/ Травень 8, 2020/ News, Prostir

А ви знаєте, як відбувається навчальний процес на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І. І. Мечникова? Ось один день із життя пересічного студента редакції газети «Простір».

Якщо ви вступили на журфак в ОНУ, готуйтесь одразу забути про безтурботні учнівські роки. Новий етап життя, омріяний університет «накриє» вас із головою навчанням та справжньою журналістською роботою.
Уявіть студента-першокурсника факультету журналістики, який швидко звик до початку пар о дванадцятій годині дня, але сьогодні слід розплющити очі значно раніше, адже на порозі такий важливий, майже святий для всіх майбутніх журналістів ОНУ день. Четвер! Саме в цей день кожен із наших студентів має змогу скуштувати шматочок найсмачнішого (іноді гіркуватого) торту під назвою «Робота в редакції».
Отож наш сонько-журналіст, швиденько зібравшись, у повній готовності вирушає випробовувати набуті професійні навички і вміння на парі з журналістської майстерності. Вона ж між нами, студентами, називається «редакційна робота». Поспішаючи, отримує повідомлення від керівника редакції, доцента Коваленко А. Ф.: «Доброго дня! Чекаю за розкладом без запізнень у 602 аудиторії. Не забудьте «скелетики», але не ті, що у вас у шафі, а «скелетики» ваших матеріалів для нового випуску студентської газети». Це як грім серед ясного неба, адже зрозуміло, що хтось забув про дедлайн. Тема є, а матеріалу нема? Від сонька вже ні сліду. Першокурсник включає не тільки мистецький хист до написання журналістських матеріалів, а ще й фізико-математичні розрахунки, бо ж він відомий як гіперстудент, завдячуючи теорії виробництва ЗМІ.
«Треба щось швиденько написати! Пара об 12:50, зараз 12:00, їхати мені хвилин 35, якщо без заторів, додаємо сюди, що написанню «скелетика» заважатиме штовханина, закон всесвітнього тяжіння ще не спростовано, а також ніхто не скасовував правила наближення інтересів, тому сконцентруюсь на останньому», – крутиться в голові першокурсника, і він починає згадувати тему, запропоновану на минулій парі і вперше в житті радіє заторам. «Плюс 5 хвилин для написання матеріалу», — міркує студент-журналіст. Зненацька, як сніг на голову, ні не сигналить розлючений водій маршрутки, наш майбутній журналіст згадує, що збирався написати матеріал про університетську спартакіаду. Добре, що прив’язка є, а також фото й перемога, а ще – емоцій, хоч відбавляй, усе це гарний контент для газети про університетське життя чи не так? Проте з дисциплін журналістського фаху добре запам’яталося, що для правдивості матеріалу потрібен баланс думок, крім фактів, ще обов’язкові й коментарі, щоб не звинуватили потім у джинсі, отож, не розгубившись, майбутній журналіст починає масовий спам однокурсникам: аля «Наскільки тобі сподобалася спартакіада» або «Ваші зауваження та пропозиції щодо проведення змагань».
На одній нозі в переповненій маршрутці, однією рукою, до того ж ще й лівою, наш студент-правша починає творити, коли на все про все залишається 15 хвилин до зупинки та ще 5 до початку пари. Вийшовши, не помічає подругу Ірину, яка вже чимчикує із занять своєї редакції, радісна, носик до гори, мабуть, зараз уявляє себе щонайменше головним редактором «Дзеркала тижня», бо навіть не помічає першокурсника. Звичайно, він же пересічний студент, а вона зірка аналітики. Проте герой немає часу на образи – продовжує в професійних умовах створювати «живий» репортаж, дедлайни горять.


«Все. Готово!» — лунає на весь перший поверх університету. Схаменувся, що вже в університеті, озирається довкола, чи не дивляться на нього, як на скаженого. Ось студенти факультету РГФ, вічно зайняті, бурмочуть латинь, сподіваюсь, нікого не викликають із того світу, далі студенти МОПС, гарно вдягнені, обговорюють перший рік на посаді нового президента. «Ох, і гарячі ж розмови», — міркує журналіст, а були б тут біологи чи фізики, зовсім не зрозумів би, що таке адрони та які колайдери їм потрібні. Як добре, що у творчий день легко зустріти студентів свого факультету: і настрій розуміють, і новинами поділяться.
Та вкластись у дедлайн нелегко. Залишилося найскладніше, щоб початковий матеріал затвердили в редакції. Ще з роботи над першим номером усвідомив першокурсник, хто є хто. Ось редактор, менш суворий, ніж керівник, але його думка дуже впливова, з’ясує, настільки тема актуальна для газети, а тут коректор зі своїми: не забувати, де голосна «у» пишеться, де приголосна «в», без росіянізмів; для верстальника майбутній журналіст запам’ятав: «Times New Roman, 14 шрифт, лід виділити курсивом, не жирним, курсивом, а ще підпис – спочатку ім’я, а вже потім прізвище!» Здається, не складно, але весь час треба перевіряти якісь дрібнички. Усі інші слідкують за якісним наповненням. «Добре, що кожен може підказати, поділитись своїми знаннями. Не буду боятися критичних коментарів, адже вони потроху вдосконалюють мене, майбутнього журналіста», — заспокоює себе першокурсник.
Сьогодні на парі затверджуємо макет. Лунають судження, міркування, без шуму та ґвалту, давно вже не в дитячому садочку. Коректору остаточно набридла плутанина дефіса та тире, відсутність елементарного вирівнювання тексту, тому висуває вимоги до самоперевірки тексту перед відправленням на корекцію. Верстальник переймається дизайном, треба вишеньки на тортик. Завдань багато і все одразу. Голова обертом у першокурсника. Не зрозуміло чи від вирішення декількох завдань одночасно, чи від того, що вже час обіду, а може, від усього разом. Стомився.
Нарешті дзвоник. «Не дуже ми тебе розкритикували? Матеріал хороший, але дещо сирий», — бідкається після пари коректор.
Стомлений герой подумки уявив довгоочікуваний обід, і з жахом пригадав скільки ще потрібно витратити часу для підготовки до завтрашніх пар, і домашні обов’язки ніхто не скасовував, а ще до всього – перероблення матеріалу для газети. «Така нелегка ця творча робота, а тут ще й зауваження про помилки…. отаке-то воно життя студента-журналіста. Отож без пар з майстерності, гамору міні-редакції ніяк. Напевно, й на інших факультетах життя б’є ключем і є щось схоже, що вирізняє випускників ОНУ».

Катерина Кравець

Share this Post