Кожен із нас скрипаль на даху

Відчуваючи потребу в культурному збагаченні, людина активно починає шукати місце, де вона змогла б знайти ту частинку себе, якої не вистачає. Гадаю, що простіше за все піти до театру, бо заходячи в будівлю, де відтворюються відомі твори та грає оркестр, ти відчуваєш, що збагачуєшся вже тільки аурою самого місця. Потім вже стає відомо, що відкриття вистави може примусити замислитися про речі, які дійсно важливі. Не треба лякатися назв, які ні про що не говорять, бо може виникнути ситуація, як з книгою, яку судять за обкладинкою. Бо саме така ситуація виникає, коли читаєш назву: «Скрипаль на даху».

З проблемою назви я зіткнулася деякий час тому. Мені випала можливість піти на виставу до Одеського академічного театру музичної комедіїім. М. Водяного. П’єса мала назву «Скрипаль на даху» за твором Шoлома-Алейхема. Відразу мені здалося, що цей мюзикл буде не цікавим, але щось мені підказувало, що я помиляюсь.

П’єса розповідає історію бідного молочника Тав’є та його сім’ї. Намагаючись дотримуватися звичаїв свого народу, глава сім’ї видає заміж своїх дочок, при цьому частіше його рішення приймаються серцем, яке не підвладне звичаю. Всю історію його родини, яка є маленькою частинкою великого народу, пронизують звуки скрипки.Вистава, яка дає зрозуміти, що в житі може змінюватися все: звичай,які здавалося людина не може змінювати, тому що вони становлять основу її буття; місце проживання,яке є комфортною зоною, бо люди протягом довгого часу шукають його — усе це є піснею, яка грає з нічних дахів міста, вона здається довгою, але як тільки вітер підіймається, вона тане. Але найяскравіша паралель, яку глядач бачить протягом усієї вистави є те, що в нашому житті саме історія народу є вітром, який кожен раз підіймається та підіймає усі ті речі, які люди намагалися забути. Забути про те, як бути маленькою людиною, яку поглинають почуття  приниженої гідності, яка грає на струнах душі; про те, як не мати власного достатку, тобто жити в бідності; про те, як кожного дня тобі треба сприймати вчинки вищих сил як щось добре, але вони тільки роблять життя складнішим. Безперечно, складається відчуття, що вистава спрямована на пам’ять про роки, що були та про роки, що будуть. Тільки вона вчить не тільки вміти пам’ятати про пісні вітру, але й про слова більш духовні, більш приємні. Такі як: «Іноді треба приймати життя таким, яке воно є, але й помріяти про більш ніхто не забороняє», «Бідність не є пороком для людини, але гроші вдома це добре, бо вони дають людині покій у родині». Таку колоритність думок добре доповнюють декорації, народний одяг. Але найкращий баланс утворює головний актор. Володимир Фролов, який грає головну роль, є творцем усього задуму автора мюзиклу. Він, ніби Мойсей, який доносить філософський та повчальний сенс життя до глядачів. Його гра була настільки неперевершеною, що він затьмарив усіх інших акторів. Він ніби грав для всіх глядачів, але все ж таки грав для себе, тому, як на мене, йому вдалося не тільки увійти у роль, але узяти весь життєвий досвід героя, якого він грав.

 

Режисеру п’єси Володимиру Підгородинському вдалося об’єднати в одному місті чудових акторів, які змогли передати радість, сміх, горе, любов, життя. Вони були вітром, який підриває внутрішні дахи і дає зрозуміти,як усе в нашому житті прозаїчно. Усе в житті може повторюватися, та через усе можна пройти. Головне лише знати, навіщо робиться крок вперед через усе, а навіщо крок назад у історію. Крізь доволі серйозний задум режисер не забув пронести легкий гумор, який буде зрозумілий кожному поколінню, бо кожний знайде свою долю правди в цьому. Головне питання, яке залишається протягом усієї вистави «Хто ж скрипаль на даху?». Адже назва п’єси каже про те, що головний герой – скрипаль. На жаль, він не наш головний герой. Основою історії є бідний молочник Тев’є, який є звичайною людиною, яка живе, мріє, горює. В той час, коли скрипаль залишається у своїй тіні. Гадаю, що для багатьох він залишився звичайним скрипалем, але чи є правильними вважати його настільки простою людиною? Невже він тільки і міг, що грати в хвилину смутку у п’єсі? Чи він вирішував своєю піснею долю людей? А може він янгол, який охороняв головного героя своєю лагідною піснею? Хто його знає. Адже все можливо. Як на мене, то скрипаль є ще більшою людиною, ніж ми його бачимо під час вистави, він є нами, а ми є ним. Кожен з нас, кожного дня та кожної ночі грає свої симфонії життя, які вітер відносить до долі.

 

Катерина Малявка

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram