«Я не зовсім люблю свої картини. Часом я їх не люблю зовсім. Я їх жалію, як дітей незграбних і не досить вродливих, але моїх рідних. І мені здається до цього часу, що хороша, по-справжньому зроблена картина моя ще десь попереду».
О. П. Довженко
Напевне кожен із нас, дивлячись такі кінострічки, як « Д’Артаньян і три мушкетери», «Діти капітана Гранта», «Місце зустрічі змінити не можна», навіть не замислювався, який тяжкий історичний шлях пройшла кіностудія, де вони були зняті. Революції, зміна влади, війни, репресії — все це лише зміцнило характер тієї самої історичної пам’ятки України та колишнього Радянського Союзу. За період свого існування на майданчиках Одеської кіностудії художніх фільмів було створено понад 500 картин — комедії й драми, про війну й кохання, про розлучення та доленосні зустрічі, фільми, які стали всесвітньовідомими, та ті, які були заборонені владою. Якщо запитати в одеситів будь-що про кіно, то ви почуєте відповідь, що світова історія кіномистецтва зародилася та пустила свої корені саме в Одесі.
Мало хто знає, але перший знімальний пристрій був створений одеським інженером Йосипом Тимченком та інженером Фрейденбергом. Ним було відзнято дві кінострічки: «Вершник, який скаче» та «Списометач». Досить вагомий внесок у історію українського кіно вніс режисер та кінодраматург Олександр Петрович Довженко. Його творіння й досі вивчають у школах, інститутах та відтворюють у пам’яті кожного українця героїзм, мужність та сміливість наших пращурів.
Найбільшу популярність кіностудія набула вже у 50-70-х роках. Це був переломний період майже всього радянського кінематографа, бо в кінострічки почали добавляти музику та саундтреки відомих виконавців. Наприклад, для фільмів «Вертикаль» і «Місце зустрічі змінити не можна» були задіяні популярні на той час пісні Володимира Висоцького. За словами директора музею кіно Вадима Костроменка, «Висоцького не хотіли знімати ні у Москві, ні в Києвї через його вибуховий характер. Але він навіть подумати не міг, що в Одесі на нього чекає головна роль у фільмі “Вертикаль”».
Саме тоді свої перші ролі отримали такі актори, як Олег Даль, Лариса Удовиченко, Анатолій Папанов, Олександр Абдулов. Ці павільйони подарували їм щасливий квиток у велике кіно і внесли їх до історії світового кінематографу.
Протягом довгих років режисери, оператори, сценаристи тішили нас дійсно якісними картинами. Але згодом, через високу конкуренцію та відсутністю фінансових ресурсів, Одеська кіностудія художніх фільмів втратила свою популярність і була неспроможна втілювати в реальність свої проекти. Адже у тому ж Голлівуді — обладнання, апарати, графіка останнього покоління, а наша кіностудія не здатна мати такої техніки. Але, не дивлячись на всі проблеми та брак ресурсів, час від часу на екранах, окрім мелодрам, з’являються дійсно непогані та якісні фільми. До речі, у 2017 році у прокат вийшла картина режисера Заза Буадзе «Червоний». Фільм має історичне значення, бо в ньому описується тяжка доля чоловіка, постраждалого від сталінських репресій і від нелюдських умов перебування в сталінському таборі.
«Український кінематограф рано поховали. Він ще живий і, хоча й невпевнено та повільно, але піднімається з колін. Ми робимо все можливе, щоб радувати нашого глядача якісним кіно, намагаємося довести, що наші фільми нічим не гірші, ніж голлівудські. У нас є величезна кількість ідей, думок і вже готових сценаріїв. Сподіваюся, що незабаром на екранах усіх кінотеатрів країни з’явиться картина, пов’язана з подіями на Донбасі», — повідомляє сценаріст та автор ідей Антон Бобровський.
За останні 5 років у кіностудії з’явилося багато спонсорів та меценатів, які готові вкладати гроші у вітчизняне мистецтво. Одеська кіностудія — це, перш за все, гордість України, і ми маємо пишатися, що, не дивлячись на всі біди, вона пронесла з собою свою історію та бездоганну репутацію, що вона дала нам справжні кіношедеври, які визнані світом.
Олена Пурло