Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Марина Абрамович – феномен сучасного перформансу

«Більше всього в світі я боюся повірити у власну велич», – так каже та, яка по-справжньому є однією з найвеличніших постатей сучасного мистецтва та яку вже давно прозвали «бабусею мистецтва перформансу» – Марина Абрамович. Той, хто хоч віддалено знається на мистецтві, хоча б раз чув про цю художницю. Свою світову популярність Марина Абрамович почала набувати у 2000-х роках, коли мистецтво перформансу почало ставати більш значимим, коли його почала розуміти широка аудиторія. Більше 50-ти років Марина Абрамович була авторкою та виконавицею перформансів на межі здібностей людського тіла, свідомості та душі.

         «В мене є теорія, –  говорить художниця, – чим гірше твоє дитинство, тим краще твоє мистецтво». Дитинство, за словами Абрамович, в неї було не з найкращих. Художниця народилася в Югославії у 1946 році у сім’ї югославських партизанів. Зростаючи у часи комуністичної диктатури у країні та тотального матріархату вдома, вона змалку відчувала гостру потребу в увазі та батьківській любові. Можливо, саме тому деякі з її перформансів присвячені безперечному коханню.

     Перерахувати та розповісти про всі перформанси Марії Абрамович просто неможливо, але про найвідоміші та найрезонансніші зараз піде розмова.

Ритм нуль

     У 1974 році Абрамович вирішила перевірити межу межу між собою та публікою у неапольській галереї Морра. На стіл було покладено 72 предмети: від шоколаду, троянди та ліхтарика до ножиць, ножа та зарядженого пістолету. Будь-який з цих предметів можна було застосувати безпосередньо до художниці. Під час цього перформансу можна спостерігати наростаючу агресію людей, коли вони відчули свою безкарність. Опис цього перформансу часто згадується під час громадських катаклізмів.

Балканське бароко

     Цей перформанс присвячений всім загиблим у Югославії. Марина Абрамович протягом декількох днів мила кістки від крові по 6 годин, обробивши 1500 кісток. За цей перформанс вона отримала нагороду «Золотого лева» на 47-й Венеціанській бієнале.

Велика стіна

     Початкова ідея цього перформансу кардинально відрізняється від його завершення. Марина Абрамович планувала пройти Велику Китайську стіну зі своїм коханим – Улаєм. Подорож повинна була закінчитися весіллям. Дозвіл на прохід стіни вони отримали через 8 років. За цей час пара вирішила розлучитись, увінчавши цю подію походом вздовж всієї стіни з протилежних боків. Вони зустрілись на середині стіни, сказали один одному «Прощавай» та розійшлись в протилежні боки.

Будинок з видом на океан

     Цей перформанс у 2002 році стає першим після довгої творчої паузи. Протягом 12 днів Абрамович емітує практики монахів: не їсть, лише п’є воду, лежить, стоїть під пильним наглядом глядачів, але спуститися з кімнати не може, тому що сходи зроблені з лез ножів.

В присутності художника

     Один з найпопулярніших перформансів Абрамович відбувся у 2010 році в музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Вся ідея полягала в тому, що художниця буде сидіти нерухомо, дивлячись в очі людям, які будуть знаходитися у дзеркальному положенню навпроти неї. Таким чином художниця встановлювала контакт з людьми, виводячи їх на різноманітні емоції. Цей перформанс тривав близько 800 годин, а бажаючих помовчати про важливе виявилося 1500 чоловік. 

     «Нічого не мати – важливий початок чогось значущого», – говорить Марина Абрамович у своїх інтерв’ю. Здається, що цією цитатою вона немовби заспокоює та надихає всіх тих, хто лише тільки починає свій шлях.  

Магомедова Мадіна