Мандруючи одеською Слобідкою

Що одесити знають про Слобідку? Дехто скаже, що це найгірший район міста, а хтось й гадки не має, в якій частині Одеси він розташований. Таксисти завжди невдоволені, що їм доводиться везти «слобідчан» на край міста, адже пару кроків – й Київська траса. Але й найгірші райони міста завжди мають чим похизуватися, чи не так?

Центральна вулиця – Академіка Воробйова – розпочинається із новобудов «Одеські традиції», які надають Слобідці хоч якогось шарму (іноді я прогулююсь поруч, щоб відчути себе людиною), а закінчується Слобідським кладовищем. Цікаво, що в цьому районі кладовищ більше ніж парків. Прибічна до нього вулиця із чудовою назвою Кладовищенська слугує відмінним шляхом для вечірніх пробіжок. Спершу трошки моторошно, а потім навіть знаходиш в цьому свої плюси: тихо, зелено, дорога рівна та пустує.

Прямуючи вглиб району, на шляху зустрічаєш маленькі провулки, темні й спокійні, з розбитою дорогою, а деінде, замість неї, вистелений щебінь. Далі навпроти новобудов гора будівельного сміття, а на горі – білесенький унітаз, який, я впевнена, хтось забере собі вже наступного дня. Чим далі від магістралі, тим менше світла, а рука все міцніше стискає газовий балончик. Бо кожна людина, яка йде позаду або повз, одразу ж викликає підозри. Смішно, якщо вона налякана так само.

Праворуч бачу одну школу, далі – другу, потім – ще одну. На перший погляд, Слобідка викликає високі надії щодо освіти, а насправді, людей тут більше під час виборів, ніж 1 вересня. А от дитяча лікарня ліворуч, на жаль, завжди повна людей. Постійна метушня вирує біля воріт, а маленькі заплакані очі викликають превеликий жаль. Облізлі стіни лікарні так і просять взяти пензлик до рук й розмалювати яскравими фарбами сіро-червоний паркан, щоб полегшити дитячий біль.

Посередині вулиці зустрічаємо єдиний тут сквер – імені Старостіна. Озеленений, із великими ліхтарями, зручними лавками, великим дитячим майданчиком – він не завжди був такий. Ще рік тому (під час передвиборчої кампанії) це темне бездорожнє місце обходили як тільки могли. Саме тому біля кладовища бігати було спокійніше, ніж тут. Цей сквер – єдине місце, де можна було б вдихнути запах дерев, через це восени та влітку тут нашестя мам з візочками. Куток парку об’їжджає одинокий 15 трамвай, обличчя машиністок якого давно осіли в пам’яті місцевих жителів.

Далі по маршруту славетна 11 лікарня. Здається, хоча б це місце знає кожен одесит. Велика страшна будівля займає майже піврайону, а поруч із нею страшно не тільки паркуватися, а й просто стояти, щоб «якщо що» не заважати роботі медиків. Лікарню з усіх сторін обліпили невеликі кавові будки, маркети й шаурмічні. Частенько можна побачити фельдшерів у медичній формі та накинутій червоній курточці із шаурмою ХХЛ розміру та такою ж великою чашкою кави, опертих на машину швидкої допомоги.

Чим ще славиться Слобідка? Звісно ж, пияками-безхатченками. На кожному кроці вони то ледве переплітають ноги, то сидять на бетонній огорожі, то просто лежать посеред тротуару, насолоджуючись променями яскравого сонця. Споглядаючи їхні обличчя, думаєш, що безпритульне життя таке безтурботне, що аж хочеться прилягти поруч. Чимало мешканців району можна помітити переважно із пляшкою найдешевшого (в кращому разі) пива, які не дочекавшись приходу додому, починають куштувати смак хмелю на вулиці.

На цьому медичні заклади не закінчуються. Прямуючи вулицею, помічаю шкірно-венерологічний та онко- диспансери. Про ці місця навіть не хочеться говорити. Медичний центр психічного здоров’я, який, звісно ж, всі називають «психушкой», теж не справляє вражень. Але радує одне – у разі чого мешканцям Слобідки хворими залишитися немає шансів. Та й взагалі, всі необхідні для життя заклади та й установи дозволяють не виходити за периметр цього прекрасного району.

Ну а як же не сказати за церкву? Особливо коли в такому маленькому районі їх налічується аж 7! Не скажу, що місцеві жителі якось вирізняються певним поривом до віри, але складається враження, що в Свято-Троїцький храм на Пасху з’їжджається вся Одеса. Дійсно, виконана у відтінках зеленого, архітектурна споруда приваблює.

Не гірше описати можна й інші вулиці. Вулиця Сергія Ядова знаменита гуртожитком медичного університету, проходячи повз якого, складається враження, що пройшов Індію. Також тут розташоване єдине на весь район кафе «Хатинка» для «пивних вечорів», яке і виглядає як солом’яна хата (дешево та сердито), та єдиний супермаркет (дякувати Богу, що він є). Вулиці Слобідська та Краснослобідська – єдиний шлях у цивілізоване місце – в центр Одеси, а якщо зробити фото після 16 години на вулиці Нєжданової, вийде «Чорний квадрат» Малевича.

Хтось називає Слобідку ведмежим кутком або краєм географії (я б назвала 5-ою точкою світу), хтось боїться навідуватись сюди після заходу сонця, а хтось, як вищезгаданий безхатько, ловить теплі сонячні промені та насолоджується кожним моментом свого життя, в якому місці б не перебував. Важливо не те, в якому місці ти живеш, а те, що звідси завжди можна з’їхати як ти його сприймаєш.

Голинська Катерина, 3 курс, «Моменталіст»

Фото: lotsia.com.ua

Поділитися:

Facebook
Twitter
LinkedIn
Telegram