Більшість із нас у якийсь момент свого життя сумнівались у собі. Але коли ваші досягнення є результатом власних знань, важкої роботи і підготовки – а ви все ще відчуваєте себе невартим цього, то ви, мабуть, страждаєте синдромом самозванця.
Що таке синдром самозванця?
Синдром самозванця – ідея про те, що ви досягли успіху тільки завдяки щасливому збігу обставин, а не завдяки своєму талантові або кваліфікації, була вперше запропонована в 1978 році психологами Полін Роуз Кланс і Сюзанн Аймс. У своїй статті вони припустили, що жінки можуть страждати від такого особливого недугу. Тривалі дослідження показали, що серед чоловіків також поширений цей синдром, тому пізніше Кланс опублікувала нову статтю «Феномен самозванця», в якій визнала, що синдром не обмежується жінками (вона також створила тест на його виявлення). Сьогодні ж синдром самозванця може застосовуватися до будь-кого, хто не може визнати свої успіхи.
Експерт з синдрому самозванця Валері Янг, яка є автором книги на цю тему «Таємні думки успішних жінок», виявила закономірності у людей, які відчувають почуття самозванця та розділила їх на 5 груп:
- «Перфекціоністи» покладають на себе надзвичайно високі очікування, і навіть якщо вони досягнуть 99% своїх цілей, вони будуть відчувати себе невдахами. Будь-яка маленька помилка змусить їх засумніватися у власній компетентності.
- «Експерти» відчувають необхідність знати кожну частинку інформації перед тим, як розпочати роботу, і постійно шукають нові уроки або тренінги, щоб поліпшити свої навички. Такі люди, наприклад, ніколи не будуть подавати заявки на роботу, якщо не відповідають всім критеріям, зазначеним у публікації. Також вони можуть не наважуватися поставити питання в класі або виступити на зборах на роботі, тому що бояться виглядати нерозумно, якщо вони ще не знають відповіді на якесь запитання.
- Синдром самозванця може також проявлятися у «природжених геніїв», коли вони змушені боротися або багато працювати, щоб чогось досягти. Вони звикли, що можуть легко опановувати навички завдяки вродженому таланту, і коли їм доводиться докладати зусилля, їх мозок породжує думки про те, що вони насправді самозванці.
- «Солісти» відчувають, що вони повинні виконувати завдання самостійно, і якщо їм потрібно звернутися за допомогою, вони думають, що це означає, що вони невдахи або шахраї.
- «Супермени» або «супержінки» змушують себе працювати більше за інших, щоб довести, що вони не самозванці. Вони відчувають необхідність досягти успіху у всіх сферах життя: як робітники, як батьки, як партнери – і можуть відчувати стрес, коли чогось не досягають.
Чому виникає синдром самозванця?
Синдром самозванця може взятися з дуже різного досвіду. Він існує в будь-якій діяльності і сфері життя, оскільки його коріння сягає набагато глибше рівня професійної ідентичності людини. Найчастіше цей синдром бере початок з дитячих спогадів.
Психотерапевт Катерина Артеменко коментує, що синдром самозванця можна зарахувати до нарцисичної травми, яка може бути спричинена тим, що цінність дитини обумовлюється не просто фактом її існування, а через призму її досягнень або відсутності таких. Це означає, що в момент свого розвитку дитина сприймалася дорослими як або об’єкт їх власного досягнення, або об’єкт, який повинен ці досягнення постійно демонструвати.
У цьому випадку можливі два сценарії:
1) дитина помічається, тільки коли вона щось зробила – і це оцінили (приніс відмінну оцінку, сів на шпагат, переміг в олімпіаді, заробив мільйон);
2) дитина постійно знецінюється дорослими і звикає жити в світі, де він постійно в тіні, де його досягнення залишаються непоміченими.
В обох випадках базова цінність дитини ігнорується: «чудово, що ти є з нами і просто існуєш». В результаті людина росте з відчуттям, що він повинен якомога більше досягати, щоб бути побаченим.
Трапляється й таке, що синдром може проявитися вже в зрілому віці, як правило, внаслідок стресу: «Може трапитися як в анекдоті, коли в англійській сім’ї хлопчик не розмовляв, а потім одного разу сказав: «Каша холодна». Отямившись від шоку, батьки запитали його: «А чому ж ти раніше не розмовляв?» – а він відповів: «Та тому що каша весь час була тепла». Так само й тут: не всяка дитяча травма проявляється відразу. Багато речей виходять на поверхню тільки після травматичного досвіду: наприклад, звільнення, розлучення або інші переживання, коли світ людини, який був побудований певним чином, раптово руйнується», – коментує Катерина Артеменко.
Як боротися з синдромом самозванця?
«Я б сказала, що не «боротися», а помічати, миритися і приймати. Якщо ми будемо з чимось боротися, ми знову повернемося до самого початку. Ми станемо людину знову покращувати, вирішивши, що вона недостатньо хороша (а вона й так себе в цьому постійно підозрює), і почнемо її робити «достатньо» хорошою, щоб нарешті вона перестала себе відчувати чужим серед своїх», – уточнює Катерина Артеменко.
Тож якщо Ви виявили у себе ознаки синдрому самозванця, психологи радять:
- Визнайте свої почуття. Перший крок у подоланні синдрому самозванця – усвідомити, що ви відчуваєте і чому. Після цього слід спробувати переоцінити свої думки. Наприклад, Кланс та Імес рекомендують уявити ситуацію, як ви розповідаєте всім людям, яких, на вашу думку, ви обдурили, про те, як ви їх обвели круг пальця. Що б вони вам відповіли? Швидше за все, вони скажуть, що поставили вам хорошу оцінку, дали підвищення або нагороду не тому, що ви нібито так добре прикидались. Їх може навіть дратувати те, що ви сумніваєтеся в їх професійних судженнях.
- Поговоріть з близькими людьми. Зв’яжіться з людьми, яким ви довіряєте, і поговоріть з ними. Ви можете бути здивовані, скільки ваших друзів і колег можуть зрозуміти, що ви відчуваєте. Слухайте людей, яких ви поважаєте в своєму житті, і дозвольте їм показати вам, наскільки ваші страхи необґрунтовані.
У своїй книзі «Таємні думки успішних жінок» Валері Янг пише про подив, який вона відчула, коли виявила, що її однолітки і наставники також переживали почуття невпевненості в собі: «Для мене вони були розумними, красномовними і надзвичайно компетентними людьми. Я була приголомшена, дізнавшись, що навіть вони відчували себе так, ніби обманюють інших».
- Подолайте перфекціонізм. Коли ви відчуваєте себе самозванцем, це, зазвичай, відбувається через те, що ви порівнюєте себе з якимось «ідеальним» результатом, який абсолютно неможливий. Більш того, ніхто не може робити все ідеально – і чим швидше ви це усвідомите, тим краще. У якийсь момент спробуйте зробити крок назад і запитати себе: «А коли настане це «достатньо ідеально»?»
Хороша новина в тому, що бути перфекціоністом означає, що ви глибоко піклуєтеся про якість своєї роботи. Головне – продовжувати прагнути до досконалості, коли це найбільш важливо, але не зациклюватися на рутинних завданнях та вибачати себе, коли трапляється неминуча помилка.
- Визнайте свої успіхи. Часто людям з синдромом самозванця важко сприймати компліменти. Коли справи йдуть добре, вони пояснюють свій успіх зовнішніми факторами, такими як допомога інших або щасливий збіг обставин. Але коли щось йде не так, вони звинувачують себе.
Тож коли ви досягаєте мети або завершуєте важливий проект, визнайте, що це сталося завдяки вашим навичкам і таланту. Важливо визнавати та радіти своїм успіхам. Є багато способів це зробити: наприклад, записуйте позитивні відгуки, практикуйтеся слухати похвалу, сприймати компліменти – і черпайте з них підтримку.
Цепак Ангеліна