Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Нерафіноване буття.

image

І настане той день, коли зайнятий хтось стягне навушники, бо наївся Л. Ґаґи.

Раптом набере свою бабцю — спитає:

— Що ви там, як ви?

На шляху до кіно загальмує, отямиться,

Побаче скромне дівча — за нею плентає п’яниця.

Стиха оком накине на «панібрата»,

Про життя розповість і за що буває  відплата.

Протверезить глузд приблуди палкою розмовою,

Фарбою слова отямить змістовною

На кінопрем’єру спізнився — у відчай він не пірнає.

На афішу дивляться діти, — він до них підбігає.                            

Віддає їм квитки, проводить до зали,

А сам повз всі спини й обличчя вокзалу,

Зайшов у автобус, усівся.

І миттю із пані очима зустрівся.

Протер рукавом свої щільні діоптрії,

Помітив що та при надії — на обрії,

В душний салон, як шкварка зайшла, обімліла,

А він же місце для неї тримав!

Маякнув їй — жінка зраділа.

— Фух, останній триместр, — сказала вона.

— Дякую, друже! Хоч живіт ще маленький, але як втомлююсь я!  

Невдовзі хлопчина кругом озирнувся,

Помітив, що кондукторші бува приглянувся.

Мовляв, думає: «Оце так мужчина, —

Чуйна росте якійсь мамі дитина».

Аби марнославство не годувати, —

Почав він до виходу емігрувати.

Вийшов. День благословляє. Сонце носа лоскоче,

На розі Нісан проїжджає.

Штани, майже білі, дитини прекрасної з калабатини водою скропляє.

Подивився:

— Слава Богу! А я гадав, коли нарешті новий порошок зі старим порівняю?

Так і знав!

Нагода здійснилась.   

Про серветки сухі подумав герой:

— Порошок аж удома, а болотяка зі мною.

— Не в пєрвой! —прямувала мадам із собакою — Пронькою,

На героєві побачила знайому футболку

— Бодька думала мій. Вибачай, не впізнала!

На ось, не даром в торбі валялась.

Дає йому в руки пачку серветок.

— Дякую дуже! Це так мило, мадам!

Помолюся за вас — користь вашим ділам!

Натхненно по вулиці неквапом йде,

Бачить, як гусінь комара жує.

Кумкання жаб від горобців розрізняє,

Над головою цвірінькають, — він їх не спиняє.

— Оговтався я, чи це дійсно весна!?

Травень звабливий, чом не куняю я?

Як завжди не хочу купляти суші,

А співати пісень і їсти галушки?

Не хочу батькам знов дошкуляти…

Подумав герой і помчався до хати.

Зачинився на кухні — стіл накриває.

Шарлотка у печі горить.

— Ех, ладно. Буває!

Горілики зрізав — пиріг він розкрає,

І кремом пухнастим «гріхи» закриває.  

— На кухні у нас оселився друїд!?  

Що це тут смажиться, шкварчить і кипить?

Порушивши спокій, процес бачить мама,

А слідом за татом, небога Руслана —

Брата героя випадково прекрасного.

— Усі вже зібрались!? Ну давайте, ідіть!

Тарілки із шафки тільки візьміть. 

Як день минув, тату?

А що тітка Майя?

На роботі привітали чи вона вихідна?

А ти як, матусю, на манікюр сходила?

В тренді зараз френч чи стрази з акрилом?

Ну, ви сідайте. А я скоро прийду.

Тільки сусідам обід віднесу.

Там дядько Льоня ногу зламав. 

Тітка Аня сказала — я розпитав.

В подиві катаклізми такої стали батьки варіанти тлумачити:

— Подорослішав?  

— Закохався!

— А може став він пиячити!?

— Можливо парі з ким уклав та й чудить?

А завтра знову скаже: «Все болить — в універ не піду, залік перескладу, а шлях до бабусі через «скайп» прокладу!»

В тарілку батько голубці накладає.   

Їсть і майже свідомість втрачає.

— Хіба це можливо, таке ще буває?

