Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Випускниця Маша Себова: про роботу на “Новому” та подорожі за копійки

Колишні студенти ОНУ ім. І. І. Мечникова беруть вершини в абсолютно різних сферах. Прекрасним прикладом є Маша Себова – випускниця тодішньої ще кафедри журналістики. У свої 27 років вона пройшла довгий шлях з одного каналу на інший і, нарешті, займається тим, що їй до душі. Маша розповіла нам про свої роки в ОНУ і роботу в проектах “Абзац!”, “Європа за копійки” та “Заробітчани”.

Джерело: https://www.instagram.com/p/BgBb20ClKJm/?hl=ru&taken-by=sebova
Маша Себова, фото з Instagram
  • Чи виправдало навчання в Одеському національному університеті ім. І.І. Мечни­кова твої очікування?

Я не була найкращим студентом та прикладом для наслідування в плані успішності. Вища осві­та – річ дійсно важлива, тому що ти звикаєш вчитися, отриму­єш загальні знання і розширюєш власний кругозір. Я завжди любила предмети, пов’язані з гуманітарни­ми науками (філософія, релігієз­навство, культура). ­Тоді ми вивчали дуже багато матеріалу про пу­блікацію газет і дуже мало про телебачен­ня, хоч я завж­ди мріяла пра­цювати саме там. Звичайно, це пов’язано з тим, що я всту­пила на видав­ничу справу, а телебачен­ня вивчали на журналістиці, але це було із серії «батькам порадили». Проте я ніяк не шкодую, що вивчилася саме за цією спеціальніс­тю, але вже так склалося, що з да­ної специфікою професії моє життя ніяк не пов’язане.

  • Які спогади пов’язують тебе з цим місцем?

Спогадів за п’ять років, зви­чайно ж, мільйон. Я не буду бреха­ти, що вони тільки позитивні, адже в тому студентському віці в тобі постійно зростає якийсь маленький бунтар. Нам викладали культуру, і я довгий час думала, навіщо нам так детально вивчати якісь дрібниці аж до деталей картини Босха «Сад зем­них насолод». Мені здава­лося, що це непотрібна інформація, яка мені в принципі не знадобиться. Може за професією вона мені й не знадобилася, але через якийсь час я усвідомила, що Босх – мій улю­блений художник.

З хороших спога­дів редакторська майстерність. Ми вичитували різні газети, і саме тоді почало формуватися розуміння того, що таке хороший текст, а що таке «жовтий». Викладач цьо­го предмету допомогла мені сформувати політичні погляди, ознайо­мила із сучасною українською літе­ратурою і допомогла знайти першу роботу, тому що сама була практи­куючим журналістом. Дійсно круто, коли викладанням займаються люди, котрі самі практикують. Адже журналістика постійно змінюється, а практикуючий викладач дізна­ється про всі «нововведення» і ві­дразу ж передає їх студентам. Це дуже корисно.

  • Що привело тебе на те­лебачення?

На телебаченні я завжди мрія­ла працювати, але сумнівалася, що зможу. Я була дуже сором’язливою або, точніше сказати, невпевненою в собі. На початку я просто надикто­вувала новини, писала якісь неве­ликі матеріали, іноді публікувалася в тих газетах, де готові були взяти матеріал студента першого або дру­гого курсу. Потім мені розповіли, що на одному з одеських каналів шукають ідеї авторських проектів. Я за декілька днів придума­ла одразу три ідеї, розписала і прийшла туди. Вони запропо­нували попрацювати над одні­єю з цих ідей і ми навіть зняли три пілотні серії. Смішно, що все в житті так циклічно: проект називався «Нескучная работен­ка», де я повинна була примі­ряти на себе одну професію за день. Зараз, через 8 років, я ро­блю те ж саме, тільки ще й в ін­ших країнах.

