова тренера.

— Що для Вас значить карате в житті?
— Скажу чесно, ніколи не думала, що пов’яжу своє життя з професійним
спортом у дорослому віці. Думала, що буду працювати, ходити в ділових
костюмах, а тепер ось — хіба що в костюмі збірної. На сучасному етапі
карате — це, напевне, основна частина мого життя, моя робота й улюблена
справа одночасно.
— Якими були Ваші емоції, коли Ви дізналися про те, що карате
стало олімпійським видом спорту?

— Нарешті! Олімпійські ігри — це те, про що мріють всі спортсмени. І в
нас теж з’явився такий шанс, і саме у мого покоління спортсменів, тому що
невідомо, чи буде карате в олімпіаді після 2020 року. Цей спорт дуже
змінився, ставши олімпійським, сильно зросла конкуренція й рівень турнірів.
— Як Ви вважаєте, чи повинен цей вид спорту й далі бути в числі
олімпійських?
— Так, я думаю карате має бути в олімпіаді й далі. Наш спорт просто
потребує популяризації. Але, думаю, він набагато цікавіший, ніж багато
інших дисциплін, які чомусь беруть на олімпіаду…

— Чи достатньо міністерство спорту робить для спортсменів?
— З того моменту, як карате увійшло до олімпіади в Токіо в 2020 році,
значно збільшилося фінансування нашої збірної. Зараз, очевидно,
міністерство досить багато намагається робити для спортсменів, враховуючи
ситуацію в нашій країні. В принципі, я думаю, що в нас — хороші умови для
збірної. Звичайно, не будемо порівнювати з такими країнами, як, наприклад,
Туреччина й Франція, де, звісно, в рази більше коштів виділяється на цей
спорт. Але ми десь в середині, не у кінці, і це вже добре. Збірна тепер, в
основному, скрізь подорожує на літаках, а був час, коли ми дві доби
проводили в автобусі, добираючись на якийсь турнір. Не впевнена, що після
олімпіади так і залишиться, але будемо сподіватися й вірити в краще.
— Нещодавно Ви були на зборах у Японії. Як вони пройшли, чи
сподобалася Вам ця країна?
— У Японії я вже втретє. Дуже специфічна країна, для нас просто інший
світ. У них все своєрідне: мова, їжа, клімат, менталітет. Цікаво, але трохи
складно, коли перебуваєш там більше, ніж два тижні. Нас дуже добре
прийняли на зборах, зробили нам всі умови для тренувань, в цьому їм треба
віддати належне, дуже уважні й гостинні люди.
— Як досягти успіху в спорті?
— Тренуватися, тренуватися й тренуватися. І рано чи пізно все вийде. І
ще — отримувати задоволення від того, що ти робиш. Це теж дуже важливо.
— Чому Ви обрали спеціальність «міжнародні відносини»?
— Мені завжди подобалося вчити іноземні мови, і коли я дізналася, що
на цьому факультеті можна, крім англійської, вчити ще арабську, японську
або інші мови за вибором, я відразу вирішила сюди вступити. Ну, і звичайно,
завжди хотіла працювати в ООН.
— Які мови вивчали?
— Я обрала арабську, і англійська була у всіх. Арабська — складна
мова, як математика, але мені дуже подобалося.

— Які Ваші улюблені предмети?
— Англійська і арабська. Ще зовнішня політика різних країн. І
«Актуальні проблеми світової політики» ( пам’ятаю, дуже цікавий предмет).
— Як викладачі ставилися до того, що Ви професійно займаєтеся
спортом?
— Неоднозначно. Деякі позитивно, завжди йшли назустріч, якщо
пропускала заняття через турніри, проте були й такі, хто казав, що «потрібно

розставити пріоритети». Але я сесії складала добре, тому, в принципі,
проблем не було. Також я дуже добре пам’ятаю, як ректор нашого
університету Ігор Миколайович завжди вітав мене, коли я здобувала
нагороди.
— Чи працюєте Ви за своєю спеціальністю?
— Зараз не працюю, оскільки дуже щільний графік турнірів і зборів, не
вистачає часу. Але відразу після університету працювала перекладачем на
різних зустрічах, пов’язаних із політикою. Сподіваюся, відновлю цю роботу в
майбутньому.
— Яка подія була найнезабутніша за роки навчання в університеті?
— Кожна сесія була незабутня. Напевне захист диплому. Я його
дописувала в машині по дорозі на захист. Але все пройшло добре,
захистилася.
— Які у Вас залишились враження після того, як Ви закінчили
навчання?
— Мені сподобалися 5 років, які я провела в університеті. Якщо б зараз
можна було повернути все й поступити ще раз, я б обрала той самий
університет і факультет.
Іуліанія Степашко