Одеський національний університет імені І. І. Мечникова

Пізнаємо те, що поряд

Часто ми живемо і навіть не помічаємо того, що знаходиться навколо нас. Так було і зі мною. Мій рідний дім знаходиться в Тарутинському районі Одеської області, поруч із “меккою” одеського екотуризму — Фрумушикою-Новою. Одного разу в дитинстві я  була там з однокласниками на екскурсії, але на той момент ця місцина лише набувала вигляду, який має зараз.

І от, на літніх канікулах, я вирішила, що настав час припинити ігнорувати Фрумушику (так її називають місцеві), тому що часто бачила схвальні відгуки в Інтернеті від людей, які спеціально долали багато кілометрів, аби  відвідати її, а в мене вона отут, під боком.

Надихнувшись жагою урізноманітнити карантинне існування, ми вирушили. Відразу слід зазначити, що шлях до Фрумушики — це найнеприємніше, що вас очікує. Від найближчого до неї села десь 12 кілометрів польових доріг колишнім полігоном. До речі, про нього: за часів СРСР саме через створення на цьому місці військового полігону з Фрумушики переселили жителів до інших сіл. Тому довгий час тут ніхто не проживав. Після розпаду Радянського союзу військові припинили проводити тут навчання. І вже у 2006 році вирішив відродити славу колись великого села місцевий бізнесмен Олександр Паларієв, предки якого в 19 столітті вважалися найбільш заможною родиною Фрумушики.

По дорозі зустрічаємо лише безкрайній степ і пастухів, чим мене, звісно, не здивуєш.  Хоча насправді це один з небагатьох типчаково-ковилових степів, збережених у Європі. У 2012 році 5 200 гектарів землі оформили як природний ландшафтний заповідник окружної цінності.

Перше, що впадає в око, коли ми під’їжджаємо, це різнокольорові дахи довгих будівель. Згодом виявилося, що це найбільша в Європі механізована вівцеферма. Справа від нас невеличкий ставок, де сіли чи то відпочивати, чи то зловити собі обід білі лелеки.

Загалом, обійшли ми все село та його “визначні” місця години за дві. Воно маленьке, але подивитися є на що. В центрі розмістилися готель, гостьові будиночки, басейн, ресторан зі смачною молдавською кухнею (чого лише варті овеча бринза, плачинди, мітітеї та баранина). На території також роблять власне вино, яке можна продегустувати у винному підвалі.

Потім ми познайомились із реконструкціями господарств різних національностей. Власник комплексу відбудував будиночки, в яких жили молдовани, болгари, бессарабські німці, гагаузи, євреї, росіяни та українці. Поруч із ними височіє гранітна статуя чабана, яка увійшла до Книги рекордів Гіннеса й визнана найвищою у світі. Її висота — 16,43 м, вага — 1 080 тонн. Недалеко від пастуха-рекордсмена розташувався  “Музей пам’ятників соцреалізму”. Тут зібрано більше сотні радянських леніних, сталінів, троцьких, горьких, дзержинських та інших ідолів комуністичного минулого. За словами власника комплексу, цей музей не має політичного підтексту —  він був створений ще до хвилі декомунізації.

Незвичним є бджолиний санаторій, де проводять терапію за допомогою дзижчання та укусів цих комах. І мед вони також виробляють. Крім бджіл і овець, у Фрумушики є власний мінізоопарк, де живуть фазани, пави, кури, качки, гуси, свині, дикі кабани, віслюки, лами.

Насправді для міського жителя це прекрасний варіант відпочинку від щоденної метушні. Люди приїжджають сюди заради красивої природи, краєвидів, натурального меду, вина, бринзи — аби поринути ненадовго в сільське життя. Тому я і вам раджу подивитися на цю оригінальну місцину, хоча б на трохи.

Куруч Ольга

Поділитися:
Share on facebook
Facebook
Share on twitter
Twitter
Share on pinterest
Pinterest

Логотипи студентських редакцій:

Соціальні мережі
Інші публікації

Діалог культур: про зустріч студентів факультету журналістики, реклами та видавничої справи з Послом Канади в Україні

Студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи відвідали лекцію Надзвичайного і Повноважного Посла Канади в Україні — Лариси Ґаладзи. Зустріч пройшла в онлайн-форматі на платформі Zoom. На зустрічі також були присутні студенти з інших факультетів ОНУ імені І. І. Мечникова. Модерував захід кандидат політичних наук, доцент Володимир Дубовик.

Один у полі (не) воїн: про майбутнє конструктивної журналістики в Україні

Професія журналіста як об’ємна складна геометрична фігура: має багато аспектів, сторін та кутів… Це усвідомлюють студенти факультету журналістики, реклами та видавничої справи, тому займають активну позицію, стежать за трендами сучасної журналістики і у навчальний, і у вільний від занять час. Саме тому 13 квітня за сприяння керівництва та викладачів факультету вони долучилися до лекції «Конструктивна журналістика: як перестати писати тільки погані новини?», організатором якої стала Комісія з журналістської етики. Ключовим спікером був Віктор Пічугін, заступник головного редактора медіагрупи «Накипіло», голова Громадського телебачення Харкова

Знайомство з факультетом журналістики, реклами та видавничої справи в онлайн-форматі

Є така весняна традиція на факультеті журналістики, реклами та видавничої справи – запрошувати на зустріч абітурієнтів. От і цього разу 27 березня 2021 року відбувся День відкритих дверей, щоправда, в онлайн-форматі на платформі Zoom. У зустрічі взяли участь декан факультету Олена Андріївна Іванова, заступник декана з навчальної роботи Інна Валеріївна Лакомська, старші викладачі Сергій Володимирович Азєєв та Аліна Олегівна Червінчук.

Факультет журналістики, реклами та видавничої справи Одеського національного університету імені І. І. Мечникова оголошує про проведення конкурсу студентських журналістських робіт на тему «Права людини в медіа: від розуміння до змін»

До участі у конкурсі запрошуються студенти І, ІІ, ІІІ та ІV курсів факультету журналістики, реклами та видавничої справи ОНУ імені І.І. Мечникова, які створюють власний