Напевне в кожного з нас у дитинстві була улюблена іграшка, яка залишила на серці приємний і теплий слід на все життя. Адже ми вважали, що плюшевий ведмедик, лялька з небесно-блакитними оченятами або ж олов’яний солдатик — наші справжні друзі, які ніколи зрадять і не покинуть. Давайте закриємо очі й зануримося в наші спогади!
Ще маленькими ми прокидалися вранці в обіймах із улюбленою іграшкою і в першу чергу, говорили «доброго ранку», запитували, як пройде наш сьогоднішній день; йдучи до школи або в дитсадок, таємно від батьків клали іграшку в рюкзак, щоб вірний дружок завжди був поруч; коли якась дитина хотіла забрати у нас улюбленця, ми билися до кінця, щоб не віддати в чужі руки того, кого так сильно любимо, а ввечері лягали спати з розбитим носом після бійки, бажали «добраніч» і, обіймаючи іграшку, солодко засинали. Напевне, виходячи з цих спогадів, саме тоді й народжувалася у кожного з нас перша любов. Любов маленької дитини до першого, дійсно близького друга, який зі своїм поролоном зможе стати захистом від цього жорстокого світу. Як у Булгакова кремові штори захищають від такого жорстокого, кривавого й нещадного світу, так нас захищали дитячі іграшки.
— Я просто обожнюю дивитися на веселі очі дітей, яким купують нові іграшки. Здавалося б, звичайна машинка, а для них це справжнє щастя, про яке навіть і не можна мріяти. Я кожного дня хочу йти на роботу лише тому, що мені подобається дарувати діткам таке «маленьке» щастя, — коментує адміністратор магазину дитячих іграшок Ірина.
Зараз дуже актуальними стали еко-іграшки. З самих пелюшок такі іграшки не тільки протиалергенні, а й розвивають естетику, добре впливають на емоційний та психічний стан дитини, адже вони зроблені з дерева, глини, каменя тощо. Яскравим прикладом цього є майстер дитячих іграшок Ганна Мусатюк. Жінка, мати, яка спочатку робила іграшки для своїх дітей, а потім вирішила дарувати радість іншим.
— Шити іграшки я почала, коли моєму першому синові було 2 роки. Я купила йому ведмедика, і в нього пішла алергічна реакція, після цього він став чхати та кашляти. Ми з чоловіком так злякалися, що тоді я вирішила шити екоіграшки. Спочатку виходили лише смішні ляльки з кривими очима, а потім — діло практики. Так я вирішила продавати свої іграшки іншим, і своїм прикладом хочу показати, що, перш за все, потрібно дивитися на якість, а не на зовнішній вигляд.
І ось ми виросли й відправляємо наших перших друзів на запилені антресолі, але при кожній згадці про них стає так тепло і затишно на душі. І хто сказав, що іграшки для дітей? Іноді ми все рівно забираємо улюбленців назад і лягаємо з ними спати в надії, що завтра день буде кращим, ніж сьогодні. А коли в нас з'являться власні діти, вони також будуть любити свої іграшки, і ми, дивлячись на них, знову будемо згадувати свою першу ляльку Барбі або ведмедика на ім'я Потапич. Ось така вона, перша дитяча любов.
Олена Пурло
2 курс
«UniLife»
Фото автора