На сучасному ринку праці теоретичні знаня мало чого коштують без практики. Тому спеціально для студентів медіа-організації влаштовують заходи, що дають можливість отримати конкретний досвід роботи. В кількох таких практиках пощастило взяти участь студентці журфаку Любі Рибалко. В матеріалі вона розкаже про свої враження від них.
Підготовка до стажування
Потяг Львів-Одеса. На годиннику 6:00 ранку. Я прокидаюся від звуку будильника, беру до рук телефон і перше, що бачу –повідомлення про проходження на програму стажування «Хаб Медіа Мобільності». Не те, щоб мене це сильно здивувало. Перечитуючи свій мотиваційний лист і есе я розуміла, що скоріш за все пройду. Але тепер я не знала, що робити далі. Звичайно, дуже хочеться поїхати, тим паче, що весь липень я провела в Києві в Літній школі журналістики газети «День» і столиця стала мені майже рідною. І все ж таки з одного боку –початок навчального процесу, останній рік бакалаврату, до чого треба поставитись серйозно. А з іншого – що я буду робити по закінченню? Чого взагалі хоче моя душа, і що я знаю про телевізійну журналістику? Чи це не те, до чого я так сильно прагнула доторкнутися із самого початку навчання?
Відповіді швидко знайшлися. Справа залишилась за малим – вирішити, де саме буду проходити стажування, та домовитися із редактором. Так, це одна із складових завдання – самому обрати собі робоче місце на найближчі два тижні. До речі, неймовірно цікавий процес – вишукувати адреси та номери редакцій, писати їм на сторінки у Facebook та телефонувати в приймальні. Кожен раз відчуваєш неабияке напруження в очікуванні відповіді. А потім сумне розчарування, коли отримуєш відмову.
Часу до поїздки залишалося все менше, а я так і не знала, хто візьме мене до себе. Дуже хотілось потрапити до одного із найбільших українських телеканалів – 1+1, СТБ, чи Україна. Організатори стажування радили одразу проситися на певний проект, тому писала і на ТСН, і на «Сніданок 1+1», і на «Ранок з Україною». Найчастіше отримувала відмову чи повідомлення залишалися без відповіді. Звичайно, кому потрібна дівчинка-студентка без досвіду роботи? І ось одного разу мені передзвонили. Це був телеканал СТБ. Ось тепер «все буде добре» – подумала я, і це стало пророцтвом моєї, так званої, практики на телеканалі зі слоганом «Можливо все». Радість тривала не довго: виявилося, що треба оформити договір між телеканалом і університетом. І тут розпочалося найцікавіше. Скільки часу і нервів – своїх і чужих – я витратила на ці листки паперу – нехай просто залишиться на моїй совісті. Але я отримала те, що хотіла. У понеділок їду в офіс Міжнародного Медіа Центру СТБ.
Телеканал СТБ, програма «Все буде добре»
На годиннику 10.30 ранку, вихожу на станції метро «Шулявська». Тепер справа за гугл-картою. Вводжу адресу і розумію, що мені ще йти і йти. Зрештою, дістаюся до місця свого майбутнього стажування, заходжу на подвір’я і бачу багато людей із бейджами кольорыв СТБ та надпис великими буквами: «Можливо все». Знаходжу потрібне мені приміщення і сідаю чекати своєї черги. Починаємо оформлювати документи. І тут виявляється, що датою початку стажування в мене зазначене 10 вересня, тобто неділя. Кажуть: «Не можемо оформити тебе вихідним днем, треба переробляти!». У цей момент розумію, що це найбезглуздіша ситуація в моєму житті – коли одна цифра псує весь настрій та просто марнує цілий день. На щастя, є люди, до яких завжди можна звернутися за допомогою і назвати справжніми друзями. Мені пощастило мати таких людей поруч, тому ця неприємність була вирішена. Усе, з вівторка починається моя практика. Іду гуляти.
Зранку приходжу в офіс. Мене заводять у приміщення редакції, показують місце роботи і кажуть чекати на керівника практики. Знайомимось. Питає, що вмію, і дає перше завдання – вишукувати рецепти новорічних страв. Все би добре, але… Це не зовсім те, що я хотіла робити. Тобто, взагалі не те…
Так минають три дні. Відчуваю, що просто марную свій час. У четвер ввечері мені говорять, що в п’ятницю можу не виходити, бо керівника практики не буде. Дивна річ. Розумію, що не хочу сидіти в готелі весь день, починаю судорожно гуглити, чим би себе зайняти. І раптом згадала, що тут відносно неподалік розташована будівля UA: Першого.
Суспільне – значить моє
На годиннику близько шостої вечора. Виходжу з офісу СТБ, вмикаю гугл-карту і пішки вирушаю на свій страх і ризик до Національної суспільної телерадіокомпанії України. Йду хвилин сорок на телевишку, що видніється з усіх боків, і потроху наближаюся до неї. Дістаюся. Заходжу в приміщення і бачу на вході двох охоронців. Кажу: так і так, хочу попроситися на стажування, безвихідь, пустіть, будь ласка. У той день я зрозуміла, що справді – можливо все! Мені неймовірно пощастило: взяли на стажування у “Новини на Першому”. Ніхто майже нічого не питав. Тим паче, не змушували оформлювати договір. Тепер я радісна поверталася до готелю ділитися своїми враженнями з колегами. А попереду був цілий тиждень насиченої, складної але такої довгоочікуваної справжньої практики на великому телебаченні.
