Відкриття виставки-продажу авторських фоторобіт Олександра Синельникова відбулося у Всесвітньому клубі одеситів 22 квітня. До 19 травня відвідувачі матимуть змогу не тільки познайомитися із творчістю одеського фотохудожника, але і придбати улюблені роботи. Усі кошти, вилучені з продажів, будуть перераховані на потреби територіальної оборони Одеси.
Виставка відбувається у підвальному приміщенні, що зустрічає нас прохолодою. Першою людиною, що звертає на нас увагу є колега і подруга фотографа. «Ви питайте у разі чого, не соромтеся. Не одразу ж ми стали зірками, були такими, як і ви!» — з посмішкою запевняє вона, коли бачить у моїх руках фотоапарат і дізнається, що я хочу робити репортаж.
Зрозуміти, що ви знаходитесь на одеській виставці, допомагає кількість котів, зображених на фото. Жінка, що зустріла нас на початку, розповідає, як її друг товаришує із чотирилапими: фотографує їх, а якщо вони втікають і він не встигає зробити кадр, то кличе їх, вони повертаються і залюбки позують.
У цей час в іншому кінці зали одна із відвідувачок розповідає фотографу, що знає, де зроблено одне з фото. Він, своєю чергою, показує ще одну свою роботу з цього місця: це пейзаж, на якому зображений дім у центрі міста, що обріс диким виноградом. «Це зимовий, а є ще осінній, коли це листя червоне. Це буває буквально декілька днів, потрібно встигнути, тому що дивишся — червоний, через два дні приходиш — вже інший колір».
Дві дівчини стоять поряд із фото, на якому зображені двоє дівчат. Вони сперечаються, нескінченно перераховуючи провулки міста — намагаються зрозуміти де ж це. «Там уже нічого немає, все знесли, торговельний центр збудували», — пояснює автор фото. «Хочеш я тобі таку вулицю покажу? Там зараз все квітне, і ці старі будиночки, Молдаванка!» — втручається колега майстра. «Потрібно знімати сьогодні, завтра вже може так не бути. Поки що немає густої зелені, потрібно пройтись там», — відповідає він.
Відвідувачів стає більше. Одними з них є батько з сином, якому не більше десяти років. Вони разом крокують залою, роздивляючи роботи. Побачивши фотографію з автівкою, син намагається переконати батька, що вона дуже схожа на їхню: «Це наша машина, дивись! Ну майже наша». Поки увагу хлопчика прикув стенд, присвячений одеським котам, батько ділиться із оточуючими про те, на які фотоапарати раніше знімав. Через декілька хвилин вони покинуть виставку, придбавши декілька робіт із чотирилапими.
Щодо майстра. Як же він почав? Як став «зіркою»?
Автор виставки розповідає, що фотографією займається давно, ще з чотирнадцяти років: cам проявляв плівку, сам у темній ванні друкував чорно-білі, аматорські роботи. Допоміг розвинути кругозір курс кінооператора, що він пройшов в шістнадцять років. У двадцять один рік пішов до фотолабораторії як учень. Тоді почав працювати фотографом у РАЦІ, паралельно знімаючи для себе, те, що подобалось. Потім вже вступив до одеського фотоклубу, став членом союзу фотохудожників України, почалися міжнародні виставки, нагороди, дипломи. Наразі працює фотографом в одеському музеї західного та східного мистецтва.
Інший любитель фотомистецтва цікавиться: як прийшла ідея зробити цю виставку? Олександр Синельников пояснює, що у такий складний для усіх час хоче відволікти людей від жахливих подій, до того ж ідея збирати кошти з продажів робіт на благодійність не нова, а зараз просто необхідна. Той чоловік, що запитував, обирає тринадцять фотографій. На кожній із них автор залишає назву і свій автограф. Випадково одне й те саме фото він підписує два рази, а його знайомий пропонує покупцю розрізати роботу навпіл і продати вдвічі дорожче.
Залу залишають одні, приходять до неї інші. Тим часом майстер завершує розвішувати роботи на рибацьку сітку, що прикріплена до стіни й розповідає, що тут є і старі роботи, котрим по п’ятнадцять років, є і роботи, що зроблені останнім часом: «Дуже полюбляю знімати котів, місцеві фрагменти, пейзажі, є і портрети. Тут, звісно, більше міста, тому що людям цікаво унести із собою шматочок Одеси», — зауважує митець.
Улюблені фотороботи обирає ще одна відвідувачка. Спершу жінка була впевнена: забере із собою фото Куяльницького лиману. Проте не змогла піти також без фотокарток Оперного театру й Колонади Воронцовського палацу. Обрати одну роботу складно, адже, за словами фотомайстра, у кожній темі є щось цікаве. Він любить ходити містом і спостерігати, і коли здається, що нічого немає, все одно якийсь промінь світла потрапляє, фрагмент, тінь, абстракція. «Сто разів проходив, в якийсь момент подивився — геометрія та колір склалися», — вказує він на одне з фото.
Коли я запитую, що зображено на одній із фоторобіт, автор пояснює: «Це відображення у воді. Тут стояла яхта, синє — це вода. Це відображення мачти яхти. Ось і вийшли кольори прапору». Цю фотокартку, а ще дві інші, я і придбала.
Валерія Кондрашова
Редакція «Black.White»
Фото: Валерія Кондрашова