Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Випускниця Маша Себова: про роботу на “Новому” та подорожі за копійки

Колишні студенти ОНУ ім. І. І. Мечникова беруть вершини в абсолютно різних сферах. Прекрасним прикладом є Маша Себова – випускниця тодішньої ще кафедри журналістики. У свої 27 років вона пройшла довгий шлях з одного каналу на інший і, нарешті, займається тим, що їй до душі. Маша розповіла нам про свої роки в ОНУ і роботу в проектах “Абзац!”, “Європа за копійки” та “Заробітчани”.

Джерело: https://www.instagram.com/p/BgBb20ClKJm/?hl=ru&taken-by=sebova
Маша Себова, фото з Instagram
  • Чи виправдало навчання в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечни­кова твої очікування?

Я не була найкращим студентом та прикладом для наслідування в плані успішності. Вища осві­та – річ дійсно важлива, тому що ти звикаєш вчитися, отриму­єш загальні знання і розширюєш власний кругозір. Я завжди любила предмети, пов’язані з гуманітарни­ми науками (філософія, релігієз­навство, культура). ­Тоді ми вивчали дуже багато матеріалу про пу­блікацію газет і дуже мало про телебачен­ня, хоч я завж­ди мріяла пра­цювати саме там. Звичайно, це пов’язано з тим, що я всту­пила на видав­ничу справу, а телебачен­ня вивчали на журналістиці, але це було із серії «батькам порадили». Проте я ніяк не шкодую, що вивчилася саме за цією спеціальніс­тю, але вже так склалося, що з да­ної специфікою професії моє життя ніяк не пов’язане.

  • Які спогади пов’язують тебе з цим місцем?

Спогадів за п’ять років, зви­чайно ж, мільйон. Я не буду бреха­ти, що вони тільки позитивні, адже в тому студентському віці в тобі постійно зростає якийсь маленький бунтар. Нам викладали культуру, і я довгий час думала, навіщо нам так детально вивчати якісь дрібниці аж до деталей картини Босха «Сад зем­них насолод». Мені здава­лося, що це непотрібна інформація, яка мені в принципі не знадобиться. Може за професією вона мені й не знадобилася, але через якийсь час я усвідомила, що Босх – мій улю­блений художник.

З хороших спога­дів редакторська майстерність. Ми вичитували різні газети, і саме тоді почало формуватися розуміння того, що таке хороший текст, а що таке «жовтий». Викладач цьо­го предмету допомогла мені сформувати політичні погляди, ознайо­мила із сучасною українською літе­ратурою і допомогла знайти першу роботу, тому що сама була практи­куючим журналістом. Дійсно круто, коли викладанням займаються люди, котрі самі практикують. Адже журналістика постійно змінюється, а практикуючий викладач дізна­ється про всі «нововведення» і ві­дразу ж передає їх студентам. Це дуже корисно.

  • Що привело тебе на те­лебачення?

На телебаченні я завжди мрія­ла працювати, але сумнівалася, що зможу. Я була дуже сором’язливою або, точніше сказати, невпевненою в собі. На початку я просто надикто­вувала новини, писала якісь неве­ликі матеріали, іноді публікувалася в тих газетах, де готові були взяти матеріал студента першого або дру­гого курсу. Потім мені розповіли, що на одному з одеських каналів шукають ідеї авторських проектів. Я за декілька днів придума­ла одразу три ідеї, розписала і прийшла туди. Вони запропо­нували попрацювати над одні­єю з цих ідей і ми навіть зняли три пілотні серії. Смішно, що все в житті так циклічно: проект називався «Нескучная работен­ка», де я повинна була примі­ряти на себе одну професію за день. Зараз, через 8 років, я ро­блю те ж саме, тільки ще й в ін­ших країнах.

Картинки по запросу маша себова

Тоді це був дуже стресовий захід у телебачення, тому що до цього я ніколи навіть не стояла біля камери, ніколи не працювала з опе­ратором і повинна була знімати програму, у якій я маю бути без­перервно в кадрі, щось робити. Це набагато складніше, ніж стати перед камерою і записати стендап чітко на 10 секунд. Є півгодини або година програми, які ти повинна працю­вати і просто спокійно виконувати якісь дії на камеру, не соромлячись. Людині, яка жодного разу не стоя­ла перед камерою, це апріорі дуже складно. Тоді сюжет не випустили: були вибори в Одесі, тому творчі проекти вирішили від­класти.

В Одесі я пропрацювала 3-4 місяці на «Репортері» і на «Першо­му міському» 3-4 місяці, де просто робила новини. І ось, коли я тільки навчилася робити новині сюжети за одеськими мірками, я тут же вирі­шила переїжджати до Києва, тому що вже закінчила 4 курс. Я здала дер­жіспит, пе­ревелася на заочку на 5 курс і через два дні вже була в Ки­єві. Головний редактор з «Першого міського» говорила мені: «Маша, ну може ще подумаєш. У тебе не­має там ані роботи, ані зв’язків, якось це ризиковано». Я вважаю, що правильно зробила тоді, просто не знаю, зважилася б я зараз на таке, але тоді здавалося, що це все про­сто, головне перебороти себе й ри­зикнути. І я ризикнула і переїхала, почала шукати роботу.

  • Як ти потрапила на Но­вий канал?

Я розіслала резюме всім, але, відверто кажучи, студентка, 21 рік з досвідом роботи по 3 місяці на двох каналах не дуже великий плюс в ре­зюме. Відреагувала тільки га­зета «Вечірній Київ». Я прийшла на співбесіду, послухала, подивилася і зрозуміла, що не хочу працювати в газеті, у мене було бажання працю­вати тільки на телебаченні. Коротше кажучи, я відмовилася.

Я склала власний список: з одного боку написала назви кана­лів, з іншого  адреси. І почала з вер­ху до низу ходити по всіх адресах. Спочатку я просто питала: «Чи не­має роботи?», але мене відправляли на рівні охорони. Тоді я вирішила схитрувати і приходила зі словами: «Я чула, у вас тут є вакансія, можна з кимось поговорити?». Таким чи­ном я одного разу прийшла на канал «Тоніс», зараз телеканал «Прямий». Мене взяли, я робила сюжети для новин довгий час, потім мені там же запропонували зайнятися доку­ментальним кіно.

Це взагалі окрема сторінка мого життя. Біографічні документальні фільми по 50 хвилин про різних знаменитих співа­ків, акторів. Одна справа ти пишеш сюжет на хвилину або дві, а інша справа на 50. Це не просто збільшити текст, там своя драматургія.

Ось я займалася цим, поки мені не сказав знайомий, що на «Новому» з’явилася вакансія редактора в «Абзац». Я написала директору проекту, і вона мене за­просила. Мені сказали зняти пробні два сюжети і зазначили, що після першого відразу по людині все зро­зуміло. Цей сюжет взагалі був не в стилі «Абзацу». Мені дали другий шанс. Я дописала цей сюжет, який в результаті вийшов, і я залишилася. Перший час була редактором, через півроку мені запропонували стати в кадр  я погодилася. Знімали про все, це був новий формат для Украї­ни, називається інфотейнмент. Най­головніше в цьому  розважальна деталь. Я людина, яка схиблена на подорожах, як і вся моя сім’я, і хоті­ла постійно у відрядження. Протя­гом півроку я приходила і пропону­вала нашому шеф-редактору якісь теми, що були пов’язані з відря­дженнями за кордон, але всі ці теми були здебільшого неспроможни­ми, і мені не давали їхати, поки я не запропонувала ідею з бюджетними подорожами. Я знайшла одну, другу інформацію і вирішила на собі пе­ревірити, чи можна зі Львова за 113 гривень доїхати до Варшави, плюс я побачила, що з Варшави за 6 євро є переліт в Копенгаген, а звідти за 10 євро в Брюссель. Це найулюблені­ший проект, який я робила.

Джерело: https://www.tvshow.in.ua/1422-abzac-vse-efiry-2016-novyy-kanal.html
Марія в ефері проекту “Абзац”
  • Які в тебе плани на май­бутнє: є нові проекти або щось, не пов’язане з робо­тою?

Зараз ми запускаємо проект «Заробітчани» і, як я вже говорила, це те, з чим я прийшла на телеба­чення. Хочеться, щоб цей проект був успішним і відрядження трива­ли. Ти показуєш країну зсередини  це набагато крутіше, ніж звичай­не тревел-шоу. Ми в команді нази­ваємо це «хард тревел-шоу». Хоті­лося б продовжити цим займатися, тому що ми тільки на першій схо­динці. З великих мрій – мати своє авторське тревел-шоу, багато подорожувати і по роботі, і поза нею.

Насправді, немає країни, в якій я б не хотіла побувати. У де­яких мені б хо­тілося пожити, не назавжди, але піврочку або декілька місяців, щоб повністю за­нуритися. Є ті, у яких досить просто погу­ляти. Напри­клад, Італія, я її дуже люблю, але мені досить там просто по­мандрувати. А наприклад, в Лондоні хотілося б довше пожити, стажуватися, тоді ти зможеш хоча б трохи зрозуміти, як живе це місто. Звичайно, колись хочу написати свою книгу, як і будь-який журналіст.

  • За останній час ти була у багатьох містах. Які тобі за­пам’ятались найбільше?

Мене несподівано сильно вра­зила Мальта. Так вийшло, що за минулий рік я була там двічі. Зніма­ла спочатку «Європу за копійки», а потім «Заробітчан».

Перший раз все було легко, я побачила багато краси, а вдруге  уже складніше, але це було пов’яза­но не з країною: спочатку захво­ріла, потім вда­рилася, там не вийшло, там втопила телефон. Я зрозуміла, що це трохи недооцінена країна, мало хто знає цей маленький острів десь в Серед­земному морі, багато хто забуває про його існування. Але там дуже красиво, неймовірно різноманітно, хоча вона за розміром у два рази менше Києва. Коли я туди їхала пер­ший раз, нічого від цього не чекала. Ось так виходить: коли ти нічого не чекаєш, то отримуєш нескінченний заряд краси.

Мене за останній рік ще дуже вразив Мараккеш, але це не дивно, тому що я 10 років мрі­яла побувати в Марокко. Вийшло знайти туди дуже дешевий переліт, я подумала, нехай буде шматочок «Африки за копійки» у моїй Євро­пі. Цей колорит виправдав усі очі­кування, хоча там школа виживан­ня. Насправді, коли приїжджаєш у Мараккеш, особливо на зйомки, до­сить важко контактувати з людьми: тебе постійно смикають, хапають, те купи, там плати гроші за зйом­ку, потрібно від них усіх відбитися. Весь центр Мараккеша  це ринок. Мені дуже сподобалося, я б із задово­ленням туди ще поверну­лася вже не на зйомки, а просто поди­витися. Це одна з тих країн, де ти не зможеш залишитися лише на 3 дні.

  • Були якісь ви­падки, які запам’яталися?

Мільйон. Усі ці поїздки  не­скінченні пригоди. В «Європі за копійки» я колись придумала таку штуку: знайшла за 14 євро пере­літ з Рима на Ібіцу й вирішила, що буде чудово зняти сюжет на Ібіці. Не страшно, що це дуже дорогий курорт. Я знайшла кемпінг за ці­ною 11 євро за ніч, а у мене потрібно було бути там дві ночі. Вирішила, що одну проведу в кемпінгу, другу буду в клубі до 5 ранку, а потім по­сплю на пляжі в спальнику. Я всюди подорожую з ручною поклажею. У цій маленькій валізці, яку я збирала тоді на 2,5 тиж­ні, половину місця зайняв спальник. Ідея була жах­лива, спати на пляжі теж було жахливо. Називається, сам приду­мав собі проблему і сам героїчно з нею борешся. У «Заробітчанах» таких історій ще більше. Ти не просто ди­вишся пам’ят­ки, ти ще й працюєш, хо­диш на якісь виробництва або плантації. Одного разу я прийшла і думала, що буду годувати декоративних рибок в Ізра­їлі. Тут мені кажуть, щоб я надягала гу­мовий костюм і пірнала в резервуар, де потрібно сортувати голими руками рибок, тому що замовник попросив рибок 12 сантиметрів, 15 сантиметрів  вже дорожче. Я ловлю під водою цю рибу, приставляю до лінійки. Дуже часто ти йдеш і думаєш, що будеш робити щось одне, а виявляється зовсім інше.

Вікторія Орлова (автор, зліва) та Марія Себова (герой, справа)
  • Яка робота сподобалась тобі найбільше?

Найбільше мені запам’яталася ось ця робота з рибками. Ще коли ми в Ізраїлі поїхали на південь кра­їни, у пустелю, на ферму альпак і лам. Я повинна була там прибира­ти, стежити за ними, розчісувати, стригти. Я собі уявляла таких милих тварин, які абсолютно неагресивні. Так-то вони і не агресивні, поки ти не намагаєшся їх підстригти. І поки ти не намагаєшся їх погодувати, то вони, в принципі, і не плюються. Але в цілому було дуже круто.

  • Можеш дати декілька порад для спланованої ман­дрівки?

Найголовніше почати заз­далегідь. Чим раніше, тим краще, якщо брати перельоти за 9 міся­ців, вони будуть набагато дешевше. Квитки потрібно купувати мінімум за 6 тижнів до поїздки, далі ціни підвищуються в кілька разів. Най­дешевші білети чомусь у вівторок! Шукайте маршрути, стикувальні рейси, дуже багато їх літає з Ки­шинева, який найближче до Одеси. Дуже багато стикувань лоукостів є з Варшави. Так само багато рейсів Ryanair, який заходить восени, я так багато разів літала. Обов’яз­ково купую квитки тільки на офіційних сайтах авіа­компаній, че­рез посеред­ника ти будеш тільки пере­плачувати. Плюс на сайті більшості лоу­костів є вклад­ка планування подорожі  вона пропонує календар най­нижчих цін: ти можеш вбити точку відправлення і точку прильоту, відстежити в якому місяці або навіть в який день квит­ки дешевше всього. Це дуже зручна штука. Ще я завжди перевіряю на сайтах як Skyscanner або Aviasales і переглядаю всі варіанти можливих рейсів: прямі, непрямі, стикувальні, дешеві, середні. Але на деяких не враховуються лоукост, їх потрібно перевіряти окремо.

  • Можеш дати кілька порад для людей, що тільки почи­нають свій шлях у журналіс­тиці?

Як показує практика, найго­ловніше в журналістиці, та й вза­галі в житті знайти свою сферу. Коли ти вибираєш тематику, яка тобі цікава, рано чи пізно ти в ній станеш краще. Моя подруга, напри­клад, коли ми всі захоплювалися політикою, почала знімати сюже­ти про медицину. Знімала, знімала аж до того моменту, поки вона не стала дуже круто розбиратися в цій справі. Суть у тому, що ти обираєш собі тему й дотримуєшся її. Розпо­рошуватися на все й знімати про все  рано чи пізно стає навіть не­цікаво, чесно. Я цікавлюся подоро­жами й кожен день дізнаюся щось нове. Це круто.

Вікторія Орлова

Читайте також:

Практика на “СТБ” та “Першому Національному”: досвід студентки

Випускники ОНУ: як стати успішними після закінчення університету