Нещодавно в Україні відзначався День працівника освіти. З цієї нагоди ми поспілкувалися деканом факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І. І. Мечникова, доктором наук із соціальних комунікацій, професором Івановою Оленою Андріївною.
– Розкажіть, будь ласка, що Вас спонукало стати викладачем в університеті?
– У певний момент свого життя я зрозуміла, що хочу займатися науковою діяльністю, тому з надзвичайною радістю й захопленням віддалася цій справі. Потім відчула необхідність ділитися з кимось знаннями, думками, міркуваннями, аби мати середовище для спілкування й зростання. Таким чином, з бажання ділитися нажитим з’явилося бажання викладати в університеті, і поки що мені не хочеться припиняти цим займатися.
– Що Вам найбільше подобається у викладацькій діяльності?
– Я завжди любила й люблю дотепер читати лекції. Це можливість міркувати тут і зараз у контексті заданої теми чи проблеми. Інформація, пропущена через свідомість науковця, стає знанням: вона осмислюється, оживає, стає актуальною, і пропонується для осмислення, актуалізації слухачам. Це унікальний вид комунікації, і я не знаю, чим його можна адекватно замінити. Не раз пересвідчувалася на власному досвіді, що погане самопочуття, втома, засмученість відступають під час лекції, а часом і зовсім зникають завдяки їй… Зрозуміло, що сам формат лекції сьогодні змінюється, здобуваючи риси ед’ютейнменту, а часом і інфотейнменту (навчання через зацікавлення та розвагу). Але в лекціях завжди залишається жива думка, вона народжується тільки в цих унікальних координатах. Я дуже ціную і люблю такі моменти, і сподіваюсь, моїм студентам також це до вподоби.
– А що не подобається?
– Значно менше люблю приймати іспити й заліки, адже щиро засмучуюсь, коли мої студенти не знають або не можуть використати для вирішення конкретного завдання те, що я так наполегливо доносила на заняттях. Іноді вони навіть помічають мій смуток і відкрито просять не хвилюватися, що їм не вдається відповісти на питання. Ще не люблю момент оцінювання відповіді, адже це завжди суб’єктивно. Значно цікавіше осмислювати думку студента, розвивати, аналізувати за глибиною та суттю. Тому на іспиті можу захоплюватися і вступати в діалог зі своїми студентами, забуваючи про необхідність лише фіксувати оцінку. Компенсують ці незручності справжні відкриття, що трапляються на іспитах, коли ти чуєш надзвичайно неординарні, самобутні, але адекватні предмету міркувань думки. Це викликає захоплення й надихає на роботу над собою.
– Яке найбільш дивне запитання Ви коли-небудь чули від студента?
– Ой, студенти дивують досить часто… Те, що одразу згадую: на іспиті у відповідь на моє запитання студент говорить: «Ви впевнені, що хочете чути мою відповідь на це питання?»
– А якими були Ваші студентські роки? Чого тоді не вистачало студентам?
– Я вчилася в Одеському національному університеті імені І. І. Мечникова в 90-ті рр. ХХ століття, коли вища освіта була привілеєм та серйозною перевагою особистості, яка для цього мала пройти серйозні вступні випробування та подолати високий конкурсний відбір. Тоді ми всі дуже пишалися своїм статусом студента класичного університету. Думаю, значною мірою студентські роки схожі в різні часи, адже це юність, відкритість до світу, готовність шукати себе і свій шлях, мрійливість, наївність – нічого надзвичайного і все надзвичайне водночас… Не вистачало при цьому того багатства якісних і різноманітних джерел наукової, навчальної, методичної інформації, якими насичений інформаційний простір сьогодні. Натомість я з радістю згадую тижні й місяці, проведені у читальних залах нашої наукової бібліотеки та бібліотек інших міст і країн, а свої конспекти тих часів, написаних «від руки», я досі зберігаю та часом використовую.
– Зараз усі сфери в Україні зазнають значних змін. Як Ви оцінюєте нові тенденції в освіті?
– Сьогодні українська вища освіта намагається інтегруватися в європейський і світовий освітній простір, отримавши в ньому статус повноцінного гравця. Це правильна стратегія в умовах глобального інформаційного світу, проте вона передбачає необхідність змінити усю парадигму освіти, по-новому підійшовши до організації освітньої діяльності. Це, власне, постановка нових задач, вирішення нових проблем, накреслення нових траєкторій…Не тому, що наші традиційні методи тепер не в моді, а тому що світ стрімко змінюється й вимагає не просто оновлення, а трансформації способів підготовки фахівців, принципового перегляду методів викладання тощо. Зокрема, мені подобається новий підхід, що кладеться в основу стандартів вищої освіти. Він передбачає чіткий перелік знань, навичок і вмінь, що мають здобути студенти, а не конкретних дисциплін, що слід прослухати й скласти.
Необхідність змін змусить вищу освіту оцінити саму себе глибоко й відверто, відстояти все, що варте майбутнього й без жалю розпрощатися з тим, що не пускає нас до омріяного завтра. Ці зміни неминучі і мають об’єктивне підґрунтя, тож до них слід ставитися як до чинників, що нас не вбивають, а роблять кращими, сильнішими, розумнішими.
– Цього року формат захисту курсових та дипломних робіт з журналістики суттєво змінився. І не всі студенти чітко розуміють суть нових вимог. Тож що таке курсова та дипломна робота з журналістики сьогодні?
– Новим стандартом підготовки бакалавра журналістики передбачено захист кваліфікаційної роботи у вигляді творчого проекту: серії журналістських публікацій, фоторепортажів, документального фільму, випуску теле-/радіопрограми, лонгріду, розробленого й наповненого сайту тощо. До такого творчого проекту студент пише коротку пояснювальну записку, у якій описує мету та формат виконаного завдання. Такий підхід є досить логічним та обґрунтованим, адже дає можливість повною мірою продемонструвати здобуті під час чотирирічного навчання знання, вміння й навички з журналістського фаху.
Курсова робота (зокрема на другому курсі) може виглядати як портфоліо, у якому зібрано творчий доробок студента за рік фахової підготовки. На третьому курсі, коли студент вже визначається зі сферою своїх творчих і професійних інтересів, може зосередити увагу на контенті і тих форматах ЗМІ, які з нею співвідносяться. Тож на третьому курсі курсова робота може виглядати як моніторинг ЗМІ у контексті тієї тематики й проблематики, що стане провідною в майбутній кваліфікаційній роботі і матиме вигляд творчого журналістського проекту.
– Наостанок, визначте 5 фактів про Ваших студентів. Які вони на Вашу думку?
– 1. На нашому факультеті студентів немало, а з кожним роком стає все більше й більше.
2. Наші студенти навчаються, розважаються й працюють у межах обраного фаху.
3. Наші студенти здатні демонструвати творчий підхід і творче начало в найнесподіваніших ситуаціях.
4. Наші студенти не хочуть брати на віру все, що їм пропонуєш, проте хочуть, щоб їх зацікавили, захопили, надихнули.
5. Наші студенти готуються до перемог і поразок, похвали й критики, проте не готові залишатися в тіні, і ми їх цьому не будемо вчити!
Ангеліна Цепак