Ольга Боль – молода майстриня з Одеси, яка займається розписом одягу. Не зважаючи на те, що досвід у цій справі у Ольги лише близько трьох років, її роботи вже встигли завоювати серця багатьох українців.
– Як би банально це не було, проте з чого розпочався твій творчий шлях?
– Мене завжди приваблювала творчість. Ще з дитинства я намагалася щось малювати, але ніколи ніде не вчилася. Потім вступила на РГФ і часу просто фізично не було ні на що, не кажучи вже про творчість. Але одного разу мені захотілося розмалювати свою джинсовку. Я намалювала зайця з мультфільму «Таємне життя домашніх тварин». Потім то одному родичу намалювала щось, то маминій подрузі розписала на подарунок. Стала викладати свої роботи в інтернет, і люди стали помічати. Виходить, що не я почала свій творчий шлях, а він – мене.
– Є талановиті люди, які з тих чи інших причин не можуть присвятити себе творчості. Або ж їхні батьки категорично проти творчої професії, адже вона не завжди стабільна та прибуткова. Що ти можеш порадити тим, хто хоче, але боїться займатися улюбленою справою?
– Я з дуже боязких людей: усе нове мені цікаво, але страшно. Напевно, і не зважилася би спробувати, якби не підтримка рідних. Але наше життя тільки здається таким довгим, тому не варто боятися вийти з зони комфорту і розширити свої межі. З одного боку, це найскладніше, але з іншого – найважливіше. Просто спробуйте це робити для себе, адже коли людина починає щось, вона же робить це не на показ. Тому, якщо хочете – потрібно пробувати.
– Коли розпочинала свою справу, з великою конкуренцією зіткнулась на українському ринку?
– Дуже багато людей, які розписують одяг, але багато з них початківці. Професіоналів куди менше, адже це робота не одного року. Треба малювати 2-3 роки, а може і всі 5 років, щоб навчитися це робити. Тільки здається просто. Але багато початківці, ще не навчившись малювати, вже хочуть продавати. Ми всі хочемо продавати, і це класно, якщо ти працюєш та отримуєш гроші за те, що тобі подобається, але не потрібно поспішати. А так, людей, які займаються розписом, багато, просто не всі вони на слуху.
– Що, на твою думку, є найлегшим і найскладнішим у процесі створення малюнку?
– Важко відповісти. Не можу сказати, що є щось однозначно складне або навпаки легке. У мене все залежить від настрою: якщо мені подобається малюнок, то все дається легко. Звичайно, труднощі бувають, але з ними доводиться боротися
– На даному етапі твоє захоплення переросло в основний рід діяльності чи ти поєднуєш творчість з ще якоюсь роботою?
– Я працюю викладачем німецької мови, але вільний час присвячую малюванню. Хоча, можу сказати, що розпис одягу – це теж робота, тому що вона займає не один і не дві години на день
– Чи допомагає твоє захоплення у твоїй основній діяльності, тобто викладанні?
– Як такої прямої інтеграції одного в інше немає, але творчість допомагає мені в плані винахідливості. По-іншому дивишся на звичайні речі, тому вдається придумувати більш оригінальні завдання. Внутрішня сила якась є, через що уроки цікавіші та продуктивніші.
– Не виникало в тебе бажання створити свій бренд або писати авторські картини?
– Так, я думала над цим. Але я не художник. У моєму розумінні художник – той, хто створює щось своє, автентичне, не таке як у всіх. Я ж на даному етапі просто змальовую. Картини не хотіла би писати, але планую навчитися малювати маленькі ілюстрації аквареллю. Мені дуже подобаються замальовки з життя, особливо, коли зображують закохані пари. Сподіваюсь, я до цього дійду.
– Чи стикалася ти з творчою кризою? Якщо так, то як ти з нею справляєшся?
– Так, і останнім часом стикаюся з нею все частіше. Можливо, це пов’язано з великою кількістю замовлень. Добре, звичайно, коли є робота, але в усіх нас є внутрішній ресурс, і він не вічний. Може це ще обумовлено нашим повсякденним життям, де не кожен день наповнений яскравими подіями, а для творчості потрібне натхнення. А як справляюся? Так просто роблю перерву. День нічого не роблю і відразу прокидається бажання створити щось.
– Яка, на твій погляд, головна мета творчості?
– Мета моєї творчості – прикрасити життя людей, внести в неї барви. Найчастіше замовляють розпис саме тому, що люди хочуть бути незвичайними. Друга причина – закарбувати якийсь момент із життя в малюнку. Тому мета моєї творчості – надихнути, оживити, надати сили. Загалом, усе направлено на позитив.
– Це дійсно класно, що ти надихаєш людей, даруєш їм позитив. А що надихає особисто тебе?
– Мене дуже надихають подорожі. Мені не часто вдається вибратись, але я люблю мандрувати, мені подобається сама дорога, зміна картинки навколо. Ще надихають атмосферні місця, як, наприклад, центр Одеси влітку. Надихаюся всім і нічим одночасно
– Дозволь дізнатися, у чому, на твою думку, полягає секрет твого успіху?
– Талант – це всього 10%, а все інше – посидючість, бажання, наполегливість. Я вмію малювати далеко не все і багато чого не знаю як намалювати. Але з часом навчилася здогадуватись, як краще зробити щось, як уникнути чогось. У будь-якій справі талант грає роль, але далеко не першочергову. Є багато інших чинників. Талант – це алмаз, і потрібно багато працювати, щоб він перетворився на діамант і почав блищати. Робота плюс талант дорівнює успіху.
– Які в тебе подальші творчі плани? Що бажаєш втілити в життя?
– Якби я знала, які у мене творчі плани. Мабуть, я ще знаходжусь у пошуках себе, а тому не можу говорити про плани. Мені хотілося б оформити це все: не просто хаотичні малюнки, а створити свій продукт. Але для цього, повторюсь, потрібно знайти свій стиль.
– Зараз спостерігається справжній книжковий «бум». Усі читають, і це якоюсь мірою стало модно, тому не можу не спитати тебе: чи читаєш ти книжки? Якщо так, то назви, будь ласка, свої улюблені
– Мені шалено подобається «Анна Кареніна». Я закохалася в головного героя. Ще я порадила б прочитати «Маленький принц». Звичайно, він не всім буде зрозумілий, але там багато істин. Я читала його у шкільні роки і буквально нещодавно перечитала знов. Тільки тоді до мене дійшло, що в кінці він [Маленький принц] помер. Це сумна правда. Багато хто, напевно, не розуміє всю серйозність цього твору, а тому не звертає уваги. Ще в студентські роки я прочитала «Жерміналь» Золя. Роман важкий, не всі таке люблять, але мені сподобався: темна атмосфера, люди, які залишали свої життя в шахтах, залишили свій слід в пам’яті. Це все класика, але я б порадила прочитати або перечитати.
– Що ти порадиш тим, хто прочитає це інтерв’ю?
– Любіть те, що ви робите. У мене був період у житті, коли я не могла визначитися, чи подобається мені те, чим я займаюся. Згодом я зрозуміла, що якщо любити свою справу та віддаватись їй, то люди до тебе потягнуться. Менше думайте про погане. За своє недовге життя я переконалася, що погане навіть кликати не треба: тільки подумав, а воно вже сталося. А ось хороше потрібно чекати, так би мовити, потрібно його «народити». Тому «народжуйте» хороше та женіть погане.
Циркуль Поліна