Важливо бачити та чути
З першого дня перебування на Суспільному я почала вчитися телевізійній журналістиці: вишукувати точну інформацію, писати підводки до сюжетів, брати коментарі, записувати хрипи, працювати з синхроном і ходити до монтажерки. У п’ятницю на Майдані Незалежності відбувалася акція пам’яті загиблих журналістів, серед яких вбитий 17 років тому Георгій Гонгадзе і півтора роки тому Павло Шеремет. Захід відбувся тихо і мирно, як і очікувалося – більшість з присутніх були журналістами. Мені довірили брати коментарі. Як же тепер було приємно тримати мікрофон в руках. Ніби бальзам на душу. Додому пішла щаслива, бо попереду були теплі вихідні, а в понеділок знову на роботу!
Звичайно, із самого початку мені не довіряли складну роботу, але створення новини – це процес, що має багато кроків, кожен з який я пройшла. І розуміння відповідальності за кожен – найголовніше, що я засвоїла під час практики. Бо той момент, коли ти під час хрипу не можеш вгамувати свої «угу», чи не встигаєш розшифрувати синхрон і ведучій доводиться відлічувати секунди, каже про твій непрофесіоналізм. На щастя, сильно ніхто не свариться, бо розуміють: ти тільки починаєш. Просто треба одразу все засвоювати.
Напружений тиждень
Новини на Першому виходять чотири рази на день: о 13.00, 15.00, 18.30 і о 21.00. Зранку я завжди випитувала собі завдання і долучалася до створення різних сюжетів на 13:00 і 15:00. А у другій половині дня просилася робити сюжети самостійно. Оскільки до 21.00 часу було багато, я могла вчитися. В один із таких днів мій сюжет схвалили і дозволити дати в ефір. Наступного дня о 13.00 я почула свій голос в одному з сюжетів Новин на Першому. Мене похвалили. Це дуже підбадьорило мене і дало можливість проситися на зйомку. З’їздила я на чотири зйомки, кожна з яких – певне випробування, адже ніколи не знаєш напевне, що відбуватиметься і чи вийде в тебе зробити гарний сюжет. Я розуміла, що сама ще не впораюсь з репортажем, але, звичайно, дуже хотілося зробити його. Тому попросилася на подію, що відбувалася в центрі міста – флешмоб у підтримку міжнародного дня без авто. Це була п’ятниця. Стажування добігало кінця і втрачати вже не було чого.
Але мені відмовили: мовляв, подібні події вже давно не є новиною. Було сумно, але тоді я спитала, чи будуть завтра інші зйомки, і мене відправили з оператором і журналісткою записувати коментарі людей, що нещодавно постраждали від вибуху у Голосіївському районі Кієва.
Останній-перший сюжети
В суботу я також вирішила не марнувати час даремно і прикріпилася на ще одну зйомку, яка і стала моїм першим сюжетом. Знімали ми науковий пікнік у столичному парку Шевченко, а після нам несподівано довелося відправитися знімати пожежу в іншому районі міста. Це був дуже цікавий досвід, адже тільки в такі моменти розумієш по справжньому, чи ти займаєшся своєю справою, адже брати коментарі у пожежників і свідків вже не так просто, як у дітей чи студентів.
На щастя, коли ми приїхали, займання вже потушили, постраждалих не було, а кицю врятували. Тому, з відчуттям виповненого обов’язку, ми повернулися в редакцію, де почали готувати сюжет до ефіру. Було вирішено повністю довірити його мені, тому цей день став найскладнішим і найпродуктивнішим водночас. По закінченню монтажу до випуску новин лишалось близько півгодини. Виснажена, але щаслива, я лишилася подивитися на свою роботу в редакції. За час мого перебування на Новинах Першого Національного я долучилася до створення трьох сюжетів, кожен з яких є поетапним результатом мого стажування. Також я в котрий раз впевнилася, що все в житті відбувається не просто так. Рішення, якими ми керуємось, не приходять нізвідки, а життєві уроки треба завжди добре засвоювати.
Зрештою, я зрозуміла, що справді хочу займатися телевізійною журналістикою – жити в цьому шаленому темпі, недосипати і недоїдати, якщо треба. Бо той інформаційний продукт, результатом якого є твоя діяльність, вартий усіх тих нервів і часу. Але найголовніше, що необхідно зробити кожному, хто хоче піти на телебачення, – побороти усі свої страхи і повірити в свої можливості.
Любов Рибалко
Читайте також:
Випускники ОНУ: як стати успішними після закінчення університету
Випускниця Маша Себова про роботу на “Новому” та подорожі за копійки