Двері відкрилися миттєво, немов із сильним поривом вітру. Ноги понесли самі, очі розбігалися коридорами, голова наповнилася іменами, прізвищами, назвами дисциплін і цінами на каву. І все почалося. Нове «ми» почалося й нове «наше». Чергова самостійна й амбітна гусінь «старшокласник» перетворилася на лялечку першокурсника, прості люди змінилися викладачами, гуртожиток став домом, бути студентом стало нормою. День у день ми входимо в цей портал і опиняємось у світі університету. Це зовсім інше життя. А якими стаємо ми? Зовсім іншими?
Природне середовище існування личинки студента, першокурсника: його голова; думки, сумніви, сподівання.
Спосіб життя та особливі прикмети: пересуваються переважно натовпом; у вічному пошуку сенсу.
Основна ідея буття личинки студента, першокурсника: отримати «автомат» і не складати сесію.
Найчастіша думка: як проходить моя молодість.
Найбажаніші речі: їжа, сон.
Основні відчуття, окрім голоду та жаги до знань: немає.
Для такої тендітної й одночасно витривалої істоти, як першокурсник, необхідне вміння прислухатися до своїх відчуттів — втома означає, що ти потребуєш зміни в графікові. Відчуття самотності — це привід подзвонити до батьків, розповісти про це друзям. Коли тобі хочеться ділитися, ти можеш ділитися. Й немає жодної причини, через яку ти не мав би говорити про свій стан. Тягар відповідальності, страх, що з’являється разом з новими можливостями — усе це явища, з якими ти впораєшся, але ти зробиш це швидше та легше з допомогою тих, хто принаймні тебе вислухає. Ми часто забуваємо, що для того щоб отримати допомогу, потрібно її попросити. Прохання про допомогу — це турбота про себе. А вона, в свою чергу, є запорукою того, що ти зможеш піклуватися про інших.
Цікавим досвідом для личинки студента факультету журналістики стало викладання ІТ-дисциплін. З перших пар стало зрозуміло, що усі ці інопланетні формули китайською важливі поняття, що записуються в глосарій, будуть займати значну частину навчального процесу. Більшість реагує з розумінням і цікавістю, адже «медіа» — далеко не останнє поняття в нашій галузі.
Першокурсники-журналісти кажуть, що обрали цю спеціальність для реалізації свого потенціалу, тому що ця професія — можливість висвітлювати те, що хвилює, можливість бути почутим світом, можливість, зрештою, передати привіт мамі з телевізора. Отже, личинки студентів радіють кожній можливості проявити себе безпосередньо як журналіста й наближатися до того, про що мріють.
Через сум, зневіру, пруття й терен, через невміння організовувати свій час і постійне недосипання, через бажання бути дорослими й спробувати все, що не дозволялося раніше, через «не можу» — крізь терни до зірок. У світле майбутнє прямує личинка — до першої сесії, до повної ініціації в справжнього студента.
Поліна Бублій