Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Не дай природі зникнути

Кожна дія людини не залишається непоміченою. Завжди є якісь наслідки. І, на жаль, вони у більшості випадків не зовсім позитивні. Ми вже звикли, що людська життєдіяльність несе негативний вплив на планету. Ніби вона хворіє. І замість того, щоб її лікувати та рятувати, ми чомусь добиваємо її. Чому ж насправді так відбувається? Через підсвідому злість чи через власну недбалість. Чому я згадую про недбалість? Тому що ми звикли, що якось та й буде. Жили ж люди багато років на цій планеті, і ще стільки проживуть. Що, треба піклуватися для майбутніх поколінь? А нащо, мене ж тоді вже не буде.

Можливо, я узагальнюю. Можливо, занадто стереотипізую. Але дії доводять, що людям начхати на «завтра». Їх мало хвилює майбутнє, бо їх там уже не буде. Усі бачать, як ми губимо планету. Створюються об’єднання небайдужих, які репетують про це голосніше за все. Однак, як часто ми насправді замислюємося про це? Як часто переходимо на їхній бік? Повністю та глибоко? Ми можемо погодитися, що так, ми завдаємо шкоди, але при цьому потрібно не просто говорити про це, але й змінювати те, що маємо. Бо одного разу може бути пізно.

Якщо замислитися, то наші нащадки можуть ніколи не побачити якихось тварин. Наприклад, вони можуть не застати коал. Для нас вони є дуже відомим та, на перший погляд, доволі поширеним видом. Однак, правда в тому, що вже понад рок коали визнані функціонально вимерлими, тобто їхня популяція настільки маленька (близько 80 000 представників виду), що ніяким чином не впливає на довкілля. Це відбулося через лісові пожежі в Австралії, засухи та масштабні вирубки лісів.

На жаль, таких прикладів можна навести безліч. Білий північний носоріг – залишилося лише 2 представниці даного виду. За допомогою їхніх яйцеклітин учені намагаються відновити популяцію. Вони запліднюють їх замороженими сперматозоїдами (останній самець цього виду помер у 2018 році). Уже є 3 життєздатних ембріони, які зберігаються в лабораторії в спеціальних умовах. Невдовзі учені планують штучно запліднити ближчих родичів цього виду – білих південних носорогів.

Африканський слон, східна горила, велика панда, азійський лев, біла антилопа, амурський леопард, філіппінський крокодил… Можна продовжувати довго перелічувати тварин, яких наші нащадки можуть ніколи не побачити. І це жахає, адже колись їх було так багато, однак людина губить усе, що знаходиться навколо неї. Які ж причини зникнення тварин? Серед найпоширеніших це: вирубка лісів, через що тварини позбавляються природних умов життя та харчування; браконьєрство – хоча й існує заборона на полювання за більшістю тварин, людей це не зупиняє, вони отримують незаконний прибуток з цього через велику цінність м’яса, шкіри та кісток рідких видів; надмірний вилов риби; забруднення та виснаження водних ресурсів; зміни стану навколишнього середовища та глобального клімату. Людство просто своїми руками бере та вбиває тварин.

Чому варто взагалі переживати? Тому що це несе вплив на всю планету, окрім того, що відбувається зникнення біологічних видів та втрата генетичного матеріалу, так ще й це впливає на інші види. А найголовніше те, що відбуваються зміни в екосистемі. Тобто вимерлий вид просто зникає, як харчова ланка. І це не може пройти непоміченим.

Для того, щоб контролювати все, є багато видань, які регулюють це питання. Однією з таких є Червона книга Міжнародного союзу охорони природи, яка містить відомості про охоронний статус тварин та рослин. Зазвичай, їх розподіляють на такі видові категорії: зниклий; зниклий у природі; перебуває під критичною загрозою; перебуває під загрозою; уразливий; близький до загрози вимирання; перебуває під невеликою загрозою; відомості недостатні; недосліджений. У виданні налічується понад 40 000 видів, які належать до різних категорій. 784 види, починаючи з 1500 року, зазначені як вимерлі. Однак, ця цифра іноді змінюється через те, що знаходяться все ж таки деякі представники.

Ще в школі, на одному з предметів, нам розповідали про Червону книгу України, яка містить перелік зниклих чи у різній мірі зникаючих тварин. Маленькій мені це здавалося прикрим – що було так багато тварин, яких людство вже ніколи не побачить. Ніби якась частинка всього живого зникла. І ця книга чомусь мені здавалася завершеною, ніби її написали вже дуже давно, і немає потреби додавати щось нове. Але з часом я зрозуміла, що її можна оновлювати кожен день чи навіть кожну годину. Ніби це сторінка з сайтом в Інтернеті, і кожен раз там з’являтиметься нова інформація. Новий зниклий вид, чи навіть не один.

Але ось, я шукаю інформацію про перспективи всього живого – залишитися живим, і з жахом розумію, що вони мізерні. Ці звіти ООН, доповіді ЮНЕСКО… Вони лише роблять прогнози, вони кажуть про те, як може бути. А мені страшно уявляти цей утопічний світ, який незабаром може стати реальністю. Людство заподіяло так багато змін, що від автентичності природи не залишилося й сліду. Усе зазнало незворотних змін. Ми залізли у природу з тією ж генною інженерією. Звісно, для того, щоб врятувати чи відтворити види, створити нові. Але ми грубо та зухвало влізли у природний стан речей, добре це чи погано… Мабуть, це вже роздуми до наступного разу.

Зленко Інна