Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Натхнення, «мопси», ми та дедлайн: сповідь «акул пера» — «кількам» читати!

Кожний четвер на нашому факультеті — це великий «промисел Божий», надісланий з «небесної канцелярії» на електронну пошту нашого Деканату. Тут, в старому корпусі ОНУ на 3-му поверсі, постановили: «Зробити 4-го дня в розкладі майбутніх журналістів, ведучих, ораторів, керівників медіахолдингів (поки що просто студентів) лише одну пару!». Спочатку Деканат створив межу: 18.40 і 17.10. І сказав Деканат: та не всидять вони так щодня аж до ночі, дамо їм найважливішу пару. І нарік їй ім’я «журналістська майстерність». І побачив студент четвер, і зрозумів, що то добре. І відвів собі в розкладі день той на всяку нужду: для досипання, для підробітку, хтось — для побачень, а ми — на вичитку текстів у газетку. І назвав студент четвер «халявою», а інші дні «тлінними». І була журналістська майстерність — у грішників дві пари, у праведників одна: день четвертий.

 Одного разу після, як завжди, «масштабної» журналістської майстерності за участі семи «відчайдухів» ми пішли шукати «Землю обітовану» — наш інфопривід або хоча б «інфопривид» (впевнена — на першому поверсі, там, де вітер гуляє повз зачинений «Роял» до темної вбиральні, він і мешкає). Пояснюю: шукають інфоприводи лише професіонали, які не бажають займатися рерайтом, а тим більше, плагіатом — творчою хворобою «шукачів» хліба насущного. Ми б, звісно, його теж не шукали, якби натхнення приходило перед дедлайном. Космічна річ це натхнення! У когось воно залежить від «Венери в місячній фазі», у когось — від сонця, що сходить вранці, а у когось — ще й від хорошого гонорару. Не скажу, як уся наша редакція, але натхнення того дня явилося не всім: зокрема, для мене та моєї колежанки воно було недосяжне. Пара завершилася. Ми вийшли з аудиторії — почуття неминучого «накрило» нас. Дедлайн, до того ж, не один; відпрацювання практики, яку ми так і не закрили; купа всіляких «треба», «не забути», «терміново» — все накопичилося, немов замітки на холодильнику, і потребувало негайного вирішення. А внутрішній механізм своїми «сонатами» нагадував, що йому потрібне пальне. «Замовкни», — скерувала я й мимоволі кинула оком на сендвіч із «Провансу», проходячи другий поверх. Натхнення, якого нема, дедлайни — усе в нас воліло «халяви».

І раптом вона прийшла — veni, vidi, vici! Юля звернула увагу на «двіж», який організувався того дня на першому поверсі.

“Створення трапези”. Основна частина розпису – 9 сюжетів “Буття студента”. Не Мікеланджело. Прибл. 2018-2019 рр.

— Віка, та ти шо, серйозно!? А хто напише? — Юля не вірила в силу «халявного» інфоприводу та в амбіційність випадкової нагоди. Якщо інфопривід сам організовується у власному alma mater, не потребує додаткових інвестицій на його відвідування й там пахне їжею — про це неодмінно пишемо. Оцінивши масштаб «двіжу», ми почали реалізовувати свої потуги щодо написання майбутніх журналістських текстів. Шерлок Виноградова й доктор Гапчук розчинилися в натовпі та почали діяти. В холі розташувався стіл зі смаколиками, фотозоною й натовпом людей.

— Хто є спонсорами цього всього? — запитує Юля.

Милий хлопчик з 2 курсу «міжнародників»:

— Ми спонсори. Це ініціатива факультету міжнародних відносин, політології та соціології.

— А куди підуть гроші?

— На організацію концерту до Дня факультету.

— Ви будете запрошувати артистів? Винник буде?

— Ахах, ні, будемо самі брати участь.

— А що ви співаєте? «Шальную імпєратріцу» зможете?

— За гроші все заспіваємо (сміється).

— Деканат бере в цьому участь/благословляє?

— Він дав добро й підтримує нас морально.

“Таємна не вечеря”. Постмодернізм. Юлія не да Вінчі. XXI cт.

Після діалогу нам порекомендували підійти до Олі в червоних сережках — мовляв, «вона все знає» — це Студрада. Дівчинка Оля виявилася Юлею. Юля Соколовська — голова Профбюро.

— Ми хочемо провести цей День факультету в нестандартній формі. Для цього нам варто залучити трохи коштів. Ми щороку проводимо подібні заходи. У нас державний університет, і такого не буває, щоб ми прийшли і нам просто дали грошей. Варто постаратися, поклопотати, аби зробити щось оригінальніше. Викладачі та деканат нам допомагають. У нас ще запланований стендап і кіновечори. Вас, до речі, також запрошуємо. Ще одну ярмарку запланували на листопад.

— Кого раді бачити на Дні факультету/хто в списку запрошених?

— Зазвичай це наші студенти, наші «МОПСики», викладачі та адміністрація. «МОПС» — «международные отношения, политология, социология» — повна назва нашого факультету. Ми з цього зробили невеличкий бренд, аби нас впізнавали, до нас приходили. Це залишається на слуху, це трошки кумедно, але цікаво — на це звертають увагу.

“Листочки, пірожочки і ручки”. Постмодерна журналістська школа. Невідомий художник. XXI ст.

— Що найрентабельніше для студентських шлунків? Що ви готували? Займаєтеся спекуляцією?

— У нас все чесно й смачно! Тут у нас бісквіт, тістечка різні, слойки з вишнею — готували самі.

Після збору фактів і коментарів Юля пішла по фотоапарат у 114-у*, а я по вишневу слойку до респондентів. Наобіцяли «пофоткать», та й самі розуміємо, що без вдалих кадрів «акули» з полювання не повертаються. Моя слойка давно втамувала внутрішні «сонати», а «акула-колежанка» все не поверталася. «Мабуть, чекає аудієнції в Сергія Володимировича», — подумала я й пішла активізувати ситуацію.

«Таки да». Під дверима 114-ї:

— Там ще пара, у нього група. Треба зачекати…

— Юлю, там ще не все розібрали й залишилося пару чоловік – GO!

Зайшли в 114-у, відчинили білі двері, й Сергій Володимирович вказав на місцезнаходження фотоапарата.

І ось ми знову в епіцентрі подій. З таким об’єктивом, кількістю кнопок і програм на дисплеї — «что мне снег, что мне зной, что мне дождик проливной, когда Canon 7D со мной», — думали ми. «Акули» пера і цифрових технологій…

Минуло 5 хвилин, потім 10, згодом ще 5 — і тут зрозуміли, що наші спроби налаштувати «зеркалку» такі ж жалюгідні, як малювання стрілок, коли в тебе нависаючі повіки (дівчата зрозуміють). Хоча ми прослухали «дисципліни спеціалізації» і мали купу лайфхаків «яка кнопка, що означає» — лише на практиці зрозуміли, ну, майже зрозуміли, як те все працює. Звісно, не без допомоги Сергія Володимировича — після 30-хвилинного нон-стопу «прицілів», «клацань» і десятка невдалих кадрів ми повернулися а 114-у, і визнавши себе чайниками, попросили допомоги.

Коли ми втретє зайшли до 114-ї, уже з розчарованими й насупленими фізіономіями, першою, кого ми побачили, була Ірина Віталіївна (Мацишина).

— Ну що? Кажіть! Розбили, так?! — перелякалася вона і, як мені здалося, подумала: «Ех, журналюги-журналюги… Ось і довір їм національний медіапростір, коли фотоапарата не можна довірити».

— Тю. Слава Богу, ми просто не розібралися в налаштуваннях, а з «фотіком» все гаразд, — зітхнули ми. Найбільша «відзнака» на журфаці, яка точно «закріпить» Вас (майбутні та вже студенти нашого факультету) в історії — це «руко*о*ство» під час практичних завдань, або коли домовилися «поганяти» камеру, бо ж у вас дуже важливі зйомки! І ось, уявімо, трапляється саме під час цих зйомок бахнути штатив на підлогу, перегнути шнур або взагалі розбити — ну, це вже зовсім «action story». Не буду нікого лякати, просто на майбутнє, бо особисто нас думка про те, що все могло бути гірше дуже насторожила. Особливо лячно стає тоді, коли згадуєш названі Сергієм та Віктором Володимировичами суми камер, диктофонів, «маків» тощо, які нам «за супер там якоюсь програмою надійшли з Німеччини».

— Фууух… Done! – завершили ми. Назбиравши «фактажу» і «суперзнімків» — відчули когнітивний дисонанс. Те, що ми назбирали, якось «не тягне» на адекватну замітку, а про щось більше й мови не йде. Можливо, ледь-ледь на убогий фейлетончик, та й те, віршований, а на вірші, ясна річ, де в студентів натхнення? Воно, очевидно, розчинилися в ефірі «фанфіків», комп’ютерних ігор, «версус батлів» і всякої всячини, що залишає місце лише для «сторіс» в Instagram. Але знову я за всіх розписуюся. Даруйте!

Аж раптом спало на думку, що те, чому ви щойно приділили трохи уваги, претендує на роль подорожнього нарису, і я маю обгрунтування цього! Саме так! Якщо не вірите — покажу конспект з минулого курсу, де все чітко прописано.

Оскільки є багато людей, які роблять типові помилки, ми вирішили розповісти про одну з десятків ситуацій, яка трапляється з нами чи не щодня, але яка змушує нас переоцінити свої можливості й поставитися до майбутньої професії дещо інакше. «Холодець» свідомості тане тоді, коли розумієш, що ти на 3-му курсі; до диплому рукою подати; на пристойне резюме реальні підробітки не тягнуть; можливостей чимало, а часу обмаль. Але найголовніше: сплачуєш контракт — ходи на пари.

P.S. Хто б і що не казав про «совкові рудименти», а конспекти з улюблених дисциплін, прописані в найкращих блокнотах кольоровими ручками з крутими наклейками, які не одну сесію клалися під подушку та приносили перші «заробітки» — це любов.

*114-а – одне з найсакральніших місць факультету з великими екранами і майбутніми професіоналами. Лабораторія/аудиторія крос-медійних технологій, де нас вчать монтувати, знімати, фотографувати, проектувати тощо.

Вікторія Гапчук

Юлія Виноградова

Газета «Моменталіст»

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний

Студентські газети – результат колективної роботи майбутніх журналістів

На факультеті журналістики, реклами та видавничої справи викладають дисципліну, що направлена на відточення студентами практичних навичок володіння словом, – журналістську майстерність. На цих заняттях студенти

Осінь по-карпатськи

Карпати – багата культурна історія, збирання ягід та грибів, катання на лижах і сноуборді, риболовля, купання в гірських річках і просто естетична насолода краєвидами. Ми