Лабораторія reuse — харківський проект, метою якого є навчити людей сортувати відходи та спрямовувати вторсировину на переробку. Команда Лабораторії reuse із побутових відходів, які не підлягають переробці, здатна зробити нові, унікальні речі. Як саме? Читайте в інтерв’ю з організатором проекту Ганною Прокаєвою.
Як виникла ідея створити Лабораторію reuse?
Два роки тому ми організували мобільний пункт «Прихисти пакет» та почали збирати вторсировинну. Згодом ми побачили, що велика кількість людей приносить нам речі, які шкода викидати, адже у них є ще ресурс, або їх можна переробити чи полагодити, але людям було простіше придбати щось нове. Нас це трішки шокувало і ми зрозуміли, що з цим потрібно щось робити. Саме так виникла ідея створити Лабораторію reuse. Наш принцип полягає в тому, що в першу чергу треба запобігти появі самого відходу, не дивлячись на те переробляється він чи ні. Якщо у якоїсь речі є ресурс і він ще не до кінця використаний, то навіщо її викидати? Якщо людина буде менше купляти, буде менше вироблятися речей і відповідно менше з’явиться на смітнику. У нас до того ж є і соціальний аспект; багато з тих речей, які нам приносять, ми відправляємо в дитячі будинки. Окрім одягу та взуття у нас також можна знайти ліки та їжу. Це ті випадки, коли людина випила дві пігулки та більше не потребує, тоді вона може принести ці ліки нам. Так само у нас працює «фудбанк» (суспільна організація, метою якої є покращення продовольчого забезпечення), який спрямований на пенсіонерів, що живуть на мінімальну пенсію.
З якими труднощами довелося зіткнутися під час реалізації проекту?
По-перше, відсутність фінансування, поки що проект волонтерський. По-друге, людський фактор. Люди в основному приходили і просто залишали речі. А ми вже переконували їх подивитися, що у нас є. Поясняли, що це зовсім історія не про бідність, а про те, що ми таким чином дбаємо про довкілля. Після таких розмов кожна третя людина залишалася і щось собі обирала. Досить проблематично вийти на цільову аудиторію, ми писали студентам-дизайнерам, щоб вони приходили до нас, обирали речі, які можна зробити елементами декору або переробити в щось цікаве. Але вони самі не приходять. Можливо для наших людей ця тема ще далека, в той час, як в інших країнах з цього роблять бізнес та моду.
Яких результатів вже вдалося досягти за період існування проекту?
Якщо говорити про кількісні результати, то у нас за повноцінних два місяця приблизно кожен тиждень десь 50-70 нових відвідувачів. Ми єдині в Україні відкрили «Екохаб» —стаціонарний пункт відходів. Інші області пишуть нам та запозичують досвід. Я думаю, що якщо ми робимо у якійсь галузі революційні, інноваційні речі, то повинні це далі продовжувати. Якщо є труднощі, то ми маємо з них виходити. Зараз будемо співпрацювати зі студентами-дизайнерами та показувати, як ті речі, які не можливо переробити, можна використати у дизайні.
Які у вас плани на майбутнє?
Ми хочемо реалізувати проект у кожному районі. Оскільки один «Екохаб», де формується нова культура управління відходами це замало. Інші міста, села вже вивчають наш досвід, консультуються з нами. Зараз ми плануємо через громади показати, що це може бути організовано не лише через станцію сортування, тому що на сьогодні тільки сортувати недостатньо. Ще на етапі покупки можна уникнути вже потенційного відходу, і ми якраз будемо розповідати про наш досвід громадам Харківщини, а також плануємо залучити інші регіони. Оскільки такого «Екохабу», де зібралося все в єдине немає.
Що на вашу думку потрібно для підвищення екосвідомості українців?
Я думаю, що у нас має бути тотальне інформування. Наскільки я знаю лише останні два роки говорять більш-менш про ці теми. А до того взагалі на нашому Харківському медіа ринку менше 1% говорили про це. То як це може бути важливо для людей, якщо в інформаційному полі не звучить? Якщо ми хочемо переконати більше аудиторії, то маємо достукатися до кожної людини, знайти те, що її може мотивувати через певну цінність. Ми маємо думати про те, що після нас також є життя. Уявіть собі, що людина приходить у цей світ, а до неї все хороше використали. У кожного з нас є ті, хто будуть продовжувати наше покоління, так організовано людство, у когось можливо немає дітей, але є племінники, близькі, рідні, знайомі. Ми маємо розуміти, що ми таким чином зараз відбираємо у них здоров’я та життя. Замислитися, адже це відбувається вже зараз.
Корнієнко Юлія