Люди часто змінюють місце проживання з різних причин: хтось – через певні обставини, хтось – щоб пізнати щось нове, а для когось – це й взагалі стиль життя. Це нормально, адже ми завжди прагнемо до кращого. Про те місце, в якому ти народився та виріс, потрібно пам’ятати завжди.
Що ж до мене, то народився я в мальовничому селищі на Вінниччині, яке має назву Заболотне, на честь Данила Кириловича Заболотного, що народився та проживав тут. Це невеличке селище з гарною, у чомусь навіть унікальною природою, де повітря настільки чисте, що в певній мірі не пристойно порівнювати його із міським. З усіх сторін воно оточене безкраїми полями та великим лісом, де проживають різні види тварин, навіть ті, що занесені до червоної книги. Щодо закладів, то тут розташоване професійно-технічне училище, школа та оздоровчий санаторій імені Д. К. Заболотного. Але головною візитівкою в ньому є музей, створений на місці, де проживав та похований Заболотний. Там й досі простежується атмосфера часів видатного лікаря, його будинок, який до сьогодні накритий соломою, величезна колекція різних рослин, адже він був ботаніком, тому часто мандруючи світом та лікуючи людей, він завжди привозив цікаві та екзотичні рослини до рідної домівки. Біля його будинку також є сад, який він облаштував та виростив особисто. Атмосфера музею є унікальною, тому кожному раджу завітати в Заболотне хоча б заради цього.
Хто ж такий Заболотний, що на його честь названо селища, великі вулиці у містах та навіть університети? Данило Кирилович був видатним мікробіологом, лікарем та ботаніком, займався дослідженням чуми та холери, хвороб, які на той час загрожували вимиранням усієї планети. Він на собі випробував експериментальну вакцину від холери, заразився жахливою хворобою та довів можливість вакцинування пероральним методом. Крім цього, він брав участь у великій кількості експедицій до країн, де в той час вирувала чума та довів, що хвороба поширюється від гризунів до людей, що надалі допомогло у вивченні та подоланні цієї хвороби. Також був заражений чумою під час лікування хворого, вколовшись голкою, але велика кількість сироваток проти чуми, яку він випробовував на собі впродовж всього життя, допомогла пережити це страшне захворювання.
Данило Кирилович подорожував усе життя та міг залишитися будь-де, проте на схилі літ повернувся до рідного селища, яке на той час ще мало назву Чоботарка, де проживав із дружиною та був похований біля свого будинку, як і заповідав. Його останніми словами дітям були: «Діти мої дорогі, любіть науку і правду».
Я пишаюся тим, що народився та виріс в місті, де проживала настільки видатна людина, і не важливо, де я є сьогодні чи буду через десять років – це місце назавжди залишиться в моїй душі.
Володимир Татчин