Такі голубці мій шлунок вперше вживає!

— Татусю, мамуню, сметанки беріть!  

На базар ось ходив. Дивлюсь — дядько Толя,

А з полуницею, праворуч нього, чую ґвалт — тьотя Оля.

«Кістки болять, — каже, — з сьомої стою …

Базару немає — назад заберу».

— І кажу їй тут: донт панік, мадам!

Зараз люди будуть!

І бачу циган.

Підходжу до них — читаю: «полуницю по 40 оптом купляю»

Підійшов, прицінився, жартома все віддав.  

Тітка Оля дякувала, але я так і знав! 

Що п’ятами час був уже накивати,

А то дасть на морозиво і шоколадки.

Але ж не морозиво, а цигарки куплю!

Папіроски  «столичні» мої — як їх люблю…

Тобто любив! Любов ще, може бути,

Моя до них погасла не зовсім!

Але, нехай вона вас більше не тривожить!

Не хочу вас засмучувати чимсь!

Та й жінці я просто так допоміг. Дрібниця — буває.

Нам же всім так бракує, не вистачає,

Когось ну дуже простого!

Хто не зайнятий з 6-ї і до 21-го.

Хто повз мігрень голови всюдисущу,

Підніме її і на задачу «складнющу»,

Знехтує посмішкою уявну скорботу.

На  дітей не накинеться за якусь-там пригоду. 

Не дасть пішоходу оцінку лайливу,

Коли той на зеленому ґав половить на відмінну,

Від тих, що завжди поспішають.

Адже справи  у всіх, смартфони палають.

Оскаженілий годинник — на руці циферблат.

Сповіщення, сторіс, підписки, канали.

Халати в хімчистці, на зупинці нахаби.

Кудись всі біжать, виростають, вмирають,

Мамині туфлі носить починають.

Та настане той день, коли зайнятий хтось стягне навушники, бо наївся Л. Ґаґи.

Встане. І ось, в щирім глузді відваги

Помічати не стане всі облоги, зигзаги.

В нерафінованому бутті залишиться,

Стане весь світ відчувати, але спершу наважиться,

Товариша в долоні істини штовхнути.

Пані в автобусі місце вступити.

Від дефолту полуничного спасе продавчиню,

Стіл хутко накриє, купить гірчицю,

До голубців — ні, сметану!

Спромігся відчути, як все це буває

Чому так важко люди людей помічають,

Розповів хлопець батькам історію цю.

Побачило сімейство таку небилицю — у сні…

Зітхнули… Зрозуміли, що сон.

Примарний, як «стасомихайлівський» шансон…

Ковтнули повітря, розум швидкий,

Все розпізнав…

Але їх малий був прудкий!

Часом лазив в криницю,

Розгадував  зорі і життя колісницю.

Не дивлячись на годинник він й так розуміє,

Життя коротке — люди марніють, від заздрощів зеленіють.

А синього птаха ловити не вміють

Rikki_Tikki Tavi

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Діалог культур: про зустріч студентів факультету журналістики, реклами та видавничої справи з Послом Канади в Україні

Студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи відвідали лекцію Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні — Лариси Ґаладзи. Зустріч пройшла в онлайн-форматі на платформі Zoom. На зустрічі також були присутні студенти з інших факультетів ОНУ імені І. І. Мечникова. Модерував захід кандидат політичних наук, доцент Володимир Дубовик.

Один у полі (не) воїн: про майбутнє конструктивної журналістики в Україні

Професія журналіста як об’ємна складна геометрична фігура: має багато аспектів, сторін та кутів… Це усвідомлюють студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи, тому займають активну позицію, стежать за трендами сучасної журналістики і у навчальний, і у вільний від занять час. Саме тому 13 квітня за сприяння керівництва та викладачів факультету вони долучилися до лекції «Конструктивна журналістика: як перестати писати тільки погані новини?», організатором якої стала Комісія з журналістської етики. Ключовим спікером був Віктор Пічугін, заступник головного редактора медіагрупи «Накипіло», голова Громадського телебачення Харкова

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний