В Одеському національному університеті імені І.І Мечникова відбулася зустріч студентів та викладачів із письменницею Ольгою Дубчак та літературною критикинею Тетяною Трофименко. 5 жовтня 2021 року на зустрічі говорили про сучасний (і не тільки) літературний процес, особливості роботи літературного критика, труднощі видавничого процесу та інновації в лексиці і граматиці української мови.
Ольга Дубчак – філологиня, головна редакторка українського видавництва «Віхола». Авторка книжок «Бачити українською», «Чути українською» та «Українська мова. Експрес-репетитор». Закінчила факультет української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Там же на кафедрі української мови захистила кандидатську дисертацію.
Уже понад п’ятнадцять років редагує тексти різних стильових напрямків і хоче про це говорити.
«Перша моя книга з трилогії називається «Чути українською». Вона присвячена звукам української мови. Наступна книжка буде присвячена пунктуації, якщо, звісно, доживемо до її виходу у світ. Тираж першої книги складає 5000 примірників. Як видавець, вважаю це гарним початком».
«Насправді книжки писати дуже складно. У мене добрий контакт з українськими вчителями: вони вітають гумор у правилах з української мови. Бо книжка «Чути українською» хоч і про серйозні речі, правила та тому подібне, але написана з гумором. Приходиться ламати стереотипи, бо таким чином, вважаю, цікавіше вивчати українську».
«Текст «Чути українською» іронічний та не типовий. Тому сподіваюся, що він допоможе тим, хто вивчає українську, не тільки навчитися чомусь, але й розважатися».
«Хотілося би вірити, що мої книги допомагатимуть лагідній українізації. У принципі, саме такою була мета створення трилогії. Наприклад, я готувала учнів до зовнішнього незалежно оцінювання та стикалася з тим, що діти мені казали, що я от цікаво розповідаю, але науково».
«Також у нашому суспільстві все ще існують стереотипи, що українська – це другосортна мова. Та сучасна молодь починає між собою все частіше розмовляти українською. Цією мовою можна жартувати не гірше, ніж англійською, російською чи ще якоюсь. Також можна отримувати задоволення від наданої інформації українською мовою та, як би це пафосно не звучало, пишатися нею».
Тетяна Трофименко – сьогодні одна з найпомітніших критикинь та оглядачок літератури. Українська літературознавиця, лауреатка відзнак сайту «Буквоїд» та «Книга року ВВС» за кращу читацьку рецензію (2008). Пише свіжо, часом різко, проте правдиво. Рецензія від Тетяни Трофименко зробить честь будь-якому літератору, навіть якщо вона розгромна.
Закінчила Харківський національний університет імені В.Н.Каразіна, кандидатка філологічних наук. Працювала в харківських вузах, у літературному музеї, читала лекції з письменницької майстерності. Авторка щотижневих колонок, книжкових оглядів, статей літературної та видавничої тематики у популярних виданнях ЛітАцент, Zahid.net.
Літературні огляди почала публікувати 2006 року у форматі блогу «Живого журналу» у відвертому та іронічному стилі. Свою критику називає критикою в стилі ґонзо, що англійською буквально означає «нарваний».
Видала книгу «Окололітературне: усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу» (2019), яка містить 38 рецензій на твори вітчизняних літераторів 2008-2012 років.
«Літературна критика реагує на живий літературний процес. Я працюю з живими текстами, тобто книжками, які одразу виходять. Зазвичай, я стежу за новою книгою в соціальних мережах. Там завжди можна побачити реакцію аудиторії: читачі частенько залишають коментарі».
«Дуже часто буває таке, що від прочитання нової якоїсь книги мені хочеться матюкатися. Не раз я чула від читачів побажання опублікувати первісні варіанти своїх оглядів, де ще нічого не закреслено та не виправлено. Буцімто такі огляди матимуть більший попит. Але коли ми готували «Окололітературне», видавництво змусило мене прибрати складні терміни, будь-які образливі та просторічні слова, тим більше ненормативну лексику».
«Зараз у видавництві «Віват» готується до друку друга книга «Усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу. Романи». У цій книзі також постало питання щодо того, аби прибрати матюки із цитат авторів. Але в мене, наприклад, рука не підніметься прибирати матюки у Сергія Жадана або Леся Подерв’янського».
«Масовій аудиторії потрібно постійно щось давати почитати. Що почитати? Це проклята проблема української літературної критики, яка у більшості випадків перетворюється на порадник. Наприклад, «5 книжок, які варто прочитати на пляжі», «5 книжок, які потрібно прочитати до кінця року», «5 книжок про дистанційну кризу» тощо. Тоді критик перетворюється на оглядача, а досить часто навіть на волонтера PR-відділів видавництв».
«Рекламувати та продавати книгу – справа видавництва, а я хочу дослідити літературний процес. За цей час пошуку балансу це, звичайно, танці на канаті, як трапляється досить часто. Тобто коли хочеш написати те, що тобі насправді думається, а треба робити все коректно та для того, аби заплатили гонорар. До речі, останнє зараз дуже актуально. Літературним критикам, щоб принаймні вижити в нашому такому дорогому світі, потрібно на місяць писати мінімум по 4-5 рецензій, вартість кожної з яких десь 1000 або 1500 грн. Якщо писати по 5 рецензій, то буде шанс хоч якось прожити. Саме тому літературні критики не живуть за рахунок лише свого рецензування. Хтось ще читає лекції, хтось проводить майстер-класи, сидить у журі в літературних конкурсах, займається з учнями підготовкою до ЗНО».
«У багатьох сьогодні складається упереджене ставлення до української літератури. Буцімто це література лише скиглення та плачу. При цьому більшість згадує лише Квітку-Основ’яненка чи Шевченка, чи Лесю Українку, чи Франка. Однак переважно такі особи просто не знають і не відають про те, що існує цікавезна сучасна українська література, з такими іменами, як Андрухович, Забужко, Карпа, Жадан, Люко Дашвар, Любко Дереш, Роздобудько та інші».
«Чи траплялися такі випадки, коли невідомі письменники просили мене написати на них рецензію (ну так би мовити, щоб зробити їм рекламу, хоч би й негативну)? Траплялися. Зазвичай такі люди потім, спираючись на рецензію, можуть доопрацьовувати свої тексти. Виходить, що не тільки рецензую, але й допомагаю вдосконалюватися».
«Зазвичай молоді письменники й поети нормально реагують на критику. Рідко з ким після моїх рецензій псуються стосунки. Ось, наприклад, я написала різку рецензію на роман Олега Коцарева «Люди в гніздах». Я дійсно думаю, що у цьому тексті немає ні сюжету, ні конфлікту. Автор просто накидав докупи всі відомі йому історії про своїх родичів, не дотримуючись хронології й не даючи читачеві жодного шансу зрозуміти, хто кому хто. Але це роман. А ось поезія Коцарева чудова!»
«Цьогоріч премії «Золотий хрін» за найгірший опис сексу в сучасній українській літературі не буде. Література, на щастя, змінюється. Минулого року її отримав Андрій Любка за роман «МУР», у якому, як на мене, незграбно описав, що проста українська дівчина, яка просто шукала роботу, поплатилася за всю українську політику».
«Сьогодні українське письменство не тільки чоловіче та не тільки жіноче. І це прекрасно. Читати є що! Хоча українські письменниці частіше претендують виключно на елітарність, глибоке філософське наповнення тексту й пошук відповідей на ключові питання доби».
Владислава Моргун, 2-й курс, 8 редакція