Місцева «еліта сучасного суспільства»

Два світи. Одна місія. Одна аудиторія. Спільне свято.

 

«Ви станете елітою сучасного суспільства» — слова декана Олени Андріївни Іванової долинають у залі до вух тих, хто стануть такими ще через 5 років, і тих, хто вже майже-майже такими є. Першокурсники радіють, що цей день назвали на їх честь, магістри радіють, що ще мають можливість згадати, як це — бути тим, кому пощастило провести аж 5 років праці для того, щоб зватися елітою.

«Журналістика — це завжди дуже, й дуже, й дуже» — звучать красномовні слова третьокурсника та сміх усіх тих, хто таки розуміють, що так воно і є.

Три по-журналістському непіддатливі «бджоли» не давали наполегливій першокурсниці «Віні-Пуху» підійти до, як і годиться за правилом балансу думок, нейтрального журналіста «меду»; букви на спинах плуталися одна поміж одної, намагаючись утворити не те що текст — хоча б слово. Так веселилася й показувала свій артистизм ще юна еліта суспільства.

«Не часто з таким теплом беруться до участі в подібних іграх студенти, проте не цього разу, — розповідають третьокурсники, що допомагали організовувати веселощі, писали вірші для магістрів та цілих п’ять секунд думали, які шоколадки обрати для подарунків, — здається, вийшло справжнє свято: було приємно дивитися на кожного, нам самим сподобалося ділитися досвідом».

На святі відкрилася завіса й щодо того, хто з новоприбулих читав «Майстра й Маргариту», а для кого не є відкриттям той факт, що Еверест та Джомолунгма — це дві назви однієї гори. Стараннями старших курсів було показане відео, яке допомогло юним журналістам відчути, як це — дивитися на самого себе на «великому екрані» й намагатися втримати сміх.

«Жодна професія, жодна спеціальність так не розвиває світогляд і здатність до комунікації, як журналістика, як наш факультет», — гучні овації й захоплені вигуки пролунали вслід цій фразі, висловленій одним із першокурсників, у підтвердження його слів.

«Журналістика — це завжди дуже й дуже й дуже цікаво. Ми постійно перебуваємо в світі, про який так мало знаємо, і розповідаємо про нього людям», — Володимир Татчин, 1 курс.

«Журналістика — це завжди дуже, й дуже, й дуже відповідально. У першу чергу, перед самим собою. Бо ти відповідальний за кожне своє слово й за кожен свій “косяк”. Бо аудиторія вміє любити до першого “проколу”, а внутрішнє “я” й взагалі не дає другого шансу. Бо ти можеш отримувати шалені гроші та товаришувати з особами топ-рівня, але який від того сенс, якщо ти бовдур? Бо найбільше визнання для тебе — подяка від читача, а не лайк від високопосадовця», — Дмитро Журавель, 5 курс.

 

Поліна Бублій