Картинки по запросу маша себова

Тоді це був дуже стресовий захід у телебачення, тому що до цього я ніколи навіть не стояла біля камери, ніколи не працювала з опе­ратором і повинна була знімати програму, у якій я маю бути без­перервно в кадрі, щось робити. Це набагато складніше, ніж стати перед камерою і записати стендап чітко на 10 секунд. Є півгодини або година програми, які ти повинна працю­вати і просто спокійно виконувати якісь дії на камеру, не соромлячись. Людині, яка жодного разу не стоя­ла перед камерою, це апріорі дуже складно. Тоді сюжет не випустили: були вибори в Одесі, тому творчі проекти вирішили від­класти.

В Одесі я пропрацювала 3-4 місяці на «Репортері» і на «Першо­му міському» 3-4 місяці, де просто робила новини. І ось, коли я тільки навчилася робити новині сюжети за одеськими мірками, я тут же вирі­шила переїжджати до Києва, тому що вже закінчила 4 курс. Я здала дер­жіспит, пе­ревелася на заочку на 5 курс і через два дні вже була в Ки­єві. Головний редактор з «Першого міського» говорила мені: «Маша, ну може ще подумаєш. У тебе не­має там ані роботи, ані зв’язків, якось це ризиковано». Я вважаю, що правильно зробила тоді, просто не знаю, зважилася б я зараз на таке, але тоді здавалося, що це все про­сто, головне перебороти себе й ри­зикнути. І я ризикнула і переїхала, почала шукати роботу.

  • Як ти потрапила на Но­вий канал?

Я розіслала резюме всім, але, відверто кажучи, студентка, 21 рік з досвідом роботи по 3 місяці на двох каналах не дуже великий плюс в ре­зюме. Відреагувала тільки га­зета «Вечірній Київ». Я прийшла на співбесіду, послухала, подивилася і зрозуміла, що не хочу працювати в газеті, у мене було бажання працю­вати тільки на телебаченні. Коротше кажучи, я відмовилася.

Я склала власний список: з одного боку написала назви кана­лів, з іншого  адреси. І почала з вер­ху до низу ходити по всіх адресах. Спочатку я просто питала: «Чи не­має роботи?», але мене відправляли на рівні охорони. Тоді я вирішила схитрувати і приходила зі словами: «Я чула, у вас тут є вакансія, можна з кимось поговорити?». Таким чи­ном я одного разу прийшла на канал «Тоніс», зараз телеканал «Прямий». Мене взяли, я робила сюжети для новин довгий час, потім мені там же запропонували зайнятися доку­ментальним кіно.

Це взагалі окрема сторінка мого життя. Біографічні документальні фільми по 50 хвилин про різних знаменитих співа­ків, акторів. Одна справа ти пишеш сюжет на хвилину або дві, а інша справа на 50. Це не просто збільшити текст, там своя драматургія.

Ось я займалася цим, поки мені не сказав знайомий, що на «Новому» з’явилася вакансія редактора в «Абзац». Я написала директору проекту, і вона мене за­просила. Мені сказали зняти пробні два сюжети і зазначили, що після першого відразу по людині все зро­зуміло. Цей сюжет взагалі був не в стилі «Абзацу». Мені дали другий шанс. Я дописала цей сюжет, який в результаті вийшов, і я залишилася. Перший час була редактором, через півроку мені запропонували стати в кадр  я погодилася. Знімали про все, це був новий формат для Украї­ни, називається інфотейнмент. Най­головніше в цьому  розважальна деталь. Я людина, яка схиблена на подорожах, як і вся моя сім’я, і хоті­ла постійно у відрядження. Протя­гом півроку я приходила і пропону­вала нашому шеф-редактору якісь теми, що були пов’язані з відря­дженнями за кордон, але всі ці теми були здебільшого неспроможни­ми, і мені не давали їхати, поки я не запропонувала ідею з бюджетними подорожами. Я знайшла одну, другу інформацію і вирішила на собі пе­ревірити, чи можна зі Львова за 113 гривень доїхати до Варшави, плюс я побачила, що з Варшави за 6 євро є переліт в Копенгаген, а звідти за 10 євро в Брюссель. Це найулюблені­ший проект, який я робила.

Джерело: https://www.tvshow.in.ua/1422-abzac-vse-efiry-2016-novyy-kanal.html
Марія в ефері проекту “Абзац”
  • Які в тебе плани на май­бутнє: є нові проекти або щось, не пов’язане з робо­тою?

Зараз ми запускаємо проект «Заробітчани» і, як я вже говорила, це те, з чим я прийшла на телеба­чення. Хочеться, щоб цей проект був успішним і відрядження трива­ли. Ти показуєш країну зсередини  це набагато крутіше, ніж звичай­не тревел-шоу. Ми в команді нази­ваємо це «хард тревел-шоу». Хоті­лося б продовжити цим займатися, тому що ми тільки на першій схо­динці. З великих мрій – мати своє авторське тревел-шоу, багато подорожувати і по роботі, і поза нею.

Насправді, немає країни, в якій я б не хотіла побувати. У де­яких мені б хо­тілося пожити, не назавжди, але піврочку або декілька місяців, щоб повністю за­нуритися. Є ті, у яких досить просто погу­ляти. Напри­клад, Італія, я її дуже люблю, але мені досить там просто по­мандрувати. А наприклад, в Лондоні хотілося б довше пожити, стажуватися, тоді ти зможеш хоча б трохи зрозуміти, як живе це місто. Звичайно, колись хочу написати свою книгу, як і будь-який журналіст.

  • За останній час ти була у багатьох містах. Які тобі за­пам’ятались найбільше?

Мене несподівано сильно вра­зила Мальта. Так вийшло, що за минулий рік я була там двічі. Зніма­ла спочатку «Європу за копійки», а потім «Заробітчан».

Перший раз все було легко, я побачила багато краси, а вдруге  уже складніше, але це було пов’яза­но не з країною: спочатку захво­ріла, потім вда­рилася, там не вийшло, там втопила телефон. Я зрозуміла, що це трохи недооцінена країна, мало хто знає цей маленький острів десь в Серед­земному морі, багато хто забуває про його існування. Але там дуже красиво, неймовірно різноманітно, хоча вона за розміром у два рази менше Києва. Коли я туди їхала пер­ший раз, нічого від цього не чекала. Ось так виходить: коли ти нічого не чекаєш, то отримуєш нескінченний заряд краси.

Мене за останній рік ще дуже вразив Мараккеш, але це не дивно, тому що я 10 років мрі­яла побувати в Марокко. Вийшло знайти туди дуже дешевий переліт, я подумала, нехай буде шматочок «Африки за копійки» у моїй Євро­пі. Цей колорит виправдав усі очі­кування, хоча там школа виживан­ня. Насправді, коли приїжджаєш у Мараккеш, особливо на зйомки, до­сить важко контактувати з людьми: тебе постійно смикають, хапають, те купи, там плати гроші за зйом­ку, потрібно від них усіх відбитися. Весь центр Мараккеша  це ринок. Мені дуже сподобалося, я б із задово­ленням туди ще поверну­лася вже не на зйомки, а просто поди­витися. Це одна з тих країн, де ти не зможеш залишитися лише на 3 дні.

  • Були якісь ви­падки, які запам’яталися?

Мільйон. Усі ці поїздки  не­скінченні пригоди. В «Європі за копійки» я колись придумала таку штуку: знайшла за 14 євро пере­літ з Рима на Ібіцу й вирішила, що буде чудово зняти сюжет на Ібіці. Не страшно, що це дуже дорогий курорт. Я знайшла кемпінг за ці­ною 11 євро за ніч, а у мене потрібно було бути там дві ночі. Вирішила, що одну проведу в кемпінгу, другу буду в клубі до 5 ранку, а потім по­сплю на пляжі в спальнику. Я всюди подорожую з ручною поклажею. У цій маленькій валізці, яку я збирала тоді на 2,5 тиж­ні, половину місця зайняв спальник. Ідея була жах­лива, спати на пляжі теж було жахливо. Називається, сам приду­мав собі проблему і сам героїчно з нею борешся. У «Заробітчанах» таких історій ще більше. Ти не просто ди­вишся пам’ят­ки, ти ще й працюєш, хо­диш на якісь виробництва або плантації. Одного разу я прийшла і думала, що буду годувати декоративних рибок в Ізра­їлі. Тут мені кажуть, щоб я надягала гу­мовий костюм і пірнала в резервуар, де потрібно сортувати голими руками рибок, тому що замовник попросив рибок 12 сантиметрів, 15 сантиметрів  вже дорожче. Я ловлю під водою цю рибу, приставляю до лінійки. Дуже часто ти йдеш і думаєш, що будеш робити щось одне, а виявляється зовсім інше.

Вікторія Орлова (автор, зліва) та Марія Себова (герой, справа)
  • Яка робота сподобалась тобі найбільше?

Найбільше мені запам’яталася ось ця робота з рибками. Ще коли ми в Ізраїлі поїхали на південь кра­їни, у пустелю, на ферму альпак і лам. Я повинна була там прибира­ти, стежити за ними, розчісувати, стригти. Я собі уявляла таких милих тварин, які абсолютно неагресивні. Так-то вони і не агресивні, поки ти не намагаєшся їх підстригти. І поки ти не намагаєшся їх погодувати, то вони, в принципі, і не плюються. Але в цілому було дуже круто.

  • Можеш дати декілька порад для спланованої ман­дрівки?

Найголовніше почати заз­далегідь. Чим раніше, тим краще, якщо брати перельоти за 9 міся­ців, вони будуть набагато дешевше. Квитки потрібно купувати мінімум за 6 тижнів до поїздки, далі ціни підвищуються в кілька разів. Най­дешевші білети чомусь у вівторок! Шукайте маршрути, стикувальні рейси, дуже багато їх літає з Ки­шинева, який найближче до Одеси. Дуже багато стикувань лоукостів є з Варшави. Так само багато рейсів Ryanair, який заходить восени, я так багато разів літала. Обов’яз­ково купую квитки тільки на офіційних сайтах авіа­компаній, че­рез посеред­ника ти будеш тільки пере­плачувати. Плюс на сайті більшості лоу­костів є вклад­ка планування подорожі  вона пропонує календар най­нижчих цін: ти можеш вбити точку відправлення і точку прильоту, відстежити в якому місяці або навіть в який день квит­ки дешевше всього. Це дуже зручна штука. Ще я завжди перевіряю на сайтах як Skyscanner або Aviasales і переглядаю всі варіанти можливих рейсів: прямі, непрямі, стикувальні, дешеві, середні. Але на деяких не враховуються лоукост, їх потрібно перевіряти окремо.

  • Можеш дати кілька порад для людей, що тільки почи­нають свій шлях у журналіс­тиці?

Як показує практика, найго­ловніше в журналістиці, та й вза­галі в житті знайти свою сферу. Коли ти вибираєш тематику, яка тобі цікава, рано чи пізно ти в ній станеш краще. Моя подруга, напри­клад, коли ми всі захоплювалися політикою, почала знімати сюже­ти про медицину. Знімала, знімала аж до того моменту, поки вона не стала дуже круто розбиратися в цій справі. Суть у тому, що ти обираєш собі тему й дотримуєшся її. Розпо­рошуватися на все й знімати про все  рано чи пізно стає навіть не­цікаво, чесно. Я цікавлюся подоро­жами й кожен день дізнаюся щось нове. Це круто.

Вікторія Орлова

Читайте також:

Практика на “СТБ” та “Першому Національному”: досвід студентки

Випускники ОНУ: як стати успішними після закінчення університету

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми