Люди з інвалідністю підкорюють світ необмеженою силою волі та мотивацією. Наразі ця тема стала ще більш актуальною, адже у 2018 році на параолімпійських іграх наша держава посіла шосте місце. Україну представили 33 спортсмени: 23 з них брали участь у змаганнях, а 10 були їх помічниками. Але де та як такі люди знаходять підтримку? Звідки черпають натхнення для звершень?
Ці особи реалізують себе в усіх сферах суспільного життя. Не виняток і сфера освіти, вищої, професійно-технічної тощо; все активніше вони стають студентами вищих навчальних закладів України, зокрема й нашого вузу. Наразі серед студентів ОНУ імені І. І. Мечникова нараховується 36 осіб з інвалідністю, які навчаються на різних факультетах і спеціальностях, найбільше серед них — на РГФ (16); на факультеті журналістики, видавничої справи та редагування їх троє. Вони, безперечно, користуються пільгами, отримують соціальні стипендії, але пріоритетом для них є бути активною частиною суспільства, освіченими людьми.
Ми поспілкувалися з такою людиною, яка не втрачає оптимізму. Знайомтеся: Юлія, 22 роки, студентка факультету РГФ.
— Що спричинило втрату зору ?
— В 7 років я потрапила в аварію та стала незрячою. Навчалася в одеському інтернаті № 93, де знайшла багато друзів і викладачів, які допомогли пристосуватися в суспільстві, підтримували та розвивали мої можливості. Там навчилася співати, танцювати та грати на скрипці.
— Чи були моменти, коли опускалися руки?
— Був один переломний момент, якось у 13 років на канікулах приїхала додому та ровесники не сприймали мене, крали речі та насміхалися, проходили повз мене та запитували чи впізнаю їх, давали різні предмети, щоб я вгадувала, що це. Тоді в мене почалася депресія, але в один момент запитала: якщо це моя доля? Якщо ситуацію неможливо змінити, то навіщо накручувати себе? Треба відштовхуватись від того, що є. Саме така позиція підняла мене на ноги та зробила сильнішою.
— Як багато у Вас друзів? З ким найбільше спілкуєтесь?
— У мене багато друзів зі школи-інтернату, хоч ми вже закінчили навчання, але все одно підтримуємо зв’язок. Також я товаришую з хлопчиком. Ми познайомилися також в школі-інтернаті №93, а разом один рік. Підтримка, любов і взаємодопомога — найголовніші складові наших відносин.
— Чи підтримує Вас університетський колектив?
— Тут мені пощастило, адже одногрупники завжди допоможуть, пояснять, зателефонують, коли є важлива інформація.
— Яке значення у Вашому житті має релігія? Звідки черпаються духовні сили?
— Я не дуже релігійна людина, але вірю в Бога. Було багато випадків, коли запитувала себе, чому все добре склалось? На шляху зустрічаються привітні люди, щирі та добрі. Я розумію, що завжди поруч є янгол, який допомагає мені.
— Хто для Вас є взірцем для наслідування?
— Це мій тато. Він починав з нуля та досяг успіхів, завдяки незламності духу та віри в себе.
— Існують організації на підтримку людей з інвалідністю. Чи входите Ви до однієї з них?
— Українське товариство сліпих, яке допомагає заробити кошти, залучає мене до різних заходів. Реабілітаційний спортивний центр, що виграє гранди на подорожі. Цього року взимку ми поїхали кататися на лижах до Карпат, а минулого літа ходили в походи.
— Чи допомагає матеріально держава?
— Виплачується пенсія та надбавка, а також є пільги. На жаль, йде розмова про те, щоб відмінити пільги, збільшивши виплати. На мій погляд, це погана ідея, адже не буде вистачати на життя. Також хочуть закрити інтернати, тому що дорого їх утримувати. Але я не уявляю, що було б зі мною без цього закладу, адже він допоміг мені стати сильною та самостійною.
— Траплялося в житті бувати за кордоном? Як там облаштовано все для людей з інвалідністю?
— Я нещодавно була в Польщі. Мені сподобалося, що там усе до дрібничок продумано для людей з інвалідністю. Ось наприклад, коли ми наливаємо воду в чашку, щоб не перелити, лунає дзвін, або коли хочеш дізнатися колір предмета, торкаєшся і голос називає його. Також мені подарували голки, в яких розчіплюється вушко, коли пронизуєш туди нитку. У Польщі є всі необхідні підручники для незрячих, а також у школах веде уроки два вчителі: один розповідає, другий окремо пояснює. Там взагалі інший менталітет. Сподіваюсь, в Україні найближчим часом потурбуються про людей з інвалідністю та покращать умови проживання.
— Як Ви плануєте реалізувати себе в майбутньому ?
— Я хочу працювати в школі-інтернаті вчителем англійської мови. Коли я стану людиною, слово якої буде вагомим, то спробую вирішити питання облаштування необхідним людей з інвалідністю.
— Щоб Ви могли порадити людям, які здаються, коли можуть легко виправити ситуацію?
— Необхідно почати з чогось, а не сидіти на одному місці. Жити сьогоднішнім днем і не зациклюватися на проблемах. Ніколи не здаватися та вірити в найкраще!
Наразі в Україні існує 25 державних організацій для людей з інвалідністю, найбільша з яких Одеська обласна організація інвалідів «Союз організації інвалідів України». Вони займаються благодійністю, вкладають кошти в нові технології та розігрують гранди на подорожі. Також є 8 масштабних проектів, спрямованих на поліпшення умов проживання.
Вероніка